Належність доказів і допустимість засобів доказування. Достовірність доказів. (має бути неналежність доказів)

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд, відповідно до правил належності, має регулювати процес формування доказів для обґрунтування судового рішення. У законі нема вказівки на перелік доказів, які потрібно зібрати з тієї чи іншої справи. Питання про належність доказів вирішує суд, однак, приймаючи таке рішення, суд керується об'єктивними критеріями. Вирішуючи питання про належність доказів, суд бере до уваги предмет доказування, тобто коло тих юридичних фактів конкретної справи, які передбачено нормою матеріального права, на основі якої буде вирішено цивільну справу. Предмет доказування - це той критерій, що допомагає правильно застосувати правило про належність доказів. Помилка суду у визначенні належності доказів призводить до збирання непотрібних доказів або до того, що не витребуються докази, які стосуються справи.

Допустимість судового доказу - це відповідність його процесуальної форми (засобів доказування) вимогам закону, яку потрібно розглядати в широкому і вузькому розумінні. Правило допустимості в широкому (загальному) розумінні допускає наявність визначеного переліку засобів доказування, в яких можуть міститися фактичні дані з тим, щоб вони могли бути судовими доказами. Ця вимога має виключний характер, оскільки встановлений законом перелік засобів доказування не можна розширити або звузити на розсуд суду.

Правило допустимості у вузькому (спеціальному) розумінні стосується, передусім, тих випадків, коли у справі можуть бути допустимі тільки деякі засоби доказування, передбачені законом. Їх конкретизовано в нормах матеріального права. Наприклад, в разі недотримання письмової форми правочину у виникненні спору не можна посилатися на показання свідків. Встановлення ступеня працездатності може бути визначене тільки на підставі висновку відповідної лікарської комісії. Для встановлення психічного стану особи обов'язковим є призначення експертизи.

Визначення достовірності доказів полягає в перевірці якості джерел доказів, а також самого процесу їх формування. Наприклад, даючи оцінку достовірності показань свідка, суд зобов'язаний перевірити, чи міг свідок правильно сприймати факти, чи в змозі він їх запам'ятати, а також чи правдиво дає свідчення.

Після того, як суд встановить достовірність доказів, він має визначити їх достатність, тобто вирішити питання про те, чи є можливість на основі зібраних у конкретній справі доказів зробити висновок про наявність чи відсутність фактів, що належать до предмета доказування.

Види засобів доказування.

· Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників як джерело доказів

Джерелом відомостей про факти і обставини, що мають значення для справи, можуть бути пояснення сторін, третіх осіб, та їх представників допитаних як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. зміст пояснень сторін і інших осіб багатоманітний. Проте доказове значення для суду мають не всі пояснення сторін і інших осіб, а лише та їх частина, яка містить в собі відомості про обставини і факти, що мають значення для справи. Саме ця частина пояснень дозволяє зіставити відомості, одержані від сторін і інших осіб, з відомостями, одержаними за допомогою інших засобів доведення, і в результаті комплексної оцінки зробити висновок про наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи.

· Показання свідків

Свідком може бути кожна особа, якій відомі які-небудь обставини, що відносяться до справи. Свідок є суб”єктом цивільного процесуального правовідношення і як такий має певні процесуальні права й несе відповідні обов”язки. Свідчення на суді надає істотну допомогу правосуддю, а тому його слід розглядати як важливий обов”язок кожного громадянина. Особа, викликана як свідок, зобов”язана з”явитися в суд і дати правдиві свідчення. За відмову або ухилення від надання свідчень і за надання завідомо неправдивого свідчення свідок несе відповідальність, встановлену законом.

· Письмові докази

Предмети, на яких за допомогою знаків висловлені певні думки, що містять відомості про факти і обставини, які мають значення для справи, є письмовими доказами. В законі перераховуються окремі види письмових доказів: акти, документи, довідки листи службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для. Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки до числа письмових доказів відносяться: креслення, карти, схеми, музичні ноти і т.д.

· Речові докази

Предмети, які завдяки своїм властивостям, якості, зовнішньому вигляду, місцезнаходженню можуть містити інформацію про обставини, які мають значення для справи, називаються речовими доказами. Речові докази подаються в суд сторонами й іншими особами, що беруть участь в справі, а також можуть бути витребувані судом за своєю ініціативою. Речові докази зберігаються в справі або по особливому опису здаються в камеру речових доказів суду.  

· Висновки експертів

В процесі дослідження доказів і встановлення обставин, які мають значення для справи, суд може зіштовхнутися з необхідністю отримання відомостей про факти і обставини від кваліфікованих фахівців. Встановлення відсотка втрати працездатності, ступеня зношення пошкодженої автомашини, наявності плагіату в музичному творі або підробки в представлених документах тощо можуть бути найбільш достовірно здійснені експертом, фахівцем в тій галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, знання якої необхідне в даній конкретній справі.