2018-02-14
260
Відповіді
1. Європейські стандарти журналістики: якими вони є, як ви їх розумієте? Наведіть приклади дотримання та недотримання стандартів у місцевих ЗМІ.
Стандарти журналістської діяльності на українських телеканалах у цілому,
та стандарти тележурналістики, зокрема, ґрунтуються на загальних вимогах універсальності знань. Сприймати таку систему знань і ефективно користуватися нею можливо лише за умови володіння фаховими практичними навичками. Очевидною є деяка суперечність між існуючою журналістською теорією і практикою, але не зважаючи на це предмет нашого дослідження (стандарти) не втрачає своєї актуальності ані в теорії, ані на практиці. Навпаки, цей факт, певною мірою, стимулює збільшення уваги на вузлові явища, категорії, тенденції професійності журналістської діяльності. Отже, всебічне дослідження європейських стандартів, на нашу думку, дасть змогу не тільки поглибити зв‘язки науки й освіти з медіа ринком, але й сприятиме спробі запобігти негативним тенденціям у виробництві телевізійного інформаційного продукту.
Метою статті є огляд та аналіз сучасних тенденцій впровадження журналістських стандартів на українському телебаченні, а також визначення характерних явищ в українському медіапросторі в частині фахової підготовки майбутніх тележурналістів. Питання журналістських стандартів на українському телебаченні не втрачає своєї актуальності і в науковому медіа дискурсі. Тема досліджується у роботах
М. Андрющенко, Ю. Єлісовенка, В. Іванова, В. Качкана, С. Квіта, І. Куляса І. Мащенка, А. Москаленка,
М. Нагорняк, М. Недопитанського, Т. Приступенко, М. Присяжнюка, В. Різуна, В. Сердюка, Д. Теленкова, Л. Федорчук, О. Чекмишева, А. Яковця.
Специфіку мови на телебаченні як складника журналістських стандартів досліджували такі українські теоретики, як В. Гоян, В. Дончик Ю. Єлісовенко, С. Караванський В. Лизанчук, Н. Нікітіна,
А. Погрібний О. Пономарів, О. Сербенська, Л. Федорчук, Ю. Шаповал, О. Щербакова.
Окремо варто згадати західних дослідників, до чиїх наукових надбань звертаються українські науковці та практики. Це Е. Фіхтеліус, З. Вайшенберг, М. Стівенс.
Новизна роботи полягає у визначенні та аналізі основних ключових етапів, складників, особливостей, процесу впровадження журналістських стандартів на українському телебаченні.
З одного боку, основні журналістські стандарти, якими керується український журналіст у своїй професійній діяльності є достатньо відомими, а саме:
баланс думок і точок зору (ст. 59 ЗУ «Про телебачення і радіомовлення» [2] – п. 4 «Редакційних настанов Бі-Бі-Сі» [4]), оперативність (п. 1 Кодексу професійної етики українського журналіста[3]), достовірність (ст. 5 ЗУ «Про інформацію» [1] – п. 4 Резолюції ПАРЄ «Про етичні принципи журналістики», п. 2 «Редакційних настанов Бі-Бі-Сі»), відокремлення фактів від коментарів (ст. 60 ЗУ «Про телебачення і радіомовлення» [2], п. 9 Кодексу професійної етики українського журналіста – п. 3 Резолюції ПАРЄ «Про етичні принципи журналістики»), точність (ст. 5 ЗУ «Про інформацію – п. 3 «Редакційних настанов Бі-Бі-Сі»), повнота представлення фактів та інформації з проблеми (ст. 5 ЗУ «Про інформацію»).
З іншого боку, загальний конструкт стандартів (правил) не вирізняється силою самозбереження чи самоочищення. Потрібна самоорганізація професіонала та відповідні передумови діяльності телередакцій.
