Зовнішня політика України

 

Після проголошення незалежності Україна стала рівноправним суб’єктом міжнародних відносин. Першими незалежність України визнали: Польща, Канада, Угорщина, Латвія, Литва. Сьогодні незалежність України визнали практично всі держави світу.

У липні 1993 р. Верховна Рада схвалила «Основні напрямки зовнішньої політики України». Серед пріоритетів зовнішньої політики було визначено:

1) розширення участі у європейському співробітництві та в межах СНД,

2) активна участь у діяльності ООН.

Згідно зі ст. 18. Конституції України, зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки, шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства.

Відносини з європейськими країнами

 

У 1992 р. Президент України Л. Кравчук підписав Заключний Акт наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), що сприяло інтеграції України у європейські структури.

У 1995 р. Україна стала 37 членом Ради Європи.

У 1996 р. Україна приєдналася до об’єднання держав Центр Європейських ініціатив (ЦЄІ), мета якого – служити зміцненню стабільності й безпеки в цьому регіоні.

Підписано угоди, в яких закріплено відсутність будь-яких територіальних претензій з усіма європейськими сусідами. Тим самим створено пояс безпеки навколо України.

У перспективі Україна прагне до рівноправного членства в Європейському Союзі. Прийнято стратегію інтеграції України до Євросоюзу.

У 1994 р. Україна, на правах асоційованого члена, приєдналася до економічного союзу в рамках СНД. Керівництво України робить наголос на економічній складовій у діяльності СНД, прагне до розширення співробітництва між країнами СНД на двосторонній основі.

Україно-російські відносини

Дипломатичні відносини між самостійними Російською Федерацією та Україною були встановлено 14 лютого 1992 року. Протягом всього існування Незалежної України ці відносини залишалися складними і суперечливими. Вони ускладнювалися такими питаннями, як:

- розподіл іноземних боргів, закордонного майна активів СРСР;

- розподіл Чорноморського флоту, статус м. Севастополя;

- приналежність Кримського півострову;

- різні позиції щодо НАТО;

- створення Єдиного економічного простору з Росією, Казахстаном, Білоруссю;

- економічні війни (молочні, мясні, кондитерські, газові тощо).

31 травня 1997 в Києві президентами України і Росії Л. Кучмою і Б. Єльциним був підписаний «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією». Перед тим вступили в силу двосторонні угоди про статус Чорноморського флоту, згідно з якими Росія відмовилася від претензій на Севастополь, де розміщувався її флот, і погодилася оплачувати Україні витрати, пов'язані з базуванням свого Чорноморського флоту. Знадобилося ще два роки для того, щоб 1 квітня 1999 Державна дума Росії нарешті ратифікувала широкомасштабний українсько-російський договір.

Відносини між державами різко загострилися в 2014 році, після анексії Росією Криму та початку агресії на Донбасі.. 15 квітня 2014 року український парламент прийняв закон, що визнає територію Криму «тимчасово окупованою територією України». 27 січня 2015 Верховна рада України прийняла постанову, в якій дії Росії в Криму та Донбасі були кваліфіковані як агресія відносно України, а в затвердженій у вересні 2015 новій військовій доктрині України Російська Федерація була оголошена її військовим супротивником.

Відносини з США

 

Розвиваються у напрямі виходу на рівень партнерських відносин. Поліпшенню американо-українських відносин сприяла реалізація Україною без’ядерного статусу.

 

Стосунки з НАТО

10 березня 1992 Україна приєдналася до Північноатлантичної ради зі співробітництва (з 1998 р. - Рада євроатлантичного партнерства - організація, створена для поліпшення відносин між НАТО і країнами, що не входять до цієї організації).

У 1994 Україна уклала з НАТО договір «Партнерство заради миру». В рамках цієї програми українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами і партнерами НАТО миротворчих навчань, як на території країни, так і за кордоном.

У 1997 р. було підписано Хартію про особливе партнерство України і НАТО. Обидві сторони брали на себе зобов’язання розширювати співробітництво, яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності, спільних демократичних цінностей у Європі.

Зокрема, документ передбачав проведення консультацій з політичних питань і питань безпеки, підтримання миру, нерозповсюдження ядерної зброї, боротьби з контрабандою наркотиків і тероризмом, врегулювання конфліктів і гуманітарних операцій.

У 2008 р. активізувався процес євроатлантичної інтеграції України. На Бухарестському саміті НАТО, який відбувся на початку квітня 2008 р.,члени Альянсу відзначили вагомий внесок України в операції Північноатлантичного блоку, висловили підтримку країні в поданні заявки для участі в ПДЧ (план дій щодо членства), остаточне прийняття рішення щодо якого відбулося на засіданні міністрів закордонних справ країн НАТО в грудні 2008 року. На жаль, вручення Україні ПДЧ в НАТО відклали, зокрема, через позицію Німеччини і Франції.