Грошово – кредитне регулювання

Окрім фіскальної політики, держава здійснює інший вид стабілізаційної політики – монетарну.

Грошово – кредитна, або монетарна політика – це регулювання розмірів емісії грошей, величини і структури грошової маси в цілях стабілізації національної економіки, підтримання рівня зайнятості, контролю над інфляцією та стимулювання економічного зростання.

У сучасній ринковій економіці фінансова система складається, як правило, із двох рівнів: Національного (центрального) банку держави та комерційних (депозитних) банків різних видів.

Національний банк України (НБУ) займає особливе місце при проведенні грошово-кредитної політики держави. Він випускає в обіг національну валюту – гривню[3], зберігає золотовалютні резерви країни, обов’язкові резерви комерційних банків (КБ), виступає в якості міжбанківського розрахункового центру, є “кредитором останньої руки” для КБ, а також фінансовим агентом уряду при здійсненні операцій по розміщенню та оплаті державного боргу, касового виконання бюджету, проведенні поточних розрахунків уряду. Отже, найважливішим елементом фінансової системи є гроші, завдяки яким визначають весь грошовий обіг, попит і пропозицію грошей, їх рівновагу на грошовому ринку.

Вся система грошового обігу поділяється на два види: готівково-грошовий обіг та безготівкові розрахунки, а сукупність готівкових грошей та безготівкових розрахунків складає грошову (монетарну) базу народного господарства, тобто грошову пропозицію.

Щоб визначити попит і пропозицію грошей, використовують такі поняття, як грошові агрегати (М), які відрізняються один від одного не лише за структурою але і за величиною. (табл. 7.1.)

Таблиця 7.1.

Побудова грошових агрегатів