Що таке «джинса» і чи є це явище насправді шкідливим? Які причини його виникнення та існування? Знайдіть приклади «джинси» у місцевих ЗМІ

Наразі “джинсою” (джинса – наголос на останній склад) журналісти називають проплачений матеріал або зумисно приховану рекламу. Це сленгове слово, яке має застосування серед працівників пера насамперед в Росії і Україні. Походження самого терміну достеменно невідоме; стаття з російської Вікіпедії припускає, що назву джинсі дав український оператор мобільного зв’язку, який активно просував свій продукт – пакет Jeans, послуговуючись в тому числі засобами прихованої реклами, але вважаю, що це лише черговий домисел. Назва прижилася – замовні матеріали стали звичайною практикою, навіть складовою діяльності українських ЗМІ. Після багаторічного моніторингу українських (зокрема, львівських) ЗМІ Інститутом масової інформації, у якому взяла активну участь ГО «Центр «Журналістський правозахист», вже можна цілком впевнено дійти до певних висновків.

                                                         Різновиди «джинси»

Приховану рекламу можна розділити на дві групи – політичні замовні матеріали і комерційна реклама. До політичної джинси належать:

1.  статті чи сюжети, які насправді пишуть прес-служби політичних партій чи окремих політиків. Як правило їх підписують псевдонімом.

В інших випадках за публікацією стоїть справжній журналіст, який – на виконання завдання свого керівника (чи з власної ініціативи – за грошову чи іншу винагороду) готує матеріал на задану тему із потрібними замовнику – політичній силі – акцентами. В такому випадку перед публікацією чи виходом в ефір підготовлений матеріал перевіряється замовником.

2. оприлюднення соціологічних досліджень сумнівних фірм, які, як правило, серйозно відрізняються від інших соцопитувань на користь якоїсь політичної сили. Йдеться про свідоме завищення чи занижування рейтингів певної партії чи політика, або фальсифіковані дані про підтримку чи навпаки несприйняття суспільством тих чи інших ініціатив.

3.  на шпальтах газет часто з’являється псевдоаналітика маловідомих авторів, що підписуються «політологами», які надають начебто експертну оцінку тої чи іншої події під кутом, вигідним для однієї з політичних сил.

4.  публікація різноманітних «листів від…» (робітників, шахтарів, працівників медичної галузі). В таких листах, написаних штабним PR-райтером якоїсь партії, начебто від імені громади висловлюється протест, обурення, підтримка. Цей різновид джинси походить ще з радянських часів.

5.  боти-коментатори (від web bot, www robot – англ. – автоматична програма для скачування файлів чи розсилання спаму). Це навпаки один з найновіших винаходів доби Інтернету. Назва боти має іронічний підтекст – насправді ідеться про людей. Це наймані працівники або активісти політичних штабів, які за гроші залишають коментарі (пости, коменти) на сторінках інтернет-видань з метою дискредитації тої чи іншої статті, її автора, висловлених ідей чи викладених фактів. Зазначимо, що сфальшовані інтернет-коментарі не можна вважати джинсою у вузькому сенсі цього слова, адже самі видання від діяльності ботів не мають жодного зиску.

 

Комерційна джинса проявляється в таких різновидах:

 

а) стовідсотково рекламний текст, підготовлений фаховими рекламістами (найчастіше зустрічається у щоденних газетах), який розміщується на шпальті поруч із звичайними статтями. При цьому ніде не позначається, що дана публікація є рекламною. У такому випадку можна говорити про неналежне маркування, що є порушенням Закону про рекламу.

 

в) сюжети чи публікації, що імітують за стилем новину чи репортаж, проте є нічим іншим як прихованою рекламою. Спектр рекламованих послуг дуже широкий – від приватних клінік до продуктових магазинів.

 

с) прихована реклама на телебаченні може бути суто візуальною. Від найпростішого – невиправданого показу логотипів, рекламних слоганів, до складно вибудованого відеоряду, що може підкреслювати позитивні настрої, пов’язані з тим чи іншим продуктом

 

В дуже широкому розумінні будь-яка новина є певним чином рекламою чи антирекламою. Адже за кожним інформаційним повідомленням завжди є конкретна подія. А навколо кожної події завжди існує переплетення інтересів різних людей, бізнесу, політики. Виверження вулкану в далекій Ісландії призводить до мільярдних збитків авіаперевізників цілої Європи.

