ІІІ Етапи роботи перекладача

Розділ ІІІ Художня інтерпретація

Лекція ІІІ 2 Гнучкість принципів перекладу

 

Завдання: допомогти студентам зрозуміти те, щодо оцінки художнього перекладу слід підходити з певними естетичними критеріями, які не є раз і назавжди встановленими, а змінюється в залежності від історичних умов.

 

Література:

1. О. Кундзіч. Діези в ключі. – К., 1956. – С. 19,44

2. М. Рильський. Мистецтво перекладу. Радянський письменник. – К., 1975

3. В. Радчук. Проблемы верности художественного перевода. – К., 1979

4. Р.П. Зорівчак. Реалія і переклад. – Л., 1989.

5. С.С. Толстой. Как переводить с английского языка. – М., 1960.

6. В.Н. Комисаров. Теорія перевода. – М., «Высшая школа», 1990.

7. Н.К. Гарбовский. Теория перевода., - изд-во Московский ун-та., 2004.

 

ПЛАН.

1. Нормативні аспекти перекладу.

2. Одиниці перекладу.

3. Етапи роботи перекладача.

4. Види перетворень під час перекладу.

 

 

І Нормативні аспекти перекладу.

Загальна теорія перекладу розкриває поняття перекладацької норми, на основі якої відбувається оцінка якості перекладу. Лінгвістика перекладу включає як теоретичні (дескриптивні) так і нормативні (прекрептивні) розділи. В нормативних розділах лінгвістики перекладу на основі теоретичного вивчення перекладу формулюються практичні рекомендації, спрямовані на оптимізацію перекладацького процесу, розробку методів оцінки перекладу і методики навчання майбутніх перекладачів.

Перекладач повинен розділити мету своєї діяльності. Він повинен знати основи теорії перекладу, як загальної, так і часткової, повинен мати знання системи відповідностей між мовами, прийоми і методи перекладу. Він повинен вміти зіставляти текст перекладу з оригіналом. Оцінка якості перекладу основується на тому, що правильний переклад повинен відповідати певним вимогам. Сукупність вимог, які пред'являються до якості перекладу, називаються нормою перекладу.

Нормативні вимоги формулюються у вигляді принципів та правил перекладу. Нормативні положення можуть бути загальними та частковими. Результатами процесу перекладу (якість перекладу) до оригіналу, жанрово-стилістичною приналежністю текстів оригіналу та перекладу, прагматичними факторами, що вживаються на вибір варіанту перекладу. Всі ці аспекти мають безпосередній нормативний характер, визначають стратегію перекладача. Норма перекладача складається в результаті взаємодії п’ять різних видів нормативних вимог:

1. норми еквівалентності;

2. жанрово-стилістичної норми перекладу;

3. норми перекладної мови;

4. прагматичної норми;

5. конвенціональні норми перекладу.

1) Норма еквівалентності означає необхідність якомога більшої спільності змісту оригіналу і перекладу, але лише в межах, сумісних з іншими вимогами щодо адекватності перекладу. Порушення норм еквівалентності може бути абсолютним, коли переклад визнається нееквівалентними, що не передає змісту оригіналу хоч би на самому низькому рівні, або відносним, якщо встановлено, що інший нормативні вимоги могли бути виконані і на більш високому рівні еквівалентності, ніж досягнутий в перекладі.

2) Жанрово-стилістичну норму перекладу можна визначити як вимога відповідності перекладу домінантній фунції і стилістичним особливостям типу тексту, до якого належить переклад. Переклад художнього твору оцінюється за його літературними достоїнствами, технічний – за термінологією правильністю, що забезпечує розуміння суті справи і можливістю використання тексту перекладу в технічній практиці, переклад реклами – за її дієвістю і т. інше.

