Економічне зростання: сутність та фактори

 

Економічне зростання – це довготривалий, стійкий розвиток економіки, тобто, процес ефективного використання виробничих, трудових, інноваційних та фінансових факторів у довгостроковому періоді без порушення стану рівноваги в короткостроковому проміжку та поступальним зростанням валового національного продукту.

У загальній формі економічну ефективність можна визначити як відношення приросту отриманих результатів до приросту витрат ресурсів.

Економічне зростання забезпечується певними чинниками або факторами, до яких варто віднести:

- кількість і якість застосованих виробничих ресурсів (капіталу, праці, природних ресурсів);

- рівень технології і організації національного виробництва;

- рівень сукупного попиту на товари і послуги;

- суспільний розподіл і обмін продукту.

Взаємозв'язок між чинниками зростання є складним і суперечливим. Зміна одних зумовлює зміну інших. У залежності від того, за рахунок яких факторів збільшується обсяг національного продукту і доходу, залежить якість економічного зростання. Однак, яка б комбінація чинників економічного зростання не застосовувалась, його можна забезпечити тільки двома способами:

- через використання більшої кількості виробничих ресурсів;

- через підвищення ефективності використання існуючих ресурсів.

У залежності від того, яким способом досягається мета, розрізняють два типи економічного зростання — екстенсивний і інтенсивний.

Екстенсивне зростання здійснюється на основі нарощування кількості виробничих ресурсів за їх якісної незмінності.

Екстенсивне зростання визначається лише обсягами факторів виробництва та їх співвідношенням. Ефективність виробництва не змінюється, тому збільшення обсягу продукту відбувається в тих же пропорціях, що й збільшення кількості застосованих ресурсів.

Інтенсивне зростання пов'язане з якісним удосконаленням виробничих факторів і підвищенням на основі цього ефективності національного виробництва.

При інтенсивному економічному зростанні межі ефективності виробництва мусять постійно розширюватись, лише це забезпечить постійне зростання при незмінній кількості виробничих факторів. Цей тип зростання дозволяє долати обмеженість (рідкісність) виробничих ресурсів, що посилює незалежність економіки від природних факторів, просуває технологічний прогрес. Головна суть інтенсивного типу зростання полягає в прагненні суспільства досягти максимального результату при мінімальних витратах.

Поділ економічного зростання на екстенсивне і інтенсивне значною мірою умовний, оскільки в чистому вигляді не існує ні того, ні іншого, а реальне економічне зростання залежить від відповідних комбінацій екстенсивних і інтенсивних чинників. Інтенсивне використання одних видів виробничих ресурсів досягається за рахунок екстенсивного застосування інших.

Щоб з’ясувати, до якого типу необхідно віднести економічне зростання, необхідно визначити питому вагу приросту товарів (послуг) за рахунок кількісних або якісних його факторів.

Теоретично і практично класифікація економічного зростання за його темпами поділяється на високі, низькі, нульові.

На перший погляд, рахують, що високі темпи економічного зростання завжди краще, оскільки буде вироблено більше товарів та позитивно вирішуватимуться соціально-економічні проблеми.

Але інколи високі темпи економічного зростання не дають позитивного ефекту, оскільки не супроводжуються покращенням його якості.

Не завжди виправданим є негативне відношення до нульового економічного зростання. Так, немає великої біди, якщо у результаті використання досягнень інноваційних перетворень будуть знижуватися витрати виробництва у ВВП, а вивільнені ресурси будуть направлені на вирішення соціальних проблем. Наприклад, члени “Римського клубу” і прибічники руху “зелених” пропонують нульове економічне зростання для покращення екології та підвищення якості життя. Таким шляхом, вважають вони, можна запобігти негативних наслідків зростаючого тиску виробництва на довкілля.

Для характеристики економічного зростання застосовують систему показників, що дають уявлення про різні його сторони. З точки зору зміни параметрів національного продукту, визначають такі показники зростання: абсолютний приріст, темпи зростання і приросту, середньорічні темпи зростання і приросту. Перший з них є абсолютним, а інші – відносними показниками.

Отже, всі фактори економічного зростання взаємопов’язані між собою. Загальне уявлення про це дає крива виробничих можливостей (рис. 10.1.).

Крива виробничих можливостей. показує різні співвідношення виробництва благ, які можна отримати при фіксованому використанні ресурсів. Кожна точка Б, В, Г, на межі виробничих можливостей, є похідною від кривої виробничих контрактів і відображає рівень ефективного виробництва благ.

Межу виробничих можливостей можна характеризувати кількісно. Такою кількісною характеристикою межі виробничих можливостей є гранична норма трансформації (ГНТ), яка характеризує кількість одного блага, від якої потрібно відмовитися заради отримання додаткової одиниці іншого. Вимірюється тангенсом кута нахилу дотичної до кривої в точці.

В міру переміщення по кривій виробничих можливостей зверху-вниз ГНТ зростає, що є наслідком того, що продуктивність(віддача) ресурсів відрізняється при їх вкладенні у виробництво різних благ. Існує точка Б, де ГНТ=1, тобто, точка, де віддача від ресурсів у виробництво різних благ одинакова. Отже, за допомогою кривої виробничих можливостей можна проаналізувати поточний стан економіки і визначити стратегічні аспекти економічної політики.

Поряд з факторами, що зумовлюють економічне зростання, існують і такі, які його стримують: законодавча діяльність держави в галузі охорони праці, довкілля та інші, а також фактори, які з великими труднощами піддаються кількісній оцінці: забезпеченість країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, соціальна, культурна та політична атмосфера.

Таким чином, стабілізація і прогрес економіки залежить від переходу до інтенсивного ресурсозберігаючого типу економічного зростання, при якому відбувається зростання виробництва за рахунок впроваджень інноваційних перетворень.

Теорія економічного зростання розрізняє дві моделі для пояснення впливу на цей процес різних факторів:

- неокласична модель – виробнича функція Кобба-Дугласа та Солоу;

- кейнсіанська модель – виробнича функція В. Леонтьєва, модель Домара та модель Харрода.

Ці моделі ми і розглянемо у наступних підрозділах цієї теми.