І значну роль в цьому відіграють саме мас-медіа, які інформують про пересування хмар попелу, небезпеку перельотів в повітрі,забрудненному вулканічним порохом etc. Але в той самий час виграють туристичні фірми, які організують екскурсії для охочих подивитися на вулкан, який прокидається раз на двісті років. Або залізниці, котрі перевозять мільйони людей, що втратили надію дістатися в пункт призначення літаком.

Це приклад глобальної події, яка торкається інтересів величезної кільксті людей. Проте, навіть замітка в муніципальній газеті про, скажімо, поганий стан тротуарів на вулиці провінційного містечка, також зачіпає чиїсь інтереси. В результаті підрядник, що має стежити за якістю доріг, може втратити контракт, а виробник плитки з сусіднього міста навпаки отримає шанс дістати вигідне замовлення на ремонт тротуарів.

Що ж в такому випадку відрізняє новину від реклами? Об'єктивність і повнота у подачі інформації. Це означає, що чесний журналіст подає позиції всіх зацікавлених сторін, що дає можливість суспільству самому оцінити ситуацію. Навіть у випадку з підрядником для облаштування доріг, коли все виглядає начебто очевидним, може з'ясуватися, що попередня фірма не отримала вчасне фінансування з вини мерії. А новий контракт не лише обійдеться дорожче, але водночас означатиме втрату робочих місць. Адже новий підрядник з іншого міста!

 

«Джинса» - політична корупція

 

Медіа-експерти відзначають стрімке зростання кількості замовних матеріалів в українських ЗМІ. Фактично, ми переживаємо розквіт «джинси». І він невипадково співпадає з однією дуже важливою подією. Після Помаранчевої революції 2004 року Україна отримала електоральну демократію. Це означає, що в країні проходять чесні вибори.

Позаяк через політичну кризу останні 5 років країна жила у переманентній виборчій кампанії, а майже всі політичні мейджори змагалися між собою в популізмі, ЗМІ стали розглядатися політиками як вирішальний ресурс для утримання високого рейтингу. За рівнем корупції Україна має одні з найгірших показників у світі. Тож немає нічого дивного в тому, що корупційні схеми були перенесені і на стосунки між політиками і журналістами. Насправді немає принципової різниці між продажним депутатом, який бере гроші в обмін на свій голос, і журналістом чи редактором, який, за окремий хабар, подає новину під «правильним» ракурсом.

В обох випадках йдеться про політичну корупцію, яка несе пряму загрозу демократії і позбавляє громадян можливості контролювати владу. Про такі суспільства кажуть, що влада в них належить народові лише у день виборів. І ще одне. Нормальна журналістика завжди є в опозиції до влади. Якщо ви бачите заголовок на кшталт: «Уряд виконав свої соціальні зобов`язання» - перед вами або примірник держвидаву часів Кучми, або - проплачена «джинса». Просто викиньте цю газету, не марнуйте свій час і гроші.

 

Коли «джинса» - це менше зло

 

Сама по собі політична «джинса» є ганебним явищем. Утім, на відміну від корупції у владних кабінетах, із замовними матеріалами в ЗМІ не можна боротися на рівні законодавства чи держави. Це все одно, що судити за статею Кримінального кодексу дитину, яка забрала чужу лопатку з пісочниці. Бо«джинса» - це дитяча хвороба ще незрілої української демократії. Судіть самі, якщо опозиція, хай за гроші, але може розмістити інтерв`ю свого лідера в газеті опонетів, а влада мусить платити за свої агітаційні матеріали в комерційних виданнях - це означає, що в цій країні існує плюралізм думок у ЗМІ і - хай недосконала - але демократія.

За місяць березень 2010р. ІМІ фіксує різке скорочення кількості замовних матеріалів в донецьких мас-медіа. Хотілося би вірити, що це свідчення зростання ролі мас-медіа в житті держави, усвідомлення журналістами свої суспільної місії і т.д. і т.п. Але будемо відверті, якщо це тенденція, то йдеться мабуть про зовсім інші процеси. Порівняно з якими «джинса» - це менше зло.