3) Текст перекладу – це мовний твір перекладної мови, і для нього обов’язкові правила норми та узусу цієї мови. Ці правила не однакові для всіх випадків функціонування мови, вони варіюються як в різних функціональних, так і в залежності від різновиду загальнолітературної мови. Серед останніх розрізняють мову розмовного мовлення (не формальне спілкування) і мову художньої літератури. Сукупність перекладних текстів будь-якої мови, що пересікає його функціональні стилі і інші різновиди. Багато слів, словосполучень, способів опису ситуацій являються спочатку характерними для мови перекладів, і лише потім частково проникають і в мову оригінальних творів і стають в ній такими ж узуальними. Такі розповсюджені тепер сполучення, як «мирные советские инициативы», «миссия доброй воли», «рассмотрение альтернативных подходов» є прикладом розширення норм російської мови в мові перекладів.

Отже, норму перекладацької мови можна визначити як вимогу дотримуватися правил норми і узусу іноземної мови з врахуванням узуальних особливостей перекладних текстів цією мовою. Ці особливості реалізується перекладачами інтуїтивно в їх практичній діяльності.

4) Прагматична норма перекладу може бути визначена як вимога забезпечити прагматичні цінності перекладу. Вона не є «нормальною» в повному розумінні цього слова, оскільки прагматичне над завдання перекладацького акту можуть зробити вимушену, повну чи часткову відмову від дотримання норм перекладу, замінити фактичний переклад переказом, рефератом чи будь-яким іншим видом передачі змісту оригіналу, що не претендує на його все сторонню презентацію.

5) Конвенціональна норма перекладу визначається як вимога максимальної близькості перекладу до оригіналу, його здатність повноцінно замінити оригінал як в цілому, так і в деталях, виконуючи завдання, заради яких здійснювався переклад. Практично ці вимоги реалізуються шляхом виконання всіх чи деяких з вказаних аспектів норм перекладу. Норма еквівалентності є кінцевою нормативною вимогою. Вона повністю визначаються лінгвістичними факторами. Ступінь вірності оригіналу є тією змінною величиною, котра в найбільшій мірі визначає рівень професійної кваліфікації перекладача.

 

ІІ Одиниці перекладу

Системний підхід до перекладу ставить проблему вибору одиниці тієї системи, котрий називається перекладом. Складність проблеми виділення одиниці перекладу пов’язана з тим, що процес перекладу проходить приховано можна тільки здогадуватися, якими одиницями оперує перекладач. Безпосередньо з оцінкою якості перекладу пов’язане визначення одиниці перекладу як мінімальної мовної одиниці тексту оригіналу, котра перекладається як єдине ціле в тому розумінні, що для неї підшукується відповідність в тексті перекладу, але не можна виявити в перекладі одиниць ПМ, які відтворюють значення складових частин даної одиниці. Іншими словами, такі одиниці в МП мають відповідники, але їх частини, взяті окремо, „перекладні”, тобто в тексті перекладу для них не можна вставити відповідностей. Виділення таких одиниць безпосередньо пов’язане з якістю перекладу, оскільки спроба перекладача перекласти окремі елементи, які входять до більшого цілого з єдиним значенням порушують еквівалентність перекладу.

Еквівалентний переклад буде такий який здійснюється на рівні одиниць перекладу оригіналу в указаному смислі, тобто такий переклад, в якому з допомогою відповідностей передаються саме ті одиниці ІМ різних рівнів, чиї значення повинні відтворюватися в перекладі як єдине ціле. Це передбачає вміння перекладача виділити в тексті перекладу однини ці ІМ, що виступають в якості одиниць перекладу.

Мовленнєва комунікація, в тому числі і міжмовна, відбувається шляхом створення Джерелом мовного твору – тексту, що складається з ряду висловлювань, пов’язаних по смислу.

