Визначення необхідного повітрообміну

Необхідний повітрообмін по явному теплу, кг/год, визначають за формулою

,                                            (6.1)

де с – питома теплоємність повітря, с = 1,0056 кДж/(кг×К); t_вд, t_п – температура припливного повітря та повітря, що видаляється, °С; Q_н.я – надходження явного тепла від людей, Вт, яке розраховують за формулою

,                                                                  (6.2)

де N – кількість людей в приміщенні; q_я – питомі виділення явного тепла, Вт/люд., визначаються за дод. 31.

Визначаємо необхідний повітрообмін по повному теплу, кг/год

,                                              (6.3)

де Q_н.п – надходження повного тепла від людей, Вт; I_п, I_вд – ентальпія припливного повітря та повітря, що видаляється, кДж/кг. Надходження повного тепла від людей розраховують за формулою

,                                                 (6.4)

де q_п – питомі виділення повного тепла, Вт/люд (дод. 31).

Ентальпію повітря при заданих параметрах знаходять по рис. Д.3.

Необхідний повітрообмін по волозі, кг/год, визначають за формулою

,                                      (6.5)

де М_w –, г/год; d_п, d_вд – вологовміст припливного повітря та повітря, що видаляється, г/кг, знаходять за рис. Д.3.

Надходження вологи від людей знаходять за рівнянням

,                                         (6.6)

де m_w – питомі виділення вологи однією людиною, г/(год·люд) (дод. 31).

Необхідний повітрообмін по СО₂, кг/год, визначають за формулою

,                                  (6.7)

де V_СО2 – надходження вуглекислого газу від людей, л/год; С_п, С_вд – концентрація СО₂ в припливному повітрі та в повітрі, що видаляється, л/м³ (дод. 32); ρ_п, ρ_вд – густина припливного повітря та повітря, що видаляється, кг/м³;

,                                          (6.8)

де v _CO2 – питомі виділення СО₂ однією людиною, л/(год·люд) (дод. 31).

Остаточно необхідний повітрообмін визначаємо як максимальний з чотирьох розрахованих, тобто

.                          (6.9)

Підбір калорифера

Витрати тепла на нагрівання повітря визначаються за формулою, Вт:

,                             (6.10)

Потрібний живий переріз для проходу повітря через калорифер знаходимо по рівнянні:

,                                        (6.11)

де (v·ρ) – масова швидкість, кг/(м²·с).

Після вибору калорифера по дод. 33–36 за живим перерізом, розрахованим за (6.11), уточнюємо масову швидкість для обраного калорифера трансформувавши рівняння (6.11):

,                                       (6.12)

де f_д – дійсний живий переріз, м².

Швидкість води в трубах калорифера визначаємо по рівнянню (6.13):

,                         (6.13)

де  – густина води, кг/м³; f_в – живий переріз трубок калорифера для води, м²; t_г, t_х – температура гарячої і холодної води в трубках калорифера, °С.

Тепловіддача калорифера розраховується по рівнянню:

,                                   (6.14)

де F_к – поверхня нагріву обраного калорифера (дод. 33–36), м²; К – коефіцієнт теплопередачі калорифера (дод. 37), Вт/(м²·град); T_ср – середня температура теплоносія, °С; t_ср – середня температура повітря, °С.