Передумови колективізації

Перехід до директивного планування, Форсування індустріалізації.

3. Суцільна коллективізація.

4.Голодомор 1932-1933 р.

 

Основні поняття:.

Тип уроку: лекція, інтерактивна робота в групах.

Мета уроку: Охарактеризувати розвиток історичних подій на Україні. Сформувати в учнів вміння пояснюватти, узагальнювати, виділяти головні історичні події.

Література: Турченко Ф.Г. Історія України, 10 кл. 2002 р.

1. Згортання непу. Утвердження одноосібної диктатури Сталіна.

Тоталітаризм в Україні мав такі особливості:

1. Утвердження комуністичної ідеології як єдиної в суспільстві й монополізація нею права на істину. Цю монополію офіційної ідеології на істину мали забезпечувати органи цензури, утворені в Україні на початку 20-х років. Утвердження комуністичної ідеології як єдиної державної проходило у боротьбі з релігією, з ухилами у партії, із «зміновіхівцями», яка завершилася у 1924 р.
2. Зрощення правлячої партії з державним апаратом.

На державні пости, як і на всі інші посади в органах державної влади, за окремими винятками, призначалися або «обиралися» комуністи, які згідно зі статутом мали проводити в життя програму і рішення партії. Наприклад, у 1934 р. в Україні серед керівників і спеціалістів важкої промисловості комуністи становили четверту частину; серед директорів підприємств — майже 70%, серед начальників цехів та їх заступників — 40%.

3. Одержавлення суспільства. Виявлялося в тому, що було знищено або максимально звужено незалежне від держави суспільне життя. Місцеві органи державної влади вже

на початку 20-х років, утверджуючи свою монополію, почали розбудовивати паралельні структури — комітети незаможних селян. Усі товариства переводилися під юрисдикцію НКВС. Держава створювала позадержавні громадські об’єднання і формування і сама ж ними управляла

4. Встановлення тоталітарного контролю над економікою і зміцнення централізованого керівництва нею. В результаті утворилася адміністративно-командна система як форма організації суспільства із відповідним типом управління. Така система охопила суб'єкт політичних рішень (політичну владу), механізм забезпечення виконання цих рішень (апарат) і об'єкт, на який спрямовано ці рішення (суспільство, клас, соціальну групу, індивід).

На XVI з'їзді ВКП(б) Сталін заявив, що репресії в галузі соціалістичного будівництва є необхідним елементом наступу. Невід'ємною частиною тоталітарного режиму був репресивний апарат – ГПУ, яке згодом було перетворене в НКВС:

Політичні репресії.

Одним з перших кроків до масового терору стала кампанія боротьби зі «шкідниками» і «саботажниками», що розпочалася в умовах згортання непу. Сигналом до репресій стала «шахтинська справа».

(Навесні 1928 р. у Шахтинській окрузі Північнокавказького краю було викрито велику «шкідницьку» організацію, яка нібито складалася з вороже налаштованої частини технічної інтелігенції та замаскованих білогвардійців.)

Партійне керівництво України (Л. Каганович) одразу ж відгукнулося, і вже влітку 1928 р. на лаві підсудних серед «шахтинців» опинилися керівники промисловості України,

яким інкримінували створення «Харківського центру» з керівництва «шкідництвом».

 

Після цього набрала розмаху цілеспрямована боротьба проти кадрів української національної інтелігенції. Було сфальсифіковано судовий процес «Спілки визволення України»(СВУ), «розгромлено» міфічний «Український національний центр», «Польську організацію військову», «Блок українських націоналістичних партій», «Троцькістсько-націоналістичний блок» тощо.

 

Перехід до директивного планування, Форсування індустріалізації.

У грудні 1927 р. XV з'їзд ВКП(б) проголосив пріоритет державного планування над ринком. З жовтня 1928 р. розпочалася перша п'ятирічка.

Наприкінці 20-х років у внутрішній політиці СРСР відбувся різкий поворот. Правляча верхівка зміцнила свої позиції і вже не потребувала компромісів для збереження власного панування. Розгромивши суперників у боротьбі за владу, Сталін перейшов до відвертого насильства в будівництві «соціалізму». Значних змін зазнала й політика щодо України.

Курс на індустріалізацію передбачав перетворення СРСР з держави, що ввозить машини й устаткування, на державу, яка їх виробляє, з аграрної країни — на промислову. Оскільки СРСР перебував у постійному очікуванні війни зі світовим імперіалізмом, цю грандіозну перебудову планували, здійснити в стислі терміни, щоб встигнути створити оборонну промисловість для майбутньої війни. Поставало питання, де взяти кошти для індустріалізації.

 

На Заході первісне нагромадження капіталу відбувалося за рахунок експлуатації селянства і пограбування колоній. Більшовицькі теоретики на словах заперечували такий шлях для СРСР, але фактично його було втілено в життя. «Внутрішньою колонією» для радянської промисловості стало селянство, передусім українське.

 

Перший п'ятирічний план (1928—1932) передбачав напружені, але реальні темпи приросту промисловості в середньому за рік. Водночас у процесі виконання п'ятирічки Сталін шляхом адміністрування, директив почав вимагати різкого підвищення планових цифр. Це спричинило диспропорції і зриви.

Республіка отримала понад 20% загальних капіталовкладень, із 1500 нових підприємств майже 400 будувалися в Україні. У 1932 р. стала до ладу перша черга Дніпровської ГЕС. Споруджувалися великі підприємства — «За-поріжсталь», Харківський тракторний завод та ін.

 

У другій і третій п'ятирічках рівень інвестицій в Україну знизився. З 4500 підприємств, що будувалися у другій п'ятирічці (1933—1937), в Україні розміщувалися до 1000, у незакін-ченій третій п'ятирічці (1938—1941) — 600 із 3000. Це було пов'язано з планами створення нової промислової бази на Сході, де заводи знаходилися в більшій безпеці на випадок війни.

 

Підсумок: Успіхи перших п'ятирічок безсумнівні, дореволюційний рівень промисловості був значно перевищений. Стали до ладу металургійні гіганти «Запоріжсталь», «Криворіж-сталь» і «Азовсталь». Давали продукцію тракторний і турбінний заводи в Харкові, машинобудівні підприємства в Києві, Одесі, Миколаєві. Виникли нові галузі промисловості, зокрема хімічна.

Тридцяті роки — період бурхливого розвитку в Україні цивільної авіації.

3. Колективізація сільського господарства. Знищення класу селян-власників.

 

Передумови колективізації.

В 1929 р. партійно-державне керівництво розпочало масову колективізацію, яку шляхом репресій і терору завершили суцільною колективізацією селянських господарств.

 

Теоретики і практики більшовицького соціалізму були впевнені, що побудувати його неможливо без ліквідації приватної власності на землю і переходу до колективного господарювання на селі.

В жовтні 1927 р. колгоспи об'єднували понад 1% селянських господарств. Бурхливо розвивалися різні форми кооперації.

 

Щоб забезпечити державу товарним зерном, потрібно було форсувати колективізацію. Пертим поштовхом для такого форсування стали хлібозаготівельні кризи у 1928—1929 pp.

1928 рік приніс Україні неврожай. І хоч було очевидним, що хліба не вистачає, влада примушувала селян здавати його державі за цінами, значно нижчими за ринкові. Селяни стали всіляко ухилятися від таких хлібозаготівель. Тоді за наказом Сталіна почалися реквізиції зерна, як у роки «воєнного комунізму». Саме це і означало крах НЕПу стосовно селян. Внаслідок «надзвичайних заходів» з України стягли на 33% більше хліба, ніж у 1927 р.

Повернення до «воєнно-комуністичних» методів було зумовлене тим, що індустріалізація вимагала величезних коштів, які планувалося «перекачати» із сільського господарства у промисловість. Методи непу не влаштовували, і з непом було покінчено.

Пленум ЦК ВКП(б) у листопаді 1929 p., заслухавши доповідь генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора, визнав головним завданням комуністів проведення суцільної колективізації Степу України.

У постанові ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги колгоспному будівництву» (січень 1930 р.) ставилося завдання завершити колективізацію в республіці восени 1931 р., а в крайньому разі — навесні 1932 р. Особливо жорстоко проводили колективізацію взимку 1930 р.

Партійно-радянські працівники і так звані активісти-бідняки заганяли в колгоспи силою, усуспільнювали всю худобу, навіть домашню птицю. У відповідь селяни почали різати свою худобу. У 1928— 1932 pp. її поголів'я в Україні скоротилося вдвоє.

Оскільки селяни без захоплення ставилися до колективізації, Сталін і його прибічники в комісії політбюро ЦК ВКП(б) під керівництвом В. Молотова поставили завдання шляхом роз'єднання сіл на окремі групи домогтися залучення їх до колгоспів. Комісія порушила проблему куркульства.

 

Комісія розробила порядок розкуркулювання.