Текст складає широкий контекст, в якому реалізується значення всіх мовних одиниць, що вживаються в мові. Переклад окремого висловлювання чи його частини буде вірним, якщо він буде виконаний з врахуванням місця даного висловлювання в тексті, його смислових зв’язків з іншими одиницями тексту. Реальний процес перекладу розгортається в часі, і, якщо, текст, що перекладається, являє собою більш чи менш довгий ряд повідомлень, то переклад не може бути здійснений одразу, у вигляді єдиного акту. Перекладач ділить текст на окремі відрізки і приступає до перекладу чергового відрізка після завершення перекладу відрізка попереднього. Величина такого відрізка неоднакова для різних мов і окремих видів перекладу. В більшості випадків подібною мінімальною одиницею перекладацького процесу буде одне висловлювання (конкретне речення) в тексті: навіть тоді, коли в межах окремого висловлювання немає достатньої інформації для вибору варіанта перекладу і для цього необхідне знайомство зі змістом інших частин тексту, перекладач не приступає до перекладу наступної одиниці, доки не закінчить переклад даного висловлювання. Виключення є використання прийому об’єднання речення під час використання яких перекладач одночасно перекладає два сусідніх висловлювання. Інше відбувається в усному перекладі з одного боку перекладач може починати перекладу втримуючи в пам’яті декілька висловлювань, переклад який і складатиме окрему „порцію” перекладацького процесу, що включає декілька мінімальних одиниць перекладу. З іншого боку, під час синхронного перекладу вимагається створювати текст перекладу одночасно з інформацією, що поступає перекладачеві тексту оригіналу, і тому перекладач прагне почати переклад як тільки він отримав інформацію в межах смислової групи величина одиниці в процесі перекладу визначається тут відрізком висловлювання, що має відносно самостійний смисл: дозволяє перекладачеві вибрати структуру речення в перекладі. Однак в синхронному перекладі переклад мінімальною одиницею перекладацького процесу часто буває ціле висловлювання, особливо якщо в кінці його знаходяться елементи що суттєві для розуміння всього повідомлення.

Сприйняття тексту перекладачем в усіх випадках здійснюється послідовно, „порціями”, незалежно від того в яких умовах і в якій формі здійснюється переклад. Але засвоєння смислів вихідного мовленнєвого твору іноді вимагає сприйняття значних смислових блоків, що перевищують рівень окремих понять. Необхідний для засвоєння смислу і достатній для прийняття перекладачем рішення відрізок вихідного тексту складає одиницю орієнтування. Осмисливши цю одиницю смислу як дещо ціле, перекладач розчіплює її на окремі поняття, знаходячи для них відповідні еквіваленти. Він може будувати складні поняття з більш простих і знаходити в мові перекладу імена для цих складних понять.

Одинці перекладу являється складним системним утворенням як елемент загальної структури цілісного акту перекладу.

Вона є підсистемою, і ієрархічно підпорядкованою системі в цілому. Ця підсистема чітко розкладається на три складові частини: накопичення інформації, необхідної для прийняття рішення перекладачем для певного „піку”, що дозволяє зробити висновок пор те, що сприйнятий фрагмент зрозумілий фаза розуміння, усвідомлення змісту понять. Ця фаза називається одиницею орієнтування за нею іде фаза багаторазового перебору варіантів в пошуках фор, здатних оптимально виразити усвідомлені смисли мовою перекладу. На цій фазі перекладач оперує одиницями еквівалентності.

Прийняття кінцевого рішення тобто зупинка на одному з можливих варіантів і його виведення в мову, знаменує завершення мікро процесу перекладу, тобто перехід однієї одиниці до іншої.

Одиниця перекладу – це складна підсистема в цілісній системі процесу перекладу, що будується своєму зовнішнього прояві на основі одиниці орієнтування, але така, що включає в себе одну і ту ж чи декілька одиниць еквівалентності, що співвідносять поняття вихідного тексту з відповідальними формами тексту перекладу.

