ТЕМА 10. Політика перебудови та її наслідки для України

(1985-1991 рр.).

У березні 1985 р. новим секретарем ЦККПРС було обрано Михайла Горбачова. Слід зазначити, що СРСР в першій половині 1980-х років, опинився в надзвичайно складному становищі, яке диктувало необхідність радикальних перетворень. На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС її Генеральний секретар М. Горбачов уперше заявив про потребу докорінних змін в економіці, соціальному і духовному житті. Було проголошено курс на «перебудову»

«Перебудова» - політичний курс КПРС, розпочатий у квітні 1985 і спрямований на оздоровлення суспільно-політичної, економічної та ідеологічної сфер життя суспільства.

 

Перебудова мала охопити основні сфери життя суспільства:

• економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних)

• внутрішню політику (демократизація суспільного життя);

• зовнішню політику (припинення «холодної війни»);

• соціальну сферу (поліпшення матеріального добробуту людей);

• ідеологію (ліквідація цензури, гласність).

Кінцевою метою проголошувалася побудова демократичного соціалізму», який мав поєднати ринок з централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю КПРС, суверенітет республік зі збереженням єдиної союзної держави.

Почалася «перебудова» з гласності.

 

Гласність - політика максимальної відкритості і правди в діяльності державних і громадських організацій, дієва і активна форма участі громадської думки в демократичному вирішенні найважливіших проблем країни.

 

Прояви гласності:

- критика існуючого ладу; припинення переслідування інакомислячих;

- зняття цензури, розгортання на сторінках періодичних видань дискусій про вибір шляху суспільного розвитку;

- видання перших неформальних газет і журналів («Новий світ», «Вогник», «Прапор», «Молода гвардія», «Вибір», «Вільна Україна», «Український вісник», «Літературна газета» та ін.).;

- ліквідація «білих плям» в історії, розгортання дискусії навколо вузлових історичних проблем, в суспільно-історичній думці - переоцінка діяльності історичних осіб.

Розглядаючи цей період не можна оминути увагою жахливу катастрофу на Чорнобильській АЕС, яка сталася у квітні 1986 р. Ця аварія стала трагедією планетарного масштабу. Аварія оголила вади командної системи: порушення технологічної дисципліни, правил безпеки, безвідповідальність вчених.

 У червні 1987 р було проголошено програму радикальної реформи управління економікою. Розширювалися права підприємств. Почалося запровадження орендних та акціонерних форм господарювання, кооперативів у торгівлі та промисловості, сімейного підряду в сільському господарстві, малих підприємств, спільних підприємств з іноземними фірмами, прийнято закон про індивідуальну трудову діяльність. Однак, темпи зростання національного доходу та реальних доходів на душу населення продовжували знижуватися.

Оскільки проведення економічної реформи наштовхнулося на опір у середині самої КПРС, М. Горбачов спробував реформувати політичну систему, зберігши її основу - монополію КПРС на владу. До конституції було внесено зміни про перебудову вищих органів державної влади, виборчу систему, запровадження в країні посади Президента.

Доцільно відзначити, що перебудова не досягла поставлених цілей, натомість, усупереч задуму її ініціаторів, вона стимулювала революційний процес «знизу», який врешті-решт призвів до знищення тоталітарної системи і розпаду СРСР. Складовою частиною цього процесу стало національно-державне відродження України.

Проте, шлях до нього був дуже важким. Україну називали «заповідником застою». Ситуація тут почала змінюватися з першими виступами інтелігенції, невдоволеної повільними темпами перебудови. У зв’язку з цим доцільно зосередити увагу на основних причинах і формах національно-визвольного руху в Україні.

Національна політика КПРС передбачала поступове злиття народів СРСР у «єдину історичну спільність - радянський народ». Прагнення до національного самоусвідомлення ідентифікувалося, як прояв «буржуазного націоналізму». Це призвело до розгортання національно-визвольного руху в період «перебудови». В умовах лібералізації в Україні почали виникати різні політичні групи: партія «зелених», політичні клуби, історико-просвітницькі організації («Меморіал»), Товариство української мови ім. Т. Шевченка, студентські братства та ін. Їхня діяльність одразу ж набувала політизованого характеру. Також у 1988 р. членами УГГбуло створено Українську Гельсінську Спілку (УГС). Головою Спілки було обрано Левка Лук'яненка.