   Показові приклади:

Депутат від НУ-НС Анатолій Гриценко скаржиться на неможливість донесення до суспільства своєї позиції через практику проплачених матеріалів в українських ЗМІ.Про це він написав у власному блозі на сайті очолюваної ним організації «Громадянська позиція». Гриценко навів кілька випадків, коли провідні видання вимагали від нього грошей за появу у їхньому ефірі або на шпальтах. “Відома FM-станція, на якій час від часу здавав ранкові іспити, повідомила мою прес-службу, що відтепер усі радіоефіри будуть платними: $1500 за один виступ, а якщо “пакетом”, то $12 тисяч за 10 ефірів. Якщо не платитиму – в ефір не попаду, бо інші платять”, – написав він. Гриценко також розповів, як “відома російськомовна газета, акредитована в Україні, якою в Союзі зачитувалася уся молодь комсомольського віку”, запросила його в редакцію на пряму лінію. “А коли редактор дізнався, що я не збираюся платити 40 тисяч гривень за шпальту, отримав відмову. Бо всі платять”, – пише він. Подібну вимогу, за словами Гриценка, висунуло і “поважне інформаційне агентство, на яке посилаються більшість Інтернет-видань”, яке “довело до прес-служби свій прайс-лист: $1500 за десять повідомлень на стрічку новин. Будь-яких. Усі решта платять”. “Інтернет-видання, яке вирізняється дотепними заголовками новин, запропонувало свої умови: “позитивна” стаття – $2000, одна новина в стрічці – $250. Коли відмовився, вийшов критичний матеріал на адресу моєї прес-служби і з натяком на те, що Гриценко – “технічний проект” БЮТ”, – пише він.

Вікторія Сюмар вважає, що уже в 2005 році ми почали «здавати» вільну журналістику, за яку боролися у 2004. «Якщо раніше ми мали цензуру батога, то з 2005 року нас почали підгодовувати цензурою пряника. Почали з подачі реклами, далі просили, не писати, що це реклама, посилювалася присутність замовних статей в пресі, які писалися піарниками чи політичними штабами, однак виходили в пресі як редакційні матеріали», – повідомила вона. «За таким принципом, коли в 2006 році відбувалися вибори мера, стало зрозуміло, що це явище стало тотальним. Тоді вперше ми побачили явище, коли кандидат Черновецький викупив весь час і рекламну площу свого супротивника Кличка. Останнього просто не було взагалі ні в пресі, ні на ТБ. І політики побачили ефективність цієї методи і почали її активно використовувати».

У 2008 році в авторитетному французькому виданні Le Figaro з’явилося звернення, спрямоване проти президента України Віктора Ющенка. За інформацією газети «Дело», “його публікація обійшлася прокремлевськім замовникам у 20 тисяч євро”. Так, газета Le Figaro опублікувала звернення до Ющенка, в якому висловлюється заклопотаність тенденціями, що нібито мають місце в Україні. Зокрема, прагненням влади “розглядати українську історію у відриві від російської”. Автори звернення стверджують, що саме завдяки північним сусідам Україна відбулася як незалежна держава. Крім того, у публікації йдеться про неможливість реабілітації воїнів ОУН-УПА. Під листом стоїть 37 підписів. Лише дев’ять із підписантів мають відношення до історичної науки. Інші – функціонери обласних і міських рад міст Східної України і Криму, керівники українських громадських організацій, а також народні депутати з Партії регіонів. “Російські ЗМІ миттєво переклали звернення російською мовою і розтиражували його в Інтернеті. Мовляв, навіть західна преса дослухається до української інтелігенції, що виступає проти “русофобської” політики Банкової”, – пише “Дело”. Оригіналу публікації на сайті Le Figaro відшукати не вдалося. Більш того, у редакції газети повідомили, що подібного матеріалу журналісти видання не готували. Разом з тим, посольство Франції в Україні після звернення туди надало номер видання, де дійсно на шостій сторінці було опубліковано звернення до Ющенка французькою мовою.

Директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна Кость Бондаренко взагалі вважає, що 80% “заказухи”– це взагалі занижена цифра, адже більшість керівників медій перетворилися на бізнесменів, а тому, намагаючись вичавити з ефіру або шпальт якомога більше прибутку, забувають про справжню функцію преси. До будь-яких виборів засоби масової інформації традиційно окрім офіційних розцінок на політичну рекламу, встановлюють і неофіційний прейскурант на замовні матеріали, так звану «заказуху» і «замазуху».

Хотілось би відзначити певні тенденції і окремі випадки, котрі підкреслювали і виокремлювали під час моніторингу наші експерти журналіст, політолог, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Анатолій Романюк і журналіст, екс-редактор газет «Поступ» та «Львівська газета» Олег Онисько.