 

ІІІ Етапи роботи перекладача

В процесі перекладу перекладач постійно співставляє одиниці перекладної мови та іноземної мови, відрізки оригіналу і відповідні їм відрізки тексту перекладу переключаючись з однієї на іншу. Вся сукупність мовленнєвих дій перекладача може бути розділена на дії з використанням іноземної мови і дії на основі перекладної мови. використовуючи іноземну мову перекладач здійснює розуміння тексту оригіналу, з допомогою перекладної мови він створює текст перекладу. Таким чином в діях перекладача можна виявити два взаємопов’язаних етапи перекладацького процесу які відрізняються характером мовленнєвих дій. До першого такого етапу будуть відноситися дія перекладача, пов’язані з вилученням інформації з оригіналу. До другого – вся процедура вибору необхідних засобів з перекладної мови під час створення тексту перекладу.

Етап вилучення інформації з оригіналу зазвичай називають „усвідомленням значення”, на цьому етапі перекладач повинен отримати інформацію яка міститься як в самому відрізку оригіналу, який перекладається, так і в лінгвістичному і ситуативному контексті, і на основі цієї інформації зробити необхідні висновки про зміст, котрий йому необхідно відтворення на слідую чому етапі. Зміст перекладного тексту часто являє собою складний інформаційний комплекс, розуміння якого вимагає від Рецептора значної розумової роботи. Ця робота повинна бути виконана і перекладачем який виступає на першому етапі перекладацького акту в якості Рецептора тексту оригіналу.

В певному відношення оригіналу перекладачем – це особливе розуміння, що відрізняється від розуміння того ж тексту Рецептором, який сприймає його без наміру перекладати. Розуміння, орієнтоване на переклад, відрізняється дві характерні особливості: Обов’язковість кінцевого висновку про зміст відрізка, який перекладається і обумовленість структурою перекладної мови. „Звичайний ” Рецептор іноді може бути задоволений наближенням окремих елементів тексту. І навпаки, перекладач повинен точно визначити, який зміст він буде передавати в перекладі. Для розуміння вислову It is important to get clear which are the structural and institutional impediments that prevent Britain from making the best use of its resources англійському Рецептору немає необхідності уточнювати значення слова institutional. Воно є похідним від слова institution, і для загального розуміння значення institutional в даному тексті можна не уточнювати, з яким саме значенням institution воно пов’язане (заклад, суспільство, громадський інститут і т. ін.). Можна допустити, що тут мається на увазі вся сукупність звичаїв, законів, закладів і громадських інститутів Англії, що випливають на ефективність її економіки. Але для перекладача такого загального розуміння недостатньо, оскільки він повинен відтворити не загальне уявлення про зміст слова, а цього конкретне значення в тексті. Тому йому прийдеться вибирати одне з можливих тлумачень (оригінальні, соціальні, традиційні і ін. бар’єри).

Перекладаючи слідуючи речення, перекладач також наштовхується на цілий ряд проблем, які для „звичайного” Рецептора нерелевантні: Since F.D. Roosevelt was baited and frustrated by the right and adopted by the left, his political ego was enlisted in support of the popular view. Тут перекладачеві прийдеться вирішувати, які реальні відношення вираженні дієсловами baited, frustrated і adopted, що конкретно означає his political ego – особистість, систему поглядів чи політичні симпатії Рузвельта і т. ін. „Остаточними ” повинні бути і висновки перекладача про структуру може аналізуватися вирішувати, з якого тлумачення він буде виходити при усвідомленні змісту оригіналу:             

    The level of future supplies depends on the farmers decisions taken well in advance and not always on the best information and advice. Формально, структура даного висловлювання інтерпретується по-різному в залежності від того, яка роль приписується прийменнику on. Якщо його розглядати як виразника зв’язку управління дієслова to depend, поряд з таким самим прийменником в першій частині речення, то вийде, що рівень майбутніх постачань залежить від рішень, що прийняті фермерами, а не від самої правильної інформації та порад. Якщо ж другий прийменник on інтерпретується як частину сполучення to take a decision on the best of information, то в повідомленні буде виражена думка, що майбутні постачання залежать від рішення фермерів, що прийняті на багато років вперед, і «не завжди на основі правильної інформації і розумних порад».