Потужні шахтарські страйки влітку 1989 р. закінчилися частковою перемогою гірників, що ознаменувало відродження робітничого руху в Україні.

Важливо звернути увагу на те, що у 1989 р. виникла перша масова політична організація, що перебувала у фактичній опозиції до компартії - «Народний рух України за перебудову» (Рух) на чолі з поетом Іваном Драчем. Він виявився справжньою силою, здібною очолити демократичний процес у межах всієї республіки. Участь відомих письменників, учених у цій організації дала їй змогу залучити в свої лави більшу кількість людей, ніж могли на той час повести за собою дисиденти-правозахисники. Одразу ж після свого утворення Рух виступив за перетворення СРСР на конфедерацію, а окремі його лідери у той же час агітували за вихід із складу союзної держави. Одночасно Рух виступив за національно-культурну автономію для національних меншин.

Про пробудження національної свідомості народу свідчило повсюдне звернення до національної символіки, потяг до джерел власної історії та культури, прийняття у 1989 р. Верховною Радою закону про мову, згідно з яким українська мова проголошувалася державною.

1990 рік відзначився такою важливою подією, як відзначення 21 січня 1990 р. річниці злуки УНР та ЗУНР. Створений «Живий ланцюг» простягся від Києва до Львова.

Варто відзначити, що в цей період відбувається формування багатопартійної системи. Монополія КПРС замінюється багатопартійністю. Виникають політичні партії:

§ Українська Республіканська партія (створена першою, на базі УГС);

§ Українська національна партія (Львів, 1989 р.);

§ Українська християнсько-демократична партія;

§ Партія зелених тощо.

Отже, 1990 рік став роком становлення багатопартійності в СРСР.

У 1990 р. в Україні вперше відбулися вибори на альтернативній основі. Вони показали, що позиції Руху на сході і півдні республіки були слабкі. Однак, в цілому по Україні Демократичний блок, утворений напередодні виборів Рухом та близькими до нього організаціями, завоював 1/4 мандатів, на основі чого було створено парламентську опозицію - Народну Раду. При цьому в трьох західних областях: Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській вибори до місцевих Рад закінчилися повною перемогою Демократичного блоку, а компартія змушена була перейти в опозицію.

Хоч вибори 1990 р. не стали повною перемогою демократичних сил, вони мали величезне значення для України. Уперше в історії України розпочав роботу демократично обраний парламент. Можна констатувати, що перебудова вичерпала себе, починався новий етап національного відродження України.

16 липня 1990 р. новообрана Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Цей документ втілював віковічну мрію українського народу про незалежність і свободу. Декларація проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки, верховенство Конституції та законів республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

Підписання нового союзного договору було призначено на 20 серпня 1991 р. За цих обставин противники реформ 19 серпня 1991р спробували здійснити державний переворот, підготовленого і здійсненого за участю Комуністичної партії. Однак демократичним силам вдалося встояти. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення державної незалежності України. 30 серпня 1991 р. Президією Верховної Ради України діяльність Комуністичної партії в Україні була заборонена.

1 грудня 1991 р., на підтвердження Акту проголошення державної незалежності України було проведено Всеукраїнський референдум. 90,32% громадян, які брали участь в референдумі. Позитивну відповідь дало населення всіх областей України і Криму незалежно від їх національного складу.

Події серпня-грудня 1991 р. стали кульмінаційним етапом мирної національно-демократичної революції в Україні. Однак, це був перший етап революції. Попереду стояло нове завдання - утвердження національної державності.

Отже, наприкінці 1991 р. закінчилася епоха, що тривала понад сімдесят років. Зійшла у минуле радянська форма державності, яка зв’язувала Україну з тоталітарною державою СРСР. Народилася нова демократична Україна.