Загалом сьогодні є сенс відзначити тенденцію абсолютного ігнорування усіх правил та стандартів якісних новин. Контент усіх програм теленовин насичений не суспільно важливою, а здебільшого шокуючою, вражаючою кліповою інформацією. І йдеться вже не про рівень якості, а про різновиди неякості:
«чорнуха», «жовтуха», «джинса», «бантики», «паркет» тощо. Така втрата відчуття реальності і можливості її оцінки несе в собі загрозу суспільству, а журналісти, як показують факти, своєю непрофесійною діяльністю сприяють цьому. Хоча насправді журналістська діяльність, «журналістське розслідування – це мистецтво відбирати право на володіння реальністю в сильних світу цього» [6, с. 154].
Візьмімо для прикладу контент основного випуску ТСН за 22 лютого 2013 року. Із 19 матеріалів у 3-х – розповідають про кримінал: стрілянину в Києві, вбивство дитини та озброєний напад на житомирянку (при цьому всі три «чорних» сюжети втиснули у першу половину випуску); ще у 3-х – розповідають про порятунок тварин (папуг, акулу з «Оушен Плази» та мешканців київського зоопарку).
За день до цього 21 лютого 2013 року ситуація така ж: випуск новин починається сюжетом про масштабну аварію, у якій КамАЗ розтрощив 6 автівок. Далі іде уже резонансна інформація про справу Ґонгадзе. На третьому місці –глава держави із робочим візитом у Польщі. Та після цього знову про теракт у центрі Дамаска (Сирія). Загалом із 19 сюжетів у випуску 6 – про вбивство, насильство, катування, кримінал. Решта «жовті» новини про зустріч коханки і дружини, про порнографію, вовка, якого викрали із столичного кафе тощо. Таким чином, половина випуску інформаційної програми (і така тенденція спостерігається в кожному
випуску) – це дайджест кримінальної хроніки та пліток, інтриг і «бантиків» (так називають сюжети, які слугують легкою приємною окрасою новинної програми). Тут доречно апелювати до аудиторії і навчати її тому правилу, що «ми не можемо довіряти радіо та телемовленню, бо вони в більшості випадків відверто демонструють, що ціна реклами важливіша для них, аніж цінність новин» [6, с. 131].
Помітно змінився формат програми «Вікна» на СТБ, що позиціонувала себе як незаангажована, проукраїнська інформаційна програма з чіткою громадянською позицією. Ще на початку розвитку каналу, будучи керівником, Микола Княжицький підкреслював, що головна мета каналу «чесно і неупереджено повідомляти про те, що діється у світі, і лише після того, як вони про це дізнаються, трохи їх порозважати». Однак із часом позиції каналу змінилися. Від інформування залишилися лише випуски «Вікон», які неодноразово готували сюжети з ознаками цензури та «чорнухи». Окрім того, варто зазначити, що сьогодні «Вікна», як і «ТСН» роблять ставку на сенсаційні матеріали, які подразнюють почуття аудиторії. Серед матеріалів переважають сюжети, якими команда намагається здивувати аудиторію. Якщо
«ТСН» - «вражає», то «Вікна» «дивують». Це цікаві, іноді дивні історії. Як от, у випуску за те ж саме 22 лютого 2013 року виходить матеріали: «З Латвії з'явилося відео падаючого небесного тіла», «На Луганщині зупинили росіянина з папугами, заліпленими скотчем», «В Індії одночасно вибухнули 2 бомби». Так
само 21 лютого у годину прайм-тайм виходить сюжет про вовка, що жив біля гідропарку, а тепер зник. Хронометраж сюжету – 2 хв. 46 сек. Та попри все якомога більше лайфів, цікава подача та кумедні заголовки – це пріоритет «Вікон», що вигідно відрізняє їх від інших інформаційних програм. Так, під заголовком «Мистецтво длубання» виходить матеріал про художницю, що викладає кар-
тини з кісток із риби (28 січня 2013 р.). «Затримка» – під таким заголовком виходить сюжет про Верховну Раду (21 лютого 2013 р.).
При цьому на офіційному сайті зазначається, що «Вікна-новини» зорієнтовані на інтелігентну, інтелектуальну аудиторію глядачів, котра цінує об'єктивний погляд журналістів і створені ними оригінальні сюжети на найактуальніші теми. Така офіційна заява абсолютно не відповідає дійсності.
