Куркулів поділяли на три категорії

1. До першої віднесли учасників і організаторів антирадянських виступів та терористичних актів. їх пропонували ізолювати в тюрмах і концтаборах.

2. До другої категорії потрапляли всі, хто виявив менш активний опір, їх виселяли у віддалені райони півночі СРСР разом із сім'ями.

3. третій категорії були ті, хто не чинив опору, їм виділяли земельні ділянки за межами колгоспних земель. В Україні розпочалася ліквідація куркульства як класу.

Тих, хто не вступав до колгоспу, оголошували підкуркульниками. Під силою страху селяни змушені були йти до колгоспів. Ліквідація куркульства на практиці означала фізичне знищення заможних селян-господарів і тих, кого підозрювали у ворожості до радянської влади. Перша хвиля розкуркулювання тривала з другої половини січня до початку березня 1930 p.; вона охопила 309 районів, де налічувалося 2 524 тис. господарств.

 

На 10 березня 1930 р. було розкуркулено 61 887 господарств (2,5%). Всього за час колективізації було розкуркулено 352 тис. селянських господарств. Внаслідок цього восени 1931 р. питома вага колгоспних дворів серед селянських господарств досягла 67%; а до кінця 1932 р. було колективізовано майже 70% господарств (80% орної землі). До 1940 р. майже всі українські селяни входили до 28 тис. колгоспів.

 

Наслідки колективізації драматичні:

1) сільськогосподарське виробництво було підірване до такої міри, що рівень 1928 р. у виробництві зерна і поголів'я худоби вдалося відновити лише у 50-х роках;

2) ліквідовано економічну самостійність селян. їх знову повернули у стан кріпаків;

3) поневолення останнього порівняно незалежного класу селянства сприяло подальшому зміцненню командно-адміністративної системи.

4) знищення найбільш кмітливої і працьовитої частини селянства; у решти зникли матеріальна заінтересованість у результатах праці, почуття власника-господаря. Відбулося «розселянювання»;

5) голодомор 1932—1933 pp. в Україні.

Голодомор 1932—1933 pp. в Україні.

Причини голоду: 1. Це був наслідок безвідповідальної, антинародної, злочинної політики московського центру та їх прислужників в Україні, спрямованої на добування коштів для індустріалізації. Доля селян до уваги не бралася.

2. Голод був не наслідком стихії, а організований керівництвом, як московським, так і українським штучно.

3. Це був справжній геноцид проти українського народу.

Колективізація спричинила різке зниження продуктивності сільського господарства.

У 1930 р. валовий збір зерна в Україні становив 23 млн т, у 1931 р. — 18, 1932 р. — 13.      

Уже наприкінці 1931 р. в Україні почався голод.

Навіть в умовах голоду хлібозаготівлі нарощувалися, в 1931 р. Україна здала державі 39% загального збору зернових в СРСР, у 1932 р. — 55%.

До проведення заготівель залучали регулярні війська і спеціальні загони ДПУ. До організації голодомору в Україні причетні вищі керівники Радянської влади та Партії більшовиків на Україні: Л. Каганович, В. Молотов, С. Косіор, В. Чубар, П. Постишев.

Взимку і навесні 1933 р. — апогей голоду. Люди їли все: від товченої кори дерев, тирси, щурів, жаб до людського м'яса, а пошуки і вилучення хліба і харчів тривали. По Україні процвітали випадки трупоїдства та канібалізму.

 

Наслідки голодомору в Україні:

1. Внаслідок голодомору за самими скромними підрахунками загинуло від 3 до 4,5 млн селян, а повні дані загиблих і втрат з урахуванням зниження народжуваності становили від 5 до 6 млн.

2. Голод 1933 р. — найстрахітливіший серед численних злочинів сталінщини. Радянський режим так залякав селян, що вони стали слухняними виконавцями волі зверху, часткою системи командної економіки СРСР.

3. Українське селянство, яке в 1919-1921 рр. організовувало численні повстанські загони для боротьби проти Радянської влади, назавжди втратило здатність до боротьби за свої права.

4. Ті хто пережив Голодомор були залякані до кінця свого життя і вже ніколи навіть не думали ослухатися влади.

5. Багато селян, які пережили Голодомор, залишили свої села і назавжди переселилися до міст, забувши своє минуле життя.