Забезпечення доказів

Забезпечення доказів у цивільному процесі (запобігання втрати чи викривлення доказової інформації до моменту використання її в суді) є способом захисту цієї інформації. Підставою забезпечення доказів у цивільному судочинстві є заява осіб, які беруть участь у справі. У заяві про забезпечення доказів потрібно зазначати докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені дими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання цих доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою варто їх забезпечити.

Суб'єктами забезпечення доказів, як і в будь-яких процесуальних відносинах, є суд та особа, яка бере участь у справі, заінтересована в забезпеченні доказів. Вона подає заяву про забезпечення доказів до суду, який розглядає справу. Якщо позов ще не пред'явлено, заяву потрібно подати до місцевого загального суду, в межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

Рішення суду формулюють у формі ухвали. Суд має право відмовити заявникові у забезпеченні доказів.

Змістом забезпечення доказів є процесуальні дії судді щодо забезпечення доказів, а також права та дії щодо їх здійснення особою, яка бере участь у справі.

Способами забезпечення доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, зокрема за їх місцезнаходженням. Перелік способів забезпечення доказів не вичерпний, оскільки суд у разі потреби може застосувати інші способи забезпечення доказів.

Забезпечення доказів - це лише форма їх закріплення. Під час здійснення дій щодо забезпечення доказів не оцінюють ані їх достовірності, ані достатності. Однак їх допустимість і належність потрібно оцінити до того, як суддя буде вчиняти дії щодо їх забезпечення. Така оцінка може бути підставою для відмови в забезпеченні доказів.

Результатом забезпечення доказів є протоколи вчинення відповідних процесуальних дій, а також матеріали (документи, речі, аудіо- і відеозаписи), додані до цих протоколів. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилають до суду, який розглядає справу. Ці процесуальні документи є письмовими доказами у справі, що мають бути досліджені в судовому засіданні тому, що їх першоджерела дослідити неможливо.

Судові доручення щодо збирання доказів.

Одним із способів сприяння у зібранні доказів з боку суду є судові доручення. Це зібрання доказів, подання яких до суду ускладнене їхньою віддаленістю від місця розгляду справи. Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії. В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована.

Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими цим Кодексом. Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання. Їхня присутність не є обов'язковою.

Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу. Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку.

Збирання та подання доказів до суду є обов‘язком сторін. Суд, як на державний орган, уповноважений здійснювати функцію правосуддя, збирати докази не повинен. Як виняток, такі дії суд може вчиняти у справах окремого провадження. Однак коли є обгрунтоване клопотання особи, яка бере участь у справі про необхідність збирання доказів за межами територіальної підсудності суду, застосовується такий спосіб отримання доказів, як судове доручення.

Судове доручення – це доручення провести певні процесуальні дії, спрямовані на одержання та фіксацію певних доказів, які один суд дає іншому.

 Процесуальна дія по направленню судового доручення покладається на суд, який розглядає страву. Таке доручення може бути направлено до іншого суду в випадку, коли збирання необхідних доказів, має відбутися поза межами територіальної підсудності суду, який розглядає справу.

Якщо судове доручення дає апеляційний суд (на практиці такі випадки майже не зустрічаються), територіальна підсудність якого поширюється на всю область, то необхідні дії він може доручити суду іншої області.

ТЕМА 13. ПОЗОВ

1.Поняття, ознаки, суть та значення позовного провадження.

Відкриття позовного провадження у справі — стадія цивільного процесу, на якій суд вирішує питання про відкриття провадження по конкретній цивільній справі в суді першої інстанції, перевіряє наявність у особи, яка звернулася до суду, права на звернення до суду і дотримання встановленого порядку реалізації даного права.

В порядку позовного провадження розглядається більшість цивільних справ.

Особливістю позовного провадження є:

1) це справи, які виникають з цивільних, земельних і трудових правовідносин; 2)наявним є спір про право; 3)участь беруть дві сторони – позивач і відповідач; 4)одним з учасників спору завжди є фізична особа; 5)має універсальний характер, про що свідчить той факт, що на відміну від окремого чи наказного провадження, ЦПК не містить вичерпного переліку справ, які розглядаються в порядку позовного провадження; 6)процесуальним засобом порушення судової діяльності по захисту прав є позов.

У випадках, встановлених законом, звернутися в суд в інтересах заінтересованої особи можуть Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні і юридичні особи.

Відповідно до принципу диспозитивності в цивільному процесі не допускається порушення цивільних справ за власною ініціативою суду.

Позовна заява направляється в суд поштою або подається позивачем, його представником на особистому прийомі судді. Питання про відкриття справи вирішується суддею одноособово.

Суддя, ознайомившись із поданою позовною заявою, повинен зробити одну із процесуальних дій, передбачених ЦПК:

 1) відкрити провадження у цивільній справі;2) відмовити у відкритті провадження у справі;3) залишити позовну заяву без руху; 4) повернути позовну заяву.

Процесуальна діяльність по відкриттю провадження у справі в суді першої інстанції має велике значення для забезпечення права на судовий захист і реалізації всього комплексу завдань і цілей цивільного судочинства. Саме тут вирішується питання про наявність умов, з якими закон пов'язує саму можливість виникнення провадження в суді загальної юрисдикції щодо розгляду та вирішення по суті конкретної цивільної справи. Наявність таких умов для звернення заінтересованої особи за судовим захистом і дотримання нею установленого законом порядку звернення ставить в обов'язок судді відкрити провадження у цивільній справі шляхом постановлення ухвали про відкриття провадження у справі.