На прикладі «Вікон» можна розглянути, як часто українські журналісти неправильно трактують стандарт простоти подачі інформації. Простота тексту межує тут із примітивністю. Виникає враження, що журналісти орієнтуються на абсолютно неосвіченого, відрізаного від реального життя глядача, якого цікавить лише кримінал, плітки богемного життя, іноді звертаються до вічних тем здоров’я, пенсії та цін на продукти. Таке формування верстки, вибір тем та стиль подачі матеріалу провокують явище так званого «кривого дзеркала», що відображає загальний низький культурний рівень тих, хто виробляє новини, і
тих, хто їх споживає. Якщо на початку це непрофесійно, то в кінцевому результаті це може мати суспільно небезпечні наслідки. Тут спрацює теорія настановчості, згідно з якою ті новини, про які повідомили, автоматично сприймаються аудиторією як суспільно значущі. Таким чином, навіть якщо до випуску новин,
ті чи ті події (порятунок папуги, викрадення вовка) не мали суспільного значення, після перегляду у аудиторії чітко формуватиметься подальша залежність та потреба у ще не професійних журналістських матеріалах.
Інформаційна програма «Події» на каналі «Україна» також робить акцент на катастрофах, скандалах, криміналі. Підтвердженням тому, окрім власне контенту, є остання промо-кампанія програми. На офіційному сайті, і по всій столиці на біг-бордах рекламують програму «Події» так, ніби це програма про катастрофи. Марина Кухар зображена на тлі смерчі, у Євгена Міхіна за спиною ідуть бойові дії, Олександр Мозговий розповідає про корабельну аварію та рятувальну операцію. При цьому слоган кампанії: «Новини, що змінюють світ». Перший національний як державний канал був створений для повідомлення новин, що важливі для захисту державних, національних, суспільних інтересів, але перетворився на такий, що обслуговує винятково державні органи влади, насамперед Президента, Кабінет Міністрів, Верховну Раду. Як відзначає дослідниця телебачення М. Андрющенко [5], саме через провладну заангажованість
та неприховану однобічну орієнтацію новин тривалий час канал мав невисокий рейтинг. Проте з часом на каналі з‘явилася тенденція до виготовлення якіснішого медіа продукту. На телеканалі з’явилися продукти виробництва Німеччини, Франції та інших країн. Перший національний, співпрацюючи з каналом «Франс Інтернаціональ», щорічно відбирав до 1000 годин іноземної продукції. Крім цього ресурсу, канал
також транслював теленовини BBC і DW. Будучи членом Європейського телерадіол університету, перший національний отримує продукцію і з інших європейських країн.
Та все ж сьогодні Перший національний канал і відповідно інформаційна програма «Новини» сприймається як ресурс, головною функцією якого є обслуговування влади, зокрема адміністрації Президента України та Кабінету міністрів. Новини на цьому каналі офіційні, сухі і не розраховані на українського глядача.
Журналісти фактично ніколи не дотримуються стандарту збалансованості інформації та нейтральності позиції. Інформаційна програма тут – це абсолютно протилежна крайність у порівнянні з іншими каналами. У контексті цієї інформаційної програми в журналістському, а зрештою і
журналістико знавчому середовищі такі матеріали прийнято називати «паркетом», що означає заплановану, заздалегідь вироблену офіційну фабулу події і відповідно «сухість» сюжету.
Новини на каналі «Інтер» – «Подробиці» – на різних етапах свого розвитку стилістично, тематично та візуально були схожими на невдалу копію радянської, а потім російської програми «Время» на російському каналі «ОРТ». Власне, за рахунок цього програма тривалий час і зберігала відповідну аудиторію. Ще одна характерна риса «Подробиць» – великі блоки зарубіжної інформації. Про таку рису як про ознаку імперського телебачення за часів В. Брєжнєва пише Д. Жарких, зазначаючи, що фактично половину всієї інформації на телебаченні складав міжнародний блок новин, і це таким чином звужує рамки для обговорення внутрішніх проблем [9]. Однак тривалий час програма демонструвала свою політичну заангажованість, що є порушенням стандарту новин. Власне ця риса і відштовхнула значну частку аудиторії. Хоча наприкінці 2012 року тенденції висвітлення подій в Україні на «Інтері» змінилися, редакція демонструвала відверту критику уряду. У
випусках з’явилися нові теми, нові позиції та погляди, більш гострі та проблемні. На тлі всеукраїнських інформаційних програм виділяється програма «Факти» на каналі «ICTV». Вона зберегла класичну форму подачі інформації, і саме ця риса виокремлює її серед інших. Гасло програми: «Факти для людей і
про людей. Редакційна політика програми сповідує принцип оперативно, але якісно не вражати, а повідомляти новини. При цьому верстка випуску новин не позбавлена сенсаційних матеріалів. Огляд верстки випусків свідчить про те, що журналісти прагнуть показати реальну і повну картину дня, наприкінці
якого зберігається адекватне відчуття реальності і віри в наступний день. Одним з важливих принципів програми є позиція – «Для людей і про людей». Хоча водночас у «Фактах» часто тут присутня відверта провладна позиція, що також є, звичайно, відхиленням від стандарту, а подекуди й його порушенням.
Щодо присутності зарубіжної інформації, редакція дотримується україно центристських принципів, тому у випусках новин виходить інформація міжнародного характеру лише з високим ступенем суспільної значушості, або наближеності до українських реалій. Такий формат новин та роботи редакції
нагадує принципи п британських репортерів:
- точність цінується більше, ніж оперативність;
- справедливість цінується більше, ніж сенсаційність;
- збалансованість відображення подій цінується більше, ніж уміння подати матеріал [10, с. 75].
Питання саморегуляції в редакціях українських ЗМІ – це також сучасна тенденція розвитку професійних стандартів. Адже функції журналістики усі ЗМІ мають однакові, однак лише редакція визначає, наскільки якісно та професійно їх будуть виконувати журналісти. Саме тому сьогодні інформаційні служби всіх
медіа мають свої статути, принципи,правила. Також своєрідним феноменом саморегуляції в журналістиці є різного роду моніторинги політичних новин на телебаченні (АУП) та теленовин загалом. Так,
спеціалізований ресурс «Телекритика» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), наданої через «Інтерньюз Нетворк» здійснює моніторинг якості українських теленовин. Об’єктом уваги моніторингу є новини таких українських загальнонаціональних і мережевих телеканалів, як «Перший
канал», «1+1», «Інтер», «СТБ», «Новий канал», «ICTV», «5-й канал», «Україна».
Аналізуються основні (підсумкові) випуски новин у прайм-таймі. Щомісяця для моніторингу методом випадкової вибірки обирається один тиждень (із понеділка до суботи). Моніторинг має три напрями: моніторинг матеріалів, що мають ознаки замовності (цензури), моніторинг замовчаних новинами важливих тем та моніторинг дотримання телеканалами стандартів інформаційної журналістики. З результатами моніторингу може ознайомитися кожен інтернет-користувач, зайшовши на сайт «Телекритика» чи спеціального медіа-освітнього ресурсу «Медіаграмотність». За участі цього ж інтернет-ресурсу, а також фонду «Відродження» медіа тренер І. Куляс постійно проводить майстер-класи та тренінги для позначення та констатування певних проблем стосовно дотримання європейських стандартів інформаційної журналістики на телебаченні. Серія відеоблогів та підкастів є доступною для аудиторії у глобальній мережі Інтернет. Так, на одному з останніх майстер-класів автор констатує той факт, що українська телеаудиторія вже не та, що була раніше, що радянська звичка сліпо довіряти телебаченню залишилась у минулому, «оскільки люди не раз мали можливість переконатися, що і телевізор вміє брехати», – говорить Ігор Куляс.
Окремим питанням у контексті сучасних тенденцій розвитку професійних стандартів на телебаченні є проблема формування, усвідомлення та застосування зазначених норм у процесі підготовки майбутніх медіа працівників, тобто йдеться про питання їхньої професійної підготовки. Як зазначає директор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка В. Різун про те, що виховання майбутніх журналістів має відбуватися таким чином, щоб самі журналісти відчували потребу в цих стандартах, розуміли, що без їх дотримання аудиторія втратить інтерес до їхніх медіа матеріалів. «Професійні стандарти не повинні бути тільки знаряддям праці, а ще суттю єства журналіста. Цих речей недостатньо просто навчитися, їх треба використати так, щоб для журналіста вони стали складником характеру. Журналіст має самовиховуватися» [7].
З іншого боку, споживач новин також має чітко усвідомлювати, якій новині довіряти, яку оцінювати критично і на підставі чого. Тому в Україні в наукових та педагогічних колах давно відбуваються дискусії щодо впровадження медіа освітніх технологій та програм. В Україні з 2010 року розпочато застосування
«Концепції впровадження медіа освіти в Україні» (погоджена Постановою Президії Національної академії педагогічних наук України). Головна ідея концепції- сприяння становленню ефективної системи медіа освіти в Україні з метою забезпечення загальної підготовки дітей та молоді до безпечної та ефективної
взаємодії з сучасною медіа системою. Останнім значущим здобутком у цій сфері став випуск колективного підручника «Медіа освіта та медіа грамотність», авторами якого стали провідні українські та зарубіжні науковці. Ця праця розроблена для забезпечення відповідного курсу у вищих навчальних закладах та в системі післядипломної підготовки вчителів. Один із розділів присвячений зокрема телебаченню та
специфіці споживання телевізійної інформації [8].
Висновок
В українських медіа сьогодні актуалізується питання особливостей впровадження та існування професійних стандартів. Проте, як зазначають окремі науковці, насамперед доцільніше впроваджувати внутрішньо-професійні стандарти кожному журналісту-інформаційнику. Медіа, як складніше утворення, стандартизується після якісної перебудови його структурних підрозділів, і насамперед, професійних журналістів, з яких вони утворені. Загалом процес впровадження професійних стандартів в українській журналістиці перебуває під впливом двох чинників: зовнішнього та внутрішнього. До зовнішніх належить матеріальне забезпечення журналістів. І навіть якщо припускати, що нормальне забезпечення на сучасному етапі передбачає повну залежність від власника, проте поступово на українському медіаринку все ж з’являються ЗМІ, які можна назвати економічно незалежними і які завдяки своїй ефективній діяльності можуть утримувати журналістський колектив. За невиконання норми будь-якого Закону України має наступати відповідальність будь-якого медіа каналу – юридично будь-коли. Чинна влада демонструє зазначені механізми «повсюдно і привселюдно». За недотримання ж
стандартів вироблення медіа продуктів (теленовин) ми не отримуємо своєчасних
рішучих, справедливих дій влади, суддів, прокурорів та ін. Відповідно, закономірними супутниками стандартів (до прикладу, теленовин) є інститути (зокрема і норми, функції, досвід) телекритики, медіа освіти, телевізійного моніторингу, громадських рухів та професійних дій медіа працівників тощо.
Як називати розглянуті нами стандарти – «європейські» чи «українські» – питання швидше термінологічне. В жодному разі це не зменшує вагомість цих стандартів. Значущими і домінантними є питання відповідності стандарту, умови критики і самокритики, доступні засоби моніторингу і оцінки, систематичні регуляторні дії як професійних медіа груп, так і аудиторії – громадян України. Бо від вміння дотримуватися базових стандартів журналістами залежить в кінцевому результаті формування в багатомільйонної аудиторії правдивого й об’єктивного чи потворного й хибного уявлення про події в Україні та світі і
про їхні результати чи наслідки для розвитку суспільства, вони формують і громадську думку загалом, визначають загальну атмосферу і тенденції суспільного розвитку чи занепаду.