В настурному прикладі також можлива двояка інтерпретація синтаксичних зв’язків між членами речення: Many remedies are suggested for the avoidance of worry and mental overstrain by the people who have to bears exceptional responsibilities for a long period of time or to performs duties on a large scale. Сполучення by the people може бути розтлумачено або як виразник суб’єкта дії пи формі пасивного стану дієслова to suggest, або як назва об’єкта дії, виражена віддієслівним іменником avoidance.

В першому випадку мова буде йти про засоби, запропоновані людьми, що займають відповідні пости, а в другому – про рекомендації, запропоновані іншими людьми, але спрямовані на те, щоб дати можливість відповідним керівниками уникати надзвичайних хвилювань і розумового перенапруження. В будь-якому випадку перекладач повинен прийняти остаточне рішення.

Додаткові відомості, які виявляються необхідними перекладачеві, на відміну від «звичайного» Рецептора, багато в чому обумовлюється системою ПМ. Для наступного вибору між синонімічними засобами в мові перекладу перекладач змушений шукати в оригіналі вказівку на інформацію, несуттєву для акту комунікацій, що здійснюється з допомогою іноземної мови. Англійський рецептор, прочитавши речення The Foreign Secretary will make another voyage to Washington, не потребує якої-небудь додаткової інформації, щоб зрозуміти зміст цього повідомлення. А перекладачеві, наприклад, російською мовою, потрібно ще буде вияснити, як відноситься автор повідомлення до візиту англійського міністра в Вашингтон, оскільки без цього неможна буде зробити обґрунтованого вибору між нейтральним «совершит еще одну поездку» і осуджуючим «совершит еще один вояж». Для розуміння висловлювання «I get the money for you from an acquaintance» немає необхідності уточнювати стать людини, у якої збираються позичити гроші, а під час усвідомлення значення в процесі перекладу це виявляється релевантним, оскільки в російській мові прийдеться вибирати між «у одного знакомого» і «у одной знакомой».

Речення He had his son educated at Oxford цілком зрозумілим і без уточнення, чи виходила ініціатива від бать чи ні, оскільки це питання виникає лише під час зіставлення російських варіантів перекладу: «Он послал своего сына учиться в Оксфорд» та «Его сын получил образование в Оксфорде».

Другий етап процесу перекладу – вибір мовних засобів під час створення тексту перекладу – являє собою мовленнєві дії перекладача мовою перекладу. Але і тут створення перекладачем тексту перекладною мовою відрізняється від звичайної мовленнєвої діяльності комуні кантів, що користуються мовою. Мова йде про порушення норм мови оригіналу, а про особливості, пов’язані з вторинністю змісту перекладу. Прагнення до еквівалентного відтворення змісту оригіналу не може не накладати відомих обмежень на використання засобів перекладної мови. Переклади будуть відрізнятися від оригінальних текстів більш частим використанням структур, аналогічних до структур іноземної мови, більшою кількістю штучно створених одиниць (відповідники – запозичення та кальки), що відображають формальні ознаки іншомовних одиниць, більшою кількістю лексичних одиниць, що відтворюють зміст слів, що часто використовуються в іноземній мові. В англо-російських перекладах герої клянуться Святим Георгієм, обіцяють з’їсти свою шапку, якщо виявляться неправильними, щоденно їдять свій ланч, організовують тіч-іни, обговорюють імпічмент тощо.

Набагато рідше ніж в оригінальних російських текстах, зявляються слова, які не мають відповідників в англійській мові (барбос, безлюддя, даль, ежовый, исстари та інші).якщо в англійському оригіналі завжди замість «п’ять суток» буде стояти «п’ять днів», то перекладачеві не буде необхідності перекладати «five days» як «п’ять суток». Якщо в іноземній мові форма «історичне теперішнє» невживана чи використовується порівняно рідко, то і в перекладі російською ця форма буде зустрічатися рідше, ніж в оригінальних російських перекладах. Результаті багато численних актів перекладу в перекладеній мові утворюється своєрідна підсистема засобів, що найбільш близько відповідає системі засобів певної іноземної мови і регулярно використовується перекладачами в перекладах з даної мови.