2018-02-14
500
Кейнсіанська школа пов’язує економічне зростання, в першу чергу, з факторами попиту і стверджує, що за допомогою фіскальної і грошово-кредитної політики держава зможе його регулювати, особливо в короткостроковому періоді. А тому кейнсіанські моделі економічного зростання побудовані на зовсім відмінних від неокласичних підходах:
- ціни не є гнучкими, а постійними;
- очікування суб’єктів статичні;
- фактори виробництва невзаємозамінні.
Біля витоків розробки моделей економічного зростання був і економіст В. Леонтьєв, з його відомою виробничою функцією Леонтьєва, тобто, виробничої функції, що відтворює технологію виробництва з чинниками, що не піддаються взаємозаміні. За цієї технології відношення випуску продукції до обсягу використання ресурсів є величина постійна.
КП = aі. Fі, і = 1,... m,
де aі – середня продуктивність і-фактора. “Закон” спадної граничної продуктивності змінного фактора не поширюється на технологію, що відповідає виробничій функції В.Леонтьєва.
|
|
|
Величина, обернена до аі, називається технологічним коефіцієнтом витрат (вj), за допомогою якого виробнича функція Леонтьєва задається в явному вигляді.
КП = min(Fі/bі) і=1, …, m
Головна мета побудови виробничої функції полягає в тому, щоб знайти можливі варіанти комбінації факторів, за яких би забезпечувався випуск продукції в заданому обсязі з найбільш високою економічною ефективністю. Вона може бути побудована для будь-якого числа змінних факторів. У залежності від цього виробничі функції поділяються на однофакторні та багатофакторні.
Однофакторну модель використовують у короткостроковому періоді, коли змінним є тільки один ресурс, а останні лишаються незмінними. І в цьому випадку виробнича функція характеризує залежність обсягу випуску продукції від зміни цього фактора (наприклад, праці).
Багатофакторна модель дає можливість з’ясувати залежність обсягу виробництва від двох і більше змінних факторів і зробити відповідний аналіз. У залежності від змісту факторів, що включаються до моделі, вона може бути використана для аналізу виробництва як в короткостроковому, так і в тривалому (довгостроковому) періодах. Якщо до моделі включити такі фактори, як праця і матеріали, то її можливо використати тільки для аналізу в короткостроковому періоді. Якщо поряд з ними включити фактор капітал, то така модель буде характеризувати довгостроковий період часу. Прикладом такої моделі може бути поширена двофакторна модель, у якій передбачають використання чітко фіксованого співвідношення виробничих ресурсів: капіталу та праці (рис. 10.5.).
|
|
|
КА і ЧА; КБ і ЧБ; КВ і ЧВ
У цьому випадку приріст обсягу виробництва без збільшення споживання обох ресурсів неможливий. Наприклад, збільшення обсягу перевезень вантажів автомобільним транспортом неможливе без збільшення кількості автомобілів і відповідно до цього збільшення чисельності водіїв, те ж можна спостерігати на екскаваторних роботах і т.п.
Відомим прикладом моделей даного напрямку є модель Домара, в якій враховується тільки ринок товарів та послуг без впливу грошових ринків. Пропозиція товарів та послуг представлена виробничою функцією Леонтьєва з постійними технологічними коефіцієнтами втрат факторів. Припустимо, що на ринку праці існує надлишкова пропозиція, і це забезпечує постійний рівень цін, тобто, ринок є збалансованим. Фактором зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції виступає приріст інвестицій (DІ). Якщо в періоді t інвестиції зростуть на DІt, то в результаті мультиплікаційного ефекту сукупний попит (
) зросте на:
(10.1.)
при цьому сукупна пропозиція (
) в періоді t зросте на
(10.2.)
де ГПк – граничний продукт капіталу, який у даній моделі є незмінним;
DКt – приріст капіталу на початок періоду t.
Для того, щоб на початок поточного періоду (t) капітал збільшився на DКt, у попередньому періоді (t-1) необхідно здійснити певний обсяг інвестицій:
(10.3.)
Отримане значення DКt підставляємо у рівняння 10.2., сукупна пропозиція (
) збільшиться на величину, рівну приросту інвестицій у попередньому періоді (Іt-1) та продуктивності капіталу (ГПк)
(10.4.)
На думку Домара, економічне зростання буде рівноважним, якщо приріст сукупного попиту дорівнюватиме приросту сукупної пропозиції:
(10.5.)
Підставимо у рівняння (10.5.) значення сукупного попиту (рівняння 10.1.) та сукупної пропозиції (рівняння 10.4.) і отримаємо рівняння рівноважного економічного зростання:
(10.6.)
 |
Таким чином, за моделлю Домара, рівноважне зростання економіки досягається при умові, коли темп приросту інвестицій (Іt-Іt-1)/Іt-1 дорівнює величині граничної продуктивності капіталу (ГПк) та граничної схильності до заощадження (ГСЗ). Розглянемо отримання рівноважного економічного зростання на графіку (рис. 10.6.).
Досягнення рівноважного економічного зростання відбувається при умові, коли в періоді t0 за обсягу капіталу К0 сукупний попит 
дорівнюватиме сукупній пропозиції 
, а обсяг інвестицій повинен дорівнювати І0. Такий обсяг інвестицій збільшить в періоді t1 обсяг капіталу до К1=К0+І0, що призведе до зростання сукупної пропозиції 
, тобто, відбуватиметься рівноважний темп зростання, при якому гарантується повне використання існуючих у кожному періоді виробничих потужностей. Рівноважний темп зростання буде збільшуватися за рахунок зростання норми заощаджень (b) та зменшення капіталоємкості продукції (a). Але рівновага відповідає кейнсіанській умові І=З, тому динамічна рівновага в довгостроковому плані є нестійкою і для її підтримки потребується державне регулювання.
До аналогічних висновків щодо питання економічного зростання дійшов Рой Харрод, який на відміну від Домара, при аналізі економічного зростання більше уваги приділив зайнятості. Ці дослідження отримали в економіці назву – модель Харрода.
|
|
|
В свою модель Харрод вводить ендогенну функцію інвестицій (Іt), яка базується на принципі акселератора (а) та очікуваннях підприємців відносно сукупного попиту (
). Тобто:
(10.7.)
На приріст національного доходу підприємці будуть реагувати наступним чином:
- будуть збільшувати виробництво при умові, якщо в попередньому періоді сукупний попит перевищував сукупну пропозицію (
);
- якщо сукупний попит буде меншим, ніж сукупна пропозиція (
), темпи виробництва зменшуються;
- підприємці матимуть темпи виробництва незмінними при умові, що сукупний попит дорівнюватиме сукупній пропозиції (
).
Реакцію підприємців ми можемо записати у вигляді рівняння:
(10.8.)
де n – темп розширеного відтворення;
n>1, якщо ,
n<1, якщо ,
n=1, якщо .
Помножимо обидві частини рівняння (10.8.) на 
і додамо до них , після чого отримаємо рівняння сукупної пропозиції, як функцію пропозиції товарів та послуг у періоді t:
(10.9.)
Рівняння сукупного попиту, як і в моделі Домара, визначається за допомогою мультиплікатора (див. рівняння 10.1. і 10.7.):
(10.10.)
Отже, рівноважне економічне зростання отримаємо, якщо сукупна пропозиція буде дорівнювати сукупному попиту:
(10.11.)
Підставимо отримані рівняння 10.10. та 10.9. у рівняння 10.11., після чого отримаємо рівняння рівноважного зростання по Харроду:
(10.12.)
Права частина рівняння визначає величину рівноважного темпу приросту. Цей темп Харрод назвав “гарантованим”, тобто таким, що забезпечує повне використання капіталу.
Поряд з “гарантованим” Харрод вводить поняття “природного” темпу економічного зростання, який забезпечував би повну зайнятість. Якщо існує повна зайнятість і капіталоозброєність праці постійна, то “природний” темп зростання економіки дорівнює темпу зростання трудових ресурсів, а співвідношення між “гарантованим” і “природним” темпами зростання визначає стан економіки.
|
|
|
Отже, в моделі Харрода, як і в моделі Домара, динамічна рівновага в умовах економічного зростання є нестійкою, що потребує також державного регулювання. Схожість цих двох моделей зумовила їх поєднання в одну – модель Домара-Харрода.
Моделі Домара і Харрода є простими кейнсіанськими моделями економічного зростання, хоча в теперішній час вони не повністю використовуються з метою аналізу макроекономічної динаміки, але вони дають повне уявлення щодо дослідження проблем економічного зростання, особливо у довгостроковому періоді.
