2018-02-14
679
Одначе цього цілком вистачило, щоб розправитися із колишніми керівниками радіокомітету, заарештованими ще до прикрого випадку у ході “чисток”, Олександром Долгіним, Миколою Книжним, Іваном Куликом. Покарані на смерть були також редактори Олексій Арнаутов, Олександр Білокопитов та Бенціон Спектор, яких суд оголосив “троцкістами, що блокувалися з націоналістами”. Ще двох працівників, які проходили у цій справі, вислали до таборів.Так боролися у ті часи з “ворогами біля мікрофона”, так “викорчовували вороже кубло в радіомовленні”. Природно, усе це не додавало настрою працівникам інформаційної служби. Вони були залякані розмахом репресій, що відбувалися у багатьох виробничих та управлінських колективах. У самому ж радіокомітеті, за спогадами ветеранів, іноді виникали такі ситуації, коли впродовж одного тижня редакційні або загальнокомітетські керівники змінювалися кілька разів. Практично всі були під підозрою, багатьох викликали на допити в НКВС Всюди панував страх.Щоб розвіяти підозри й уникнути переслідувань, радіожурналісти змушені були вихваляти соціалістичні перетворення, прикрашати дійсність, перебільшувати здобутки. За методологічний орієнтир їм у роботі служила знаменита сталінська фраза, виголошена в апогеї страхіть 30-х років: “Жити стало краще, жити стало веселіше”. Цим самим вони ніби на ділі доводили свою відданість сталінському режиму.Тому й не дивно, що якість тогочасних інформаційних передач не задовольняла слухачів. У повідомленнях, особливо на виробничу тематику, було багато цифр, часто повторювалися збиті, шаблонні вислови. “Десятки разів, – писав тоді журнал “Радіо”, – працівники “Останніх вістей” починають словами “З великим піднесенням (натхненням)…”, “Сьогодні відкрились” чи “Сьогодні закрились” збори, наради, конференції, або “Вчора на конференції виступили…”, “Вчора в дебатах виступили…” і т.п.”.Слухачі засуджували практику підготовки виступів перед мікрофоном за заздалегідь написаним текстом, що робило, як зазначав журнал, “живі виступи мертвими, схожими на всі попередні й наступні”. Вони критикували інформаційну службу за поверхове висвітлення подій, без належного проникнення в їхню суть, за запізнення у подачі міжнародних подій.Ця тематика стає ще актуальнішою після короткотривалої війни з Фінляндією, що завершилася приєднанням частини цієї країни до Радянського Союзу. Йдучи слідами Гітлера, який підкорив Західну Європу та Норвегію, Сталін посилає війська для окупації Литви, Латвії та Естонії, а згодом – Бессарабії та Північної Буковини. В усіх цих випадках воєнні походи Червоної Армії подаються у повідомленнях радіо як “визвольні”. Показовими щодо цього є передачі інформаційної служби Українського радіо.З початком “визвольного походу” в Західну Україну для її підготовки була відряджена спеціальна бригада “Останніх вістей”. Вона зосереджує увагу слухачів на всенародній радості, розповідає про хвилюючі зустрічі на “визволених землях”, населення яких і справді спочатку раділо, бо натерпілося від гноблення з боку Польщі, Румунії та Угорщини й сподівалося на кращі зміни.Радіо інформує про початок нового життя на Західній Україні зміцнення системи освіти, поліпшення медичного обслуговування, особливо сільського населення, націоналізацію промислових та торгівельних підприємств, експропріацію земель із метою перерозподілу її серед бідних селян. Усе це знаходило відгук у серцях людей. Тому й не дивно, що під час виборів до Народних Зборів, організованих новим режимом і широко висвітлюваних радіо, близько 93 відсотків виборців проголосували так, як прагнула радянська влада. Проте подальше знайомство із радянською системою багатьох на Західній Україні розчарувало, їх обурювали російськомовні чиновники, які прибували сюди “на ловлю счастья й чинов”. Без ентузіазму зустріли тут ідею колективізації раніше розданих земель. Спочатку інтелігенції імпонувало те, що знайшлася робота в радянських культурно-освітніх закладах, але згодом стало зрозумілим, що вона потрапила у систему, яку жорстко контролювали функціонери сталінського режиму. Не прикрашали нову владу й такі заходи, як введення паспортного режиму, заборона викладати в школі релігію, конфіскація церковних земель та посилення антирелігійної пропаганди.З метою повнішого задоволення запитів аудиторії редакція “Останніх вістей” провела заочну конференцію радіослухачів. Проаналізувавши одержані пропозиції, вона одразу ж запровадила у своїх випусках щоденні огляди міжнародних подій, розширила мережу власних кореспондентів у республіці, запланувала відкрити корпункти у Москві, Тбілісі, Мінську. Вранці 22 червня 1941 року, перервавши недільний відпочинок, працівники “Останніх вістей” почали сходитися до будинку Українського радіокомітету. Багато з них ще не знали, що почалася війна, але страшний здогад не давав спокою. Адже вночі невідомі літаки бомбардували київські заводи і мости, бомби падали на Житомир, тривожні повідомлення про бої на кордоні надходили із західних областей. Усі чекали важливого урядового повідомлення з Москви. І рівно опівдні в ефірі пролунало Звернення Радянського уряду до всіх громадян, з якого слухачі дізнались, що “без пред’влення будь-яких претензій, без оголошення війни, німецькі війська напали на нашу країну”.Перші відгуки на це Звернення інформаційна служба Українського радіо подала вже через кілька годин після його передачі. Вонимістилися у випусках “Останніх вістей”, що складалися із повідомлень про мітинги та виклади виступів на них. Випуски сповіщали про гнів і обурення людей віроломним нападом фашистів, повідомляли про їх готовність стати на захист Вітчизни, закликали примножити трудові зусилля на допомогу Червоній Армії. Закликом до боротьби прозвучали того дня випуски із Одеси, Дніпропетровська, Харкова, Донецька та інших обласних центрів.Таким чином, уже в перший день війни з особливою виразністю виявилася перевага інформаційного мовлення – його оперативність. На відміну від республіканських газет, перші номери яких вийшли лише 24 червня, радіо перебудувало свою роботу на воєнний лад практично за кілька годин.Коли війна докотилася до Києва, населення столиці мужньо піднялося на її захист. “Останні вісті” розповідали про спорудження оборонних об’єктів, вели передачі з фабрик і заводів, робітники яких виготовляли та ремонтували зброю і військове спорядження. Часто лунали репортажі з військових частин. Щоразу, коли над містом з’являлися ворожі літаки, радіо в репортажній манері інформувало читачів про повітряні бої…Після демонтажу київської радіостанції РВ-87 і вивезення її до Челябінська, інформаційне мовлення з Києва доповнюють передачі редакції фронтового радіомовлення із Броварів. Перед мікрофоном зачитувалися зарисовки, оперативні кореспонденції із місць боїв, у кожній передачі виступав хтось із письменників. З початком визволення території України починає вести передачі українською мовою ще одна радіостанція – “Дніпро”, позивні якої “Реве та стогне Дніпр широкий” згодом стали позивними Українського радіо. 9 січня 1944 року із Саратова до Києва повертається і поновлює свою діяльність Український радіокомітет. 10 липня 1944 року припинила свої передачі з Москви радіостанція “Радянська Україна”.Можна висловити припущення, що радіомовлення в ті часи лихоліття 1941-1945 рр. зазнало такого ж розколу, як і все українське суспільство. Війна поставила народ перед вибором. І він зробив його: частина пішла за комуністами; декотрі пристали до німців, вбачаючи у них своїх визволителів з-під більшовицького ярма; інші ж повели боротьбу на два фронти: проти німецьких та російських окупантів
Нове Запоріжжя": життя за часів окупації з 12.11.1941. редактор Могучий
Ми дещо більше обізнані з історією рідного краю до війни і у часи відбудови, тобто, після визволення області від німецько-фашистських загарбників. А яким було життя у нашій області у 1941-1943 роках, за часів окупації, досі залишалося "білою плямою". Нині з'явилася можливість попрацювати з підшивкою газети "Нове Запоріжжя" - тодішнього офіційного видання Запорізької області, яке, до речі, за часів окупації виходило українською мовою. Матеріали подаються мовою оригіналу, без авторських коментарів.
ЗАВОД Б. "КОМУНАР" ПРАЦЮЄЗавод потерпів чи не найбільше... Зараз вже працюють 5 молотів, пресів установлено 4. Все це дасть нам можливість добре розгорнути виробництво речей широкого вжитку, так потрібних населенню міста та сіл.
ПРО РОБОТУ В ШКОЛАХХоч питання про тип середньої школи на Україні ще не розв'язане, все ж для того, щоб дати дітям доцільне заняття, треба у всіх школах розпочати навчання. Посадники і районні шефи! Ваш обов'язок забезпечити умови для навчання, надавши своєчасно школам приміщення, учбові приладдя, паливо тощо.
МІСЬКИЙ БАНК20 жовтня 1941 року розпочав свою роботу Запорізький Міський банк. За положенням, він виплачує приватним особам будь-яку суму з їх власного рахунку та закриває рахунок. Опрацьовується питання кредитування сільськогосподарських організацій та промислових підприємств.
ПРО ПОСТАЧАННЯ ХЛІБОМХліб, що буде видаватися на цім тижні, буде забезпечувати в першу чергу працюючих на підприємствах та установах Запоріжжя.ШЛЮБУ неділю відбувся перший православний обряд шлюбу. Наче в іншому світі відчуває себе населення, коли бачить вільне виконання віками освяченого обряду.("Нове Запоріжжя" від 12 листопада 1941 року)ХРОНІКАПри Міській Управі почав працювати відділ соціального забезпечення. Зараз проводиться реєстрація інвалідів та пенсіонерів.
Міська бібліотека почала обслуговувати населення, при бібліотеці відкрита читальня.("Нове Запоріжжя" від 26 листопада 1941 року)ПРО РОБОТУ ДРАМГУРТКІВДозволяється робота драмгуртків... Рекомендується готувати п'єси українських письменників без ідеологічної переробки: Л.Українки, Івана Франка, Кропивницького, Шевченка та інших не більшовицьких поетів.
"СІЛЬГОСПХІМПОСТАЧ"Раніше обласна контора "Сільгоспхімпостач" була в скрутному становищі.Мінеральне добриво, отрутохімікати, апаратура та запасні частини знаходилися в хаотичному стані. В сучасний момент все зібрано до одного місця, приведено у належний станта зроблена інвентаризація по Запорізькому, Хортицькому і Оріхівському склепах. Весь цей крам дуже потрібний для підвищення врожайності зернових, городних, садових і других сільгосп-культур, а також для боротьби з сільгоспшкідниками.
("Нове Запоріжжя" від 3 грудня 1941 року)ПРО РОБОТУ ЗАПОРІЗЬКОГО МІСЬКОГО ТЕАТРУТільки відгриміли гармати в Запоріжжі,як старанням ініціативної групи акторів було засновано український місцевий театр: було скликано акторів, складено репертуарний план театру, а також розроблено кошторис до кінця 1941 року. Театр підготував три п'єси: "Наталка Полтавка" І.Котляревського, "Дай серцю волю, заведе в неволю" М.Кропивницького та "Запорожець за Дунаєм" Гулака-Артемовського. На грудень 1941р. заплановано приготувати п'єсу "Маруся Богуславка" М.Старицького (Віктор Введенський, режисер театру).
Преса ОУН-УПА
Говорячи про діяльність цієї преси, зауважимо, що свою прессу мала кожна з трьох гілок українського підпілля: ОУН як політична сила, УГВР (Українська Головна Визвольна Рада) як законодавча Влада і УПА як армія.У пресі ОУН 30-х років було чимало публікацій, у яких автори обгрунтовували значення пропаганди.Удокументах ОУН, що стосувались пропаганди, було обгрунтовано ідеологічні засади, методологічні і методичні аспекти пропагандистської діяльності, яку провадив організований націоналістичний рух. Сам факт існування УПА мав пропагандистське значення. Основним засобом пропаганди ОУН-УПА булла преса. Політичний відділ Головного командування УПА видавав журнал «До зброї» (1943-44 рр.) Друкували його в «Друкарні УПА ім.Богдана Хмельницького». Головним редактором журналу був Я. Бусел. Журнал вміщував публікації з історії визвольних змагань, огляди воєнних подій на фронтах Другої світової війни. Протягом 1946-47 років в Галичині виходив журнал «Повстанець» - орган Головного військового штабу УПА, гол. Редактором був М. Дужий. Четверта воєнн округа «Говерла» видавала журнал «Шлях перемоги», за редакцією Марка Боєслава. Команда Станіславського тактичного відтинку УПА «Чорний ліс» видавала у 1947-1950 рр. журнал «Чорний ліс». Збереглися 11 чисел з 16-ти. Найбільше місця віддава журнал розповідям про бойові операції, опису армійського побутут, присутні також вірші, оповідання, адже редагував його відомий поет українського підпілля Марко Боєслав. Також як видання УПА виходили журнали «Щоденні вісті» та «Стрілецькі вісті» (1944-45). Виходив сатиричний журнал «Український перець».Підпільні журнали Закерзонської України: «Інформатор», «Тижневі вісті», «Перемога», «Лісовик». «Лісовик» виходив у 1945 році, призначався для вояків УПА і для населення, публікував гуморески, фейлетони, анекдоти, памфлети, листи, карикатури.\Що стосується преси ОУН, то її головним виданням був журнал «Ідея і чин» (1942-46) як пише М.Дужий, був флагманом підпільної преси. Перший гноловний редактор – Дм. Маївський, мовний редактор – Й.Позичанюк. На його сторінках друкувались видатні публіцисти українського підпілля.Друкований бюллетень «Осередку проапаганди та інформації при Проводі ОУН» виходив у 1948 – 1951 рр. за редакцією П. Полтави. Проводи ОУН окремих країв Мали своїх видання. Журнал «За самостійну Україну» виходив на північно-східних землях від 1941 року, «За Українську Державу» від 1944 року – на західних землях, тут же виходив журнал «Бюлетень» і газета «Вісті» (1943р.).Видання для молоді: «Юнак», «На чатах», «На зміну». На Волині виходив «Молодий революціонер» (1948-1953 рр.) На Станіславщині виходив журнал «За волю України».Свої видання мала й УГВР. Це журнал «Самостійність», перше число якого вийшло в 1946 р. Тут було надруковано відомі статті О.Дякова: «УПА – носій ідей визволення і дружби народів», «Про свобожу преси в СРСР». Також виходив друкований бюллетень УГВР - «Бюро Інформації Української Головної Визвольної Ради» (1948-1950), а також «Вісник» - орган Президії УГВР (1944-45).ОУН-УПА-УГВР друкувало свої видання у своїх друкарнях, а їх було два десятки. Найбільші з них: друкарня імені отамана С.Петлюри (у Станіславі), друкарня імені Клима Савура (біля Луцька), друкарня на Закерзонні. У друкарні імені Клима Савура виходили журнали «За волю нації», «Молодий революціонер».
