Патологоанатомічні зміни

Інвазійна хвороба ВРХ: цистицеркоз, саркоцистоз, неоаскароз

  Цистоцеркоз бичачий — захворювання великої рогатої худоби, буйволів, яків, зебу, зумовлене паразитуванням личинкової стадії цієї цестоди— Cysticercus bovis з родини Taenidae. Цистицеркоз великої рогатої худоби поширений в Україні й завдає значних збитків м'ясній промисловості у зв'язку з необхідністю ути­лізації яловичих туш, уражених цистицерками.

Збудник за будовою нагадує свинячого ціп'яка, але від останнього відрізняється більшими розмірами (до 10 м завдовжки), неозброєним сколексом, дволопатевим яєчником і більшою кількістю бічних гілок, що відходять від поздовжнього стовбура матки у зрілому членику. Яйця й онкосфери бичачого та свинячого ціп'яків мають однакову будову. Личинкова стадія — цистицерк бичачий — це міхурець, який за будовою подібний до збудника цистицеркозу целюлозного. Єдине джерело зараження великої рогатої худоби цистицеркозом — хвора на теніоз людина, яка може роками виділяти в навколишнє середо­вище члеників ціп'яка. Причиною інвазії серед великої рогатої худоби можуть стати тваринники — носії статевозрілих цестод, а також трава, вода, грунт, забруднені члениками бичачого ціп'яка. Для людини — це сира або недостатньо оброблена яловичина. Цистицеркозом здебільшого заражається 2,5—3-місячний молодняк. Яйця ціп'яків досить стійкі проти кліматичних умов. Критичними температурами для них є 60—70 °С. У рідкому гною яйця зберігають життєздатність 71 день, сіні — близько 2 міс, у телятниках — 1,5 року. Цистицерки менш стійкі, ніж яйця, і гинуть через 2—3 тижні після смерті живителя

Симптоми\Клінічні ознаки бичачого цистицеркозу, як прави­ло, не реєструються. Цистицеркоз великої рогатої худоби діагностують тільки після забою тварин. Посмертна діагностика грунтується на ретельному огляді розрізів жуйних та інших м'язів, а також серця й виявленні у них живих чи мертвих цистицерків. Згідно з Правилами ветеринарного огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів (1985) на цистицеркоз оглядають голову й серце. При виявленні цистицерків на розрізах голови і серця роблять додат­ково по два паралельних розрізи шийних м'язів, спинних та ін. Остан­німи роками на м'ясокомбінатах України застосовують люмінесцен­тний метод діагностики. Діагностику теніозу проводять, головним чином, методами опиту­вання, копроовоскопії та гельмінтоскопії.

Лікування Єдиний надійний засіб терапії тварин при цистицеркозі — це празиквантел (дронцит), який у дозі 100 мг/кг живої маси дають одноразово або 50 мг/кг—два чи три дні підряд. Одним із найкращих засобів терапії людини при теніозі є фенасал (ніклозамід, йомезан), чи виготовлений на його основі препарат діклосал. Високоефективний антигельмінтик для лікування людини — празиквантел

 

--- САРКОЦИСТОЗ Збудниками саркоцистозу (Sarcocystosis) є найпростіші одноклітинні організми роду Sarcocystis, родиниEimeridae. Захворювання має значне поширення в Україні (Прус М.П., 1993). Хворіють різні види тварин, а також людина.

Характеристика збудників хвороби.

Розвиток саркоцист відбувається шляхом зміни живителів. В організмі сільськогосподарських тварин (проміжні живителі) паразитують збудники різних видів: Sarcocystis bovicanis, S. bovifelis, S. bovihominis(велика рогата худоба); S. ovicanis, S. ovihominis, S. ovifelis (вівці); S. suicanis і S. suihominis (свині); S.equicanis (коні). Паразити локалізуються у м'язових тканинах, у стінці стравоходу, де формуються округлі, овальні або схожі на сосиску цисти (саркоцисти) величиною до 2 см.

У кишечнику дефінітивних живителів (собаки, коти, інші м'ясоїдні та людина) із цист звільняються трофозоїти. Вони проникають у слизові оболонки кишечника, де відбувається статевий цикл розвитку паразита. Цей процес закінчується формуванням ооцист з двома спороцистами всередині розміром 14,5—20 x 10—16,5 мкм. Розвиток ооцист в кишечнику собак триває 1—2 тижні. З фекаліями тварини у зовнішнє середовище виходять уже інвазійні стадії ооцист, які зберігають життєздатність протягом тривалого часу.

Проміжні живителі заражаються саркоцистами при заковтуванні з кормом або водою інвазійних ооцист або спороцист збудників. В кишечнику із них звільняються спорозоїти, які проникають в ендотелій кровоносних судин, різні органи й тканини, де розмножуються шизогонією. Цей процес закінчується формуванням мерозоїтів, проникненням їх у м'язи і через 2 міс перетворенням у цисти. З віком ураженість тварин збудниками хвороби збільшується. Дефінітивні живителі заражаються при поїданні м'яса від хворих на саркоцистоз великої рогатої худоби, овець і свиней або трупів цих тварин.

Епізоотологічні дані.

Захворювання реєструють у будь-яку пору року. Хворіє саркоцистозом молодняк з 3—6-місячного віку. З віком інтенсивність і екстенсивність інвазії зростає. У деяких випадках до 100 % великої рогатої худоби може бути інвазовано збудниками саркоцистозу. Для сільськогосподарських тварин більш патогенними є види саркоспоридій собак (S. bovicanis, Б. ovicanis, Б. suicanis) порівняно із саркоспорндіями котів (S.bovifelis, S. ovifelis, S. suifelis). Як джерело інвазії певну роль можуть відігравати дикі дефінітивні живителі: вовки, єноти, лисиці.

Імунітет вивчений недостатньо. Зараження тварин саркоцистами одного й того ж виду може відбуватися багато разів. Внаслідок цього у їх організмі утворюються антитіла, які виявляють за допомогою серологічних реакцій.

Патогенез.

Внаслідок паразитування саркоцист в організмі тварин виникають запальні процеси й порушується кровообіг. З'являються масові крововиливи і як наслідок — анемія. Збудники хвороби виділяють токсичні речовини, які призводять до порушення біохімічних процесів, обміну речовин в організмі. Розмноження паразитів у м'язах спричиняє алергію. Порушується робота серця, нирок, кишечника.

Клінічні ознаки.

Саркоцистоз клінічно має переважно хронічний перебіг, рідко — підгострий або гострий. Клінічні ознаки хвороби нехарактерні. Вони залежать від виду збудника та інтенсивності інвазії. У хворих тварин спостерігаються загальна слабість, підвищення температури тіла, зниження надоїв та апетиту, анемія слизових оболонок, аборти, виснаження. Важливими ознаками можуть бути тремор м'язів та обмеженість рухів. Випадки загибелі тварин спостерігаються рідко. У м'ясоїдних клінічні ознаки хвороби, як правило, не спостерігаються.

Патологоанатомічні зміни.

При високій інтенсивності інвазії труп виснажений, у підшкірній клітковині, скелетних і серцевих м'язах — масові крововиливи, слизові оболонки шлунково-кишкового тракту катарально запалені. В черевній і грудній порожнинах— кров'яниста рідина, лімфатичні вузли збільшені. Спостерігається набряк та гіперемія легень. У м'язах стравоходу й діафрагми, скелетних і серцевих м'язах неозброєним оком можна виявити великі цисти білого або жовтого кольору.