Макроекономічні теорії: розвиток та становлення

Термін „макроекономіка” введений в обіг відносно недавно, але сам макроекономічний аналіз виник одночасно з економічною наукою. Елементи макроекономічного аналізу зустрічалися ще у представників англійської класичної політичної економії.

Аналіз окремих проблем макроекономічного характеру можна зустріти у працях всіх видатних економістів минулого, таких як Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, Л. Вальрас та інші, які є засновниками так званої класичної макроекономічної теорії.

У найбільш закінченому, систематизованому вигляді дані дослідження визначені у працях А. Маршала та інших економістів „Кембріджської школи”.

Основні положення класичної теорії:

- економіка по своїй природі є економікою досконалої конкуренції;

- ціни на товари і фактори виробництва в економіці абсолютно гнучкі, тобто, вони можуть змінюватися в короткостроковому періоді – зростати або знижуватися;

- економічні суб’єкти діють раціонально, виходячи із максимізації своєї вигоди;

- поділ економіки на два автономних сектори: грошовий і реальний. При цьому всі ринки реального сектора є рівноважними, а гроші не мають самостійної цінності і слугують для обігу та рахунку;

- економіка регулюється сама по собі, за рахунок гнучкості ціни, ставки відсотка і номінальної ставки заробітної платні;

- головна роль у моделі сукупний попит – сукупна пропозиція належить сукупній пропозиції;

- за умови, що рівновага на ринку праці встановлюється при повній зайнятості, сукупна пропозиція фіксується на рівні природного випуску (національного доходу повної зайнятості);

- обсяги пропозиції визначаються тільки діючими факторами виробництва, при цьому фактори є взаємозамінними.

Поділ економічної науки на макроекономіку і мікроекономіку стало загальновизнаним після виходу в світ праці Кейнса „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936 р.), який став основоположником макроекономічної теорії – Кейнсіанська теорія (школа).

Кейнс був першим, хто почав розглядати економіку як цілісну систему. Основні положення кейнсіанства можна інтерпретувати як повне заперечення постулатів класичної школи. На думку кейнсіанців, економіка представляється класиками як абстрактна „ідеальна” економіка, що не враховує реальних змін і процесів.

Основні положення кейнсіанської теорії:

- економіка не є економікою досконалої конкуренції;

- ціни не є гнучкими в силу інституційних факторів (довгострокові договори) і особливостей поведінки економічних суб’єктів (грошових ілюзій);

- економічні суб’єкти діють з урахуванням суб’єктивних факторів, таких як традиції, умови середовища, психологія поведінки і т.п.;

- гроші – це добробут, вони мають самостійну цінність, що визначає механізм взаємодії грошового (фінансового) ринку із реальним сектором економіки;

- всі ринки залежать один від одного, тобто, є взаємозамінними;

- ситуація повної зайнятості не характерна для економіки через особливості функціонування ринку праці;

- відсутність взаємозамінності факторів виробництва;

- головна роль у моделі „сукупний попит – сукупна пропозиція” належить сукупному попиту;

- економіка не є саморегульованою і потребує активного державного регулювання.

Кейнсіанські моделі в більшій мірі відображають економічні реалії, в той же час вони носять суб’єктивний характер, які відображають переваги окремих економічних суб’єктів.

Поява та розвиток кейнсіанства дуже похитнули позиції класичної теорії, але ця школа постійно розвивалася і трансформувалася в неокласичну концепцію. Основні економічні відмінності неокласичної концепції від традиційної класики полягають у розробці теорії раціональних чекань, які пояснюють характер поведінки суб’єктів у сучасній економіці (Р. Солоу, Т. Сарджент, Р. Лукас, Н. Уоллес і ін.)

У сучасній макроекономіці на противагу кейнсіанській теорії з’явився монетаризм – теорія, що виходить з уявлення про вирішальний вплив грошової маси на ціни, інфляцію і на хід економічних процесів. Тому монетаристи зводять управління економікою, насамперед, до контролю держави над грошовою масою, емісією грошей, кількістю грошей, що знаходяться в обігу й запасах, досягнення збалансованості державного бюджету, встановлення високого кредитного банківського відсотка.

До основних положень монетарної політики можна віднести також наступні:

- економічні суб’єкти діють у відповідності з концепцією адаптованих очікувань (теорія раціональних очікувань);

- домашні господарства планують своє споживання виходячи не із поточного, а із постійного доходу;

- гроші – це один із елементів широкого набору активів, а не тільки збагачення;

- грошовий ринок взаємодіє з реальним сектором не тільки через побічні механізми, але і безпосередньо через механізм оптимізації структури портфеля активів;

- гроші нейтральні тільки в довгостроковому періоді, а зміни в грошовому секторі первинні по відношенню до змін в реальному секторі.

До сучасних представників монетаризму можна віднести американського економіста Мілтона Фрідмена. В Україні з монетарною політикою пов’язують ім’я економістів Володимира Черняка та Віктора Ющенка.

Отже, розвиток макроекономіки як особливої наукової дисципліни пов’язано з обґрунтуванням економічної політики, розробкою моделей, прогнозів і програм економічного зростання держави, а також проведення аналізу соціально – економічних наслідків від їх реалізації в практику.