       Під час президентських виборів 2010 року питома вага “джинси” в інформаційному потоці незалежних медіа, якими себе вважають та подають українські ЗМІ, досягла катастрофічного рівня. На Львівщині у цій царині замовника політичної заказухи домінував Блок Юлії Тимошенко. У львівських ЗМІ у 2009-му з’явилась замовна “джинса”, яка мала на меті “відбілити” репутацію екс-судді Ігоря Зварича.

Ці результати серпневого (2009-го року) моніторингу видань Центром “Журналістського правозахисту”, повідомила «Телекритика». З цією метою екс-суддя навіть створив власну прес-службу, яка займається розсиланням упереджених інформацій “за Зварича” і намагалася розмістити у львівських ЗМІ “джинсові” матеріали.

Здивувала поява одразу в кількох виданнях однакових матеріалів під різними підписами про майора Мельниченка, який розлучився і збирається одружуватися з журналісткою Наталією Розинською.

Керівник сайту ZAXID.NET Світлана Жабюк розповіла у своїй колонці як їй особисто робили замовлення на компрометуючий матеріал проти народного депутата Ярослава Кендзьора, обумовлюючи усі нюанси: * Ціна питання? (і написання та розміщення);* Можливі строки виконання замовлення;* Умови оплати; Питання що потребують відповіді від НАС:…

Потішило те, що УСІ львівські видання відмовилися від публікації брутального, грубо скомпонованого матеріалу підготовленого одним із «тигрюліних» політичних штабів і скерованого проти громадського діяча Степана Хмари…

 

Ви влаштувалися стажером до міської газети. Для початку вам пропонують самому обрати тему для свого першого матеріалу. Чим ви будете керуватися при цьому, як діятимете? Обґрунтуйте. 

У всього, що добре написано, є спільні риси. Добре написана річ - ясна, легко читається, в ній використовується незакостеневша мова, вона повчає і розважає. Всі ці характеристики підходять до добре написаної газетній статті.

Звернутися до професіоналів, перейняти досвід. Діяти глобально і вести діалог з читачем. Є з роками наросші критерії, які роблять газету достатньо ясною, легкою в читабельності і доступною в розумінні:  

1) У тексті повинні бути факти з посиланнями на джерела. Чим більше фактів, тим краще. Бажано все уточнювати не в одному місці, а в декількох місцях для достовірності.

2) Фотографії повинні бути великого розміру, кольорові. Робити їх треба, коли на вулиці світло (сутінки теж не канал)

3) Обов'язково треба уточнювати написання імен, прізвищ, посад. І, головне - уточнюй, чи хоче людина бачити в газеті своє ім'я.

4) погоджує текст з тими, чиї репліки ти вставляєш - може виникнути така ситуація, що людина відмовиться потім від своїх слів, а це загрожує судами.

5) У тексті повинні бути довідки, вставки - пояснюють моменти.

6) Бажано зберігати нейтральність - коли висуваєш свої думки на загальний огляд, вони не повинні бути висунені, як рекламні, і образливими, тобто, виражають невдоволення. Це не опозиційна газета, дубина!

7) Не відкладай на завтра те, що можна зробити післязавтра. Тихіше їдеш - далі будеш. Краще зачекати, але написати якісно. Не соромся передзвонювати, щоб щось уточнити.

8) Заголовок повинен бути привабливим - найчастіше привабливим вважається заголовок з питанням " Побудують чи що?", " Чи введуть? ", " Чи піднімуть? "

9) Якщо матеріал "горить", то відклади інші матеріали і займися саме цим матеріалом всерйоз. Обдзвонив інстанції, свідків, зацікавлених осіб.

10) Матеріал без фотографії (якщо було можливо її зробити) - не матеріал. До всього потрібні фотографії. Людини (людей), з яким (і) спілкувався, місця, де спілкувався, всього-всього - про всяк випадок.

А взагалі в міській газеті, потрібно розкривати повністю своє місто, всі події і не тільки. Можна писати про що завгодно, тільки з душею і без зановеса.

Будь то про цікаві місця в місті або гід по вихідних, навіть можна зробити рубрику "Перевірено на собі" - розкриває кращі місця міста (огляд сніданку), (огляд магазину), (Chе в кіно), (Chе в моді) врочем все залежить від фантазії і бажання