Предмет цивільно-правового регулювання, особливості сучасного підходу

Поняття і ознаки приватного права.

ПРИВ ПР – це сукупність ідей, принципів, правил і норм, що забезпечують статус і захист інтересів приватних осіб, які не перебувають у відносинах влади і підпорядкування один щодо одного.

Характерні риси приватного права:

1) визнання суверенітету індивіда;

2) визнання пріоритету інтересів прив особи перед інтересами Д та інших соц-публічних утворень;

3) юр рівність учасників приватних відносин перед законом;

4) відсутність відносин влади і підпорядкування між Субприв права;

5) ініціатива сторін при встановлені правовідносин;

6) при виборі правил поведінки суб’єктицив правовідносин мають вільний розсуд – це прямо не заборонено законом4

7) реалізація прав відбувається через відповідні юр інститути прав і свобод особи через засновані норми приватного права;

8) надання переваги позивного порядку захисту інтересів приватних осіб у судовому порядку.

Особливості притаманні публічному праву:

1) офіційне визнання пріоритетів публічних інтересів над пріорітетами окремих осіб;

2) наявність влади і підпорядкуання;

3) чітке визнання меж можливої поведінки субпубл права;

4)використ прийому: «пряме зобов’язання»;

5) використ заборони на здійснення певних дій, як засіб формування поведінки субьєктів;

6) наявність державного примусу;

7) наявність норм публ права, як передумова публ порядку;

8) держава – учасник публ відносин, або особи, які її представляють.

Приватне право України – це галузь об’єктивного права, яка складається з юридичних (державно-вольових) норм, що врегульовують на засадах формальної рівності суспільні відносини між юридично правоздатними особами. СИВИЙ Роман Богданович

Критерії для розмежування приватного і публічного права.

Класичне розмежування публ і приватного права, яке перейшло в століття, дає Ульпіан:

Публічне право є те, що відноситься до положення римської держави, приватне - яке [відноситься] до користі окремих осіб.

Критерієм для розмежування публічних та приватних відносин було визначено мету їх здійснення (приватна чи суспільна).

Критерії розмежування за Черепахіним:

1. МАТЕРІАЛЬНИЙ. – виходить із самого змісту правовідносин. Відповідає на питання що є предметом? Які відносини регулюються приватним, а якіф публічним правом.

2. Формальний – основний критерій для диференціації: засоби і способи регулювання, тобто на метод.

МАТЕРІАЛЬНИЙ КРИТЕРІЙ є 2 групи підходів

А) в основу диференціації покладається суб’єктний склад, чиї інтереси охороняє, регулює Д, влада.

Б) звертає увагу: які інтереси охороняються, захищаютьсяі саме які майнові інтереси або особисті.

Якщо мова йде про майнові інтереси – то регулюється ПРИВАТНИМ ПРАВОМ,

Особисті – ПУБЛІЧНИМ ПРАВОМ,

ФОРМАЛЬНИЙ

ТОБТО ПРИВАТНЕ І ПУБЛІЧНЕ ПРАВО ДИФЕРЕНЦІЮЄТЬСЯ ЗА СПОСОБОМ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВІДНОСИН.

Публічне є те право яке охороняється за ініціативою Д влади – крим право, адмін. Право.

ПРИВАТНЕ – це те право, яке охороняється за ініціативою приватної особи – цивільне, сімейне, земельне.

Є ЩЕ ТЕОРІЯ СТАТУСУ СУБЄКТІВ

Представники її вбачали різницю між приватним і пуб правом у статусі суб’єкта.

ПРИВТАНЕ право регулює відносини що виникають між рівними суб’єктами.

ПУбліічне держава діє як суб’єкт, що має примусову владу над контрагентом. Держава диктує волю іеншій особі.

ПОКРОВСЬКИй: в рамках формальної теорії – теорія централізації і децентралізації.

Критерій: способи, прийоми регулювання сусп відносин. У свій роботі вживає поняття центр.

ПРИВАТНЕ – є кілька маленьких центрів: люди, штучні утворення, корпорації, установи.

У сфері ПУБЛІЧНОГо права – Д своїми нормами вказує конкретній особі межі її прав і видає приписи яким необхідно слідувати. Цей прийом називається ПРИЙОМОМ ЮРИДИЧНОЇ ЦЕНРАЛІЗАЦІЇ, Де він застосовується – то всі ці сфери відносяться до публічного.

Там де приватне – Д-ва не визначає примусового виконання приписів, а лише охороняє відносини, які виникають між маленькими центрами. Д надає вільну волю кожному маленькому центру і надає можливість їм самостійно регулювати відносини між собою. ЦЕ НАЗИВАЄТЬСЯ ПРИЙОМОМ ЮРИДИЧНОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ, ПОКРОВСЬКИЙ.

Між приватним і публічним у кожну історичну епоху є різними. Кожен окремий історичний момент не завжди можна провести різку демаркаційну лінію між приватним і публічним правом.

3. Етапи розвитку приватного права.

З лекції Михальнюк:

В юридичній літературі вирізняють 4 етапи:

 

1. Римський (формування цілісної системи правових норм в Древньому Римі). Дигести Юстиніана, Інституції Гая

2. Період права університетів. Пов'язаний з діяльністю глосаторів, які займалися тлумаченням норм і пристосуванням їх до нових умов. Активно діють наукові центри.

3. Період рецепції римського права та формування сучасної системи цивільного права і виникнення системи цивільного законодавства(кінець XVIII початок 19 ст.). Приймаються Кодекс Наполеона, Німецьке цивільне уложення, Французький Кодекс.

4. Сучасний період, пов'язаний із прийняттям новітніх кодексів. Період гармонізації та уніфікації цивільного права.

4. Система приватного права.

Існує дві системи – пандектна та інституційна. Цивільне право України побудовано за пандектною системою, тобто структуровано таким чином, що вся система поділяється на дві частини – Загальну і Особливу. Проте існує точка зору (Харитонов), що в цп не існує універсальної «загальної частини». І, виходячи з цього, доцільніше вести мову про окремі розділи.

Кодекс Юстініана мав саме таку побудову (за пандектною системою).

Інституційна (Інституції Гая – немає загальної частини). Прикладом інституційної системи є Франція.

 

Предмет цивільно-правового регулювання, особливості сучасного підходу.

Предметом цивільного права є:

а) майнові відносини, тобто відносини, які виникають з приводу належності, користування і переходу майна (законодавець визначає правомочності власника, регулює відносини, пов'язані з оплатною (купівля-продаж, міна) та безоплатною передачею майна (дарування, спадкування);

б) особисті немайнові відносини, тобто відносини, об'єктом яких є нематеріальні блага, які не можна відділити від особи (честь, гідність, ділова репутація);

в) відносини інтелектуальної власності, тобто відносини, які виникають при реалізації особами своїх авторських прав чи права промислової власності.

Майновівідносини статики – відносинивласності.

Майновівідносини, щовідображаютьдинамікуцивільного обороту і забезпечуютьрухматеріальних благ від одних осіб до інших (відносини в сферітоварообігу).

На сьогоднііснує проблема включення організаційноправовихвідносин до предмету цп. Красавчиков – виділяєознакивідносин, наводить їхвизначення. Всівідносини треба поділити на ті, щопідлягаютьорганізації («организуемые отношения») та організаційно-правові. 3 ознаки: особливістьзмісту орг.-прав відносин – система організаційнихдій, спрямованих на впорядкуваннявідносин, щопідлягаютьорганізації; особливістьоб’єкта - упорядкованістьсуспільнихвідносин, зв’язків та дійучасників; особливібезпосередніцілі.

ВизначенняКрасавчикова: певнісоціальнізв’язкипобудовані на засадах координації та субординації, якіспрямовані на упорядкування, нормалізаціюіншихвідносин, дійїхучасниківабо на формуваннясоціальнихутворень таких як юридична особа, в тому числідержавнихорганів.

Групи: 1. Организационно-предпосылочные (відносини з приводу укладення договору) 2. Організаційно - делегаційнівідносини 3. Організаційно-контролюючі 4. Організаційно-інформаційнівідносини (йдеться про обов’язокпередатиінформацію)

Включення особистихнемайнових прав до предмета цп. Основні права впершучергузакріплені в КУ.

Місце пів у предметі. В періодприйняття ЦК цепитаннязагострилось. В науцізароджуєтьсядосить активна дискусія, яка переросла в конкретніпропозиціїщодовиключення книги 4 із ЦК, а такожщодовиключення норм із ГК та створитиокремий кодекс.  Проект Кодексу №5620 від 7.06.2004 р.

Проблема включення сімейного права до предмету. Остаточноїпозиціїнемає. Причини: проблема полягає в предметі – СК регулюєвідносиниміж особами, щоперебувають у певномуступенірідства (СК конкретизує); ще одна проблема – історична – в дореволюційнийперіодсімейнівідносинирегулювалисьЗводомзаконів (розділ 10).

 

5. Методологія цивільного права в сучасних умовах.

Сучасна наука цивільного права спирається на діалектичний метод дослідження цивільно-правових інститутів, застосовує також категорії діалектики (форма І зміст, суть І явище, причина І наслідок, дійсність і можливість, структура й елемент, субстрат, необхідність і випадковість, свобода волі тощо). Так, одна з теорій юридичної особи розкриває її суть за допомогою категорії субстрату. Автори цієї теорії доводять, що субстратом юридичної особи є колектив.

Використання при дослідженні цивільно-правових норм, інститутів, законів і категорій діалектичного методу дає можливість з'ясувати їх суть і соціальне призначення, закономірності і форми Існування, розвитку. Це в свою чергу, дає підстави прогнозувати їх подальший розвиток, запропонувати певні практичні рекомендації.

Діалектичний метод як загальнонауковий не виключає використання конкретних методів, що називаються приватнонауковими. Галузеві юридичні науки, в тому числі сучасна наука цивільного права, керуючись законами і категоріями діалектики, та враховуючи особливості юридичних явищ, що досліджуються, формують ті чи інші методи, які найбільше відповідають потребам цих наук. У науці цивільного права використовуються такі приватнонаукові методи: формально-логічний, порівняльний, системно-структурний, конкретно-соціологічний тощо.

Формально-логічний метод побудовано на використанні правил формальної логіки і мови (граматики та морфології). Вони застосовуються при тлумаченні цивільно-правових норм як безпосередньо на практиці (у правотворчому процесі, при систематизації і реалізації цивільного права), так і з науковою метою дати доктринальне тлумачення. Зазначений метод використовують при формулюванні науково-цивілістичних понять, класифікаціях юридичних фактів, угод, договорів, об'єктів цивільних прав, видів зобов'язань тощо.

Порівняльний метод широко застосовується у науці цивільного права, сприяючи правильному розумінню і застосуванню аналогічних норм і інститутів у суверенних республіках, виявленню прогалин і недоліків цивільного законодавства, його вдосконаленню та уніфікації.

Необхідність системно-структурного методу зумовлена тим, що юридичні явища характеризуються двобічною структурною організацією. Так, інститут цивільної відповідальності має свою внутрішню структуру (елементи, зв'язок між ними), водночас він є елементом суперструктури — системи цивільного права. Саме системно-структурний метод застосовують у ряді цивілістичних праць при дослідженні важливих цивільно-правових категорій. У цивілістичній літературі правова відповідальність (у тому числі й цивільно правова) розглядається як система, що існує серед інших систем, пов'язаних із суспільними процесами. До елементів відповідальності як системи належать: а) санкція правової норми; б) правопорушення (протиправна дія); в) суб'єкт відповідальності; г) міра відповідальності; д) правовідносини відповідальності.

Системно-структурний метод дослідження відкриває можливості для всебічного і глибокого з'ясування юридичної природи цивільно-правових понять і категорій. При його використанні важливого значення набувають функціональні характеристики елементів структури. Тому ще цей метод називають структурно-функціональним. Наприклад, структурно-функціональний аналіз є корисним при дослідженні елементів системи цивільного права, цивільно-правових відносин, системи зобов'язань, цивільно-правових санкцій тощо. У науці цивільного права також використовуються методи комплексного і конкретно-соціологічного дослідження.

 

6. Принципи цивільного права.

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Це означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку іноді іменують "суверенітетом особистості", вкладаючи в це поняття можливість індивіда визначати тип і характер поведінки, своє місце в суспільстві у системі цивільних відносин на власний розсуд;

2. неприпустимістьпозбавлення права власності, крімвипадків, встановлених законом. Цей принцип означає,щоправоваохоронавласностізабезпечуєтьсяусімвласникам, незалежновідїї форм та видів. Разом з тим, власникможе бути позбавленийсвого права, наприклад, у випадкуреквізиції, конфіскації майна за вироком суду, вилучення майна у іншихвипадках, передбаченихст.ст. 350—354 ЦК;

0. свобода договорів. Вона полягає у визнанні за суб'єктомцивільного права можливостіукладати договори (абоутримуватисявідукладеннядоговорів) і визначатиїхзміст на свійрозсудвідповідно до досягнутої з контрагентом домовленості;

0. свобода підприємницькоїдіяльності, не забороненої законом, означаєзакріплення у законодавчому порядку загального правила про право зайняттяпідприємницькоюдіяльністю, а такожвстановленняюридичнихгарантійреалізаціїцього права. СтаттяЗЦК розмежовуєпідприємницькудіяльність, заборонену законом, таку, що не заборонена законом. Перша з них є правопорушенням і тому не належить до сферицивільно-правового регулювання. Щостосуєтьсяпідприємницькоїдіяльності, яка не заборонена законом, то право займатися нею є однією з важливих засад цивільногозаконодавстваУкраїни;

0. принцип судового захистуцивільного права та інтересу. Цей принцип цивільного права грунтується, передусім, на положенніКонституціїУкраїни, згідно з якимправосуддя в Україніздійснюєтьсявиключно судами, юрисдикціяякихпоширюється на всіправовідносин, щовиникаютьвдержаві (ст. 124). При цьомусудовийзахистможливий як щодо тих цивільних прав, що прямо вказані у ЦК, так і відносно тих, щовипливають з норм Конституціїчиіншого закону (див.постанову Пленуму Верховного Суду Українивід 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосуванняКонституціїУкраїни при здійсненніправосуддя").

0. вимогасправедливості, добросовісності та розумностіцивільного права (законодавства) практично виражається у встановленні по! о иормамирівних умов для участіусіхосіб у цивільнихвідносинах: закріпленніможливості адекватного захиступорушеногоцивільного права абоінтересу; створення норм, спрямованих на ілбезпеченняреалізаціїцивільного права, з урахуванням прав і інтересівіншихосіб, моралісуспільстватощо.