Діагностика. Посмертно

Саркоцистоз потрібно відрізняти від трихінельозу свиней і цистицеркозу великої рогатої худоби. Навколо спірально закрученої личинки трихінели у м'язах формується капсула лимоноподібної форми, розміри якої не перевищують 0,68 мм в довжину і 0,37 мм — у ширину. У цистицерків через оболонку напівпрозорого міхурця, наповненого рідиною, можна побачити один сколекс. їх розміри: довжина — від 5 до 9 мм, ширина — 3—6 мм.

Лікування не розроблене. Експериментальним шляхом одержані позитивні результати при застосуванні жуйним тваринам імпортних хіміопрепаратів ампроліуму та лактату галофугінону (стеноролу).

Профілактика.

Основну увагу приділяють профілактичним заходам, спрямованим на запобігання потраплянню зрілих ооцист і спороцист збудника хвороби в організм сільськогосподарських тварин шляхом дотримання ветеринарно-санітарних та зоогігієнічних правил на фермах. Не слід допускати проникнення собак і котів на кормокухні та в тваринницькі приміщення. У неблагополучних щодо саркоцистозу господарствах необхідно забороняти згодовування м'ясоїдним непровареного м'яса або трупів сільськогосподарських тварин.

-------Неоаскароз Neoascarosis Хворіють переважно телята до 4-місячного віку. Збудник локалізується в тонкому відділі кишечнику, іноді —у сичузі. Хвороба проявляється розладами травлення і нерво­вої системи.

Патогенез Неоаскариси—геогельмінти. Виділені в навко­лишнє середовище яйця за температури повітря 28—30 °С розви­ваються до інвазійної стадії протягом 12—15 днів. Молодняк великої рогатої худоби заражається при заковтуванні разом із кормом або водою інвазійних яєць. Можливе внутрішньоутробне зараження, при якому яйця гельмінтів починають виділятися з фекаліями на 25—35-ту добу після народження телят. Тривалість життя збудників хвороби — 3—4 міс.

Симптоми У хворих тварин втрачається апетит, відмічають розла­ди функції органів травлення, що проявляється виникненням тимпанії, проносом, рідше запором, симптомами колік, виділенням із ротової порожнини характерного запаху ацетону, ефіру або хлороформу. Фекалії темного, майже чорного кольору внаслідок наявності в них крові. При тяжкому перебігу інвазії спостерігається часте сечовиділення, іноді підвищується температура тіла, з'являються розлади нервової системи (занепокоєння, судорожне скорочення шийних м'язів, парез задніх кінцівок). Незадовільні умови годівлі та утримання часто приз­водять до загибелі хворих телят.

Патологічні зміни Слизова оболонка тонкого відділу ки­шечнику геморагічно запалена, місцями некротизована. В легенях — катаральне або фібринозне запалення, у печінці — вогнищеві дегене­ративні зміни, а в черевній, грудній та перикардіальній порожнинах— наявність транссудату. В просвіті тонкого відділу кишечнику вияв­ляють збудників хвороби.

Діагноз Прижиттєвий діагноз ставлять на основі знаходження яєць паразитів у результаті дослідження фекалій флотаційними методами (за Фюллеборном, Дарлінгом, Щербовичем) або нативного мазка. У фекаліях телят можна виявити також статевозрілих паразитів. Крім того, враховують епізоотологічні дані та основні симптоми цього гель­мінтозу. Точний діагноз встановлюють посмертно при гельмінтологічному розтині тонкого відділу кишечнику, виявленні в ньому характерних патолого-анатомічних змін і статевозрілих паразитів. Неоаскароз необхідно диференціювати від криптоспоридіозу та еймеріозу телят.

Лікування Для дегельмінтизації хворих телят застосовують солі піперазину, мебенвет, тетрамізол, левамізол тощо. Солі піперазину вводять перорально з молоком у дозі 0,5 г/кг маси тіла. Мебенвет гранулят 10%-й дають груповим методом у дозі 1 г/кг, тетрамізол гранулят 20%-й — з кормом у дозі 5 мг/кг. Препарати левамізолу (бровалевамізол, ветлевамізол, альфамізол, вермізол, дево, кодіверм, лево-100, нематовет) застосовують підшкірно або внутрішньом'язово в дозі 7—8 мг/кг за ДР одноразово.

Профілактика  профілактики інвазії в неблагополучних населених пунктах телят утримують ізольовано до 4— 5-місячного віку від тільних корів і тварин інших вікових груп. Телят старше місяця дегельмінтизують й утримують їх протягом п'яти днів у приміщеннях, а гній біотермічно знезаражують. При можливості корів випасають на пасовищах, де протягом останнього року не випа­сали телят до 5-місячного віку. Приміщення, в яких утримують телят і тільних корів, регулярно очищають від гною й періодично дезінвазують гарячою 10%-ю емульсією ксилонафту з розрахунку 0,5 л/м2. Епізоотологія

Інвазію реєструють у будь-яку пору року. Макси­мальна ураженість телят в 1—2 місячному віці спостерігається у червні—липні, мінімальна — взимку. Основним джерелом інвазії є хворий молодняк великої рогатої худоби та заражені тільні корови.