Основні договірні зобов'язання

1. Оренда

Оренда - це майновий найм.

За орендному договором наймодавець - орендодавець надає наймачеві - орендареві за плату певне майно у тимчасове володіння і користування або тільки в користування.

Продукція та прибуток, який отримується від оренди, стають власністю орендаря.

Об'єктами оренди можуть бути підприємства й інші майнові комплекси, будинки й споруди, обладнання, транспорт, а також земля і її надра. Право здачі свого майна в оренду належить власникові або уповноваженим ним особам.

Договір оренди укладається в письмовій формі (договір з фізичною особою на строк менше року може бути укладений і усно).

У договорі, як правило, вказується термін оренди. Якщо термін не зазначений, кожна сторона має право в будь-який час розірвати договір, попередивши про це іншу сторону за 1 місяць (при оренді нерухомості - за 3 місяці).

Договір оренди нерухомого майна підлягає державній реєстрації.

Відповідно з договором оренди, орендодавець зобов'язаний: - надати орендарю майно в стані, що відповідає його призначенням та умовами договору; одночасно передаються й всі необхідні документи (технічний паспорт, сертифікат якості і т.п.); - проводити за свій рахунок капітальний ремонт переданого в оренду майна.

Орендар зобов'язаний: - своєчасно вносити орендну плату у вигляді одноразової або періодичних платежів, певної частки прибутку або продукції, або витрат на поліпшення орендованого майна; - користуватися майном строго в Згідно з орендним договором;

- підтримувати майно в справному стані, проводити за свій рахунок його поточний ремонт; -- при припиненні договору повернути майно орендодавцеві в тому стані, в якому його отримав.

Договір оренди може бути достроково розірваний судом: а) на вимогу орендодавця, якщо орендар більше двох разів підряд не вносить установлену орендну плату, порушує інші умови договору, істотно погіршує майно, не робить його капітального ремонту; б) на вимогу орендаря, якщо орендодавець не надає йому майна або створює перешкоди його використання, а також, якщо виявилися недоліки майна, що перешкоджають його використанню, які не могли були бути виявлені при укладанні договору.

Після закінчення строку договору орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має перевагу при укладанні договору оренди на новий термін.

У договорі оренди може бути передбачено, що після закінчення терміну оренди або раніше, при умови внесення орендарем всієї обумовленої договором покупної ціни, орендоване майно переходить у власність орендаря.

2. Лізинг (фінансова оренда)

Лізинг (від англійської leasing) - це фінансова оренда, суть якої в тому, що лізингова компанія замість кредиту підприємству купує для нього зазначені ним активи (основні фонди) - обладнання, будівлі, транспортні засоби та здає їх в оренду цьому підприємству за плату, залишаючись власником куплених коштів.

Учасниками лізингових операцій є: 1) постачальник (виробник) обладнання або іншого активу, 2) кредитна установа (банк) або лізингова фірма -Лізингодавець і 3) підприємство-лізингоотримувач.

За договором лізингу лізингодавець зобов'язується придбати у власність зазначене лізингоодержувачем майно у обраного ним продавця і надати це майно лізингоодержувачу за плату в тимчасове володіння та користування для підприємницьких цілей.

Лізингодавець не несе відповідальності за вибір продавця та майна. Можливий і варіант, коли цей вибір доручається лізингодавцю зі всієї випливає з цього відповідальністю.

Як майна в лізингових операціях можуть виступати будь-які неспоживна речі, використовуються для підприємницької діяльності, крім землі та інших природних об'єктів.

Купуючи для лізингоотримувача майно, лізингодавець повинен повідомити постачальнику кому це майно призначене. Як правило, майно передається лізингоодержувачу за його адресу. При цьому ризик випадкового псування або загибелі переданого майна переходить до лізингоотримувача.

Правовий основою лізингу є або тристоронню угоду про лізинг (постачальник -- лізингодавець - лізингоотримувач), або два, пов'язаних між собою, договору: купівлі-продажу між постачальником і лізингодавцем та оренди - між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Важливо мати на увазі, що лізингоотримувач має права пред'являти претензії щодо якості і комплектності поставляється майна і термінів його постачання безпосередньо постачальнику, проте він не може розірвати договір поставки без лізингодавця.

Вдаючись до аналогією зі звичайною орендою, можна сказати, що лізинг це довгострокова оренда основних фондів з правом викупу, але з рядом особливостей:

- майно, що передається за договором лізингу, купується лізинговою компанією цільовим призначенням для передачі конкретному лізингоодержувачу-орендарю;

- орендна плата лізингодавцю від лізингоодержувача тут не просто винагороду за користування майном, а відшкодування його вартості: лізингоотримувач має правом викупу орендованого майна; - ремонт та обслуговування майна здійснюються, як правило, орендарем-лізингоодержувачем.

3. Комерційна концесія (франчайзинг)

Договір комерційної концесії (франчайзинг) полягає в тому, що один підприємець (правовласник) надає за винагороду іншому підприємцю (користувачеві) право використовувати в підприємницькій діяльності свої фірмові засоби: фірмове найменування і комерційне позначення, товарний знак, знак обслуговування, передає охоронювану комерційну інформацію (ноу-хау), а також зобов'язується давати консультації та сприяти в організації бізнесу.

Сенс комерційної концесії - створення сприятливих умов для збільшення прибутку підприємства-користувача за рахунок використання ним ділової репутації та комерційного досвіду правовласника.

Договір комерційної концесії, як правило, передбачає термін дії права використання, а також обсяг, територію і основні напрямки використання (продаж товарів, виконання робіт, надання послуг).

Учасниками договору комерційної концесії можуть бути комерційні організації (юридичні особи), а також індивідуальні підприємці без юридичної особи.

Договір комерційної концесії може бути наступних основних видів: - виробничий - Для розвитку виробництва товарів і просування їх на нові ринки; - збутової - Для створення що знаходиться під контролем виробника єдиної розгалуженої збутової мережі;

- торговельний -- для відкриття юридично самостійних фірмових магазинів; - у сфері обслуговування - для відкриття мережі юридично самостійних фірмових готелів, ресторанів майстерень.

Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі і реєструється органом, виробляв реєстрацію юридичної особи або індивідуального підприємця.

Винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися у формі разових або періодичних платежів, націнки на оптову ціну товару, відрахувань від виручки та інших.

Обов'язки з договором комерційної концесії розподіляються між сторонами таким чином: а) правовласник: - передає користувачеві комерційну та технічну документацію, забезпечує необхідною інформацією та консультує з питань, передбачених договором концесії; - видає користувачеві відповідні ліцензії;

- надає користувачеві постійне необхідну допомогу, включаючи допомогу в навчанні персоналу;

- не має права надавати іншим особам аналогічних концесій; - контролює якість вироблених користувачем товарів і послуг.

б) користувач:

- використовує фірмове найменування, позначення комерційне, товарний знак, знак обслуговування правовласника та інформує про це покупців;

- дотримується інструкції та вказівки правовласника з питань, передбачених договором концесії; - забезпечує виконання якості вироблених товарів і послуг; -- погоджує з правовласником зовнішнє і внутрішнє оформлення торгових приміщень та їх розташування;

- зобов'язується не конкурувати з правовласником і не отримувати прав, аналогічних договору концесії від конкурентів правовласника; - зобов'язується не розголошувати конфіденційну інформацію, отриману від правовласника.

Користувач має право самостійно встановлювати ціну продажу товарів і послуг; він не має права будь-яким чином обмежувати коло покупців.

Комерційна концесія відкриває перед правовласником і користувачем ряд дуже перспективних можливостей комерції.

Підприємство-правообладател' отримує засіб для розширення комерційної діяльності, відпадає необхідність відкривати численні відділення по всьому світу, їх реєструвати, набувати приміщення та обладнання, наймати персонал.

У той же час правовласник одержує необхідний контроль над підприємствами-користувачами, які входять в його систему фірмових господарських об'єктів. Ринок в короткий час отримує якісні товари та послуги.

Підприємство-користувач, залишаючись юридично самостійним, отримує готовий імідж популярної фірми, її покупців і клієнтів, потужна зброя в конкурентній боротьбі. Все це сприяє прискоренню обороту, окупності інвестицій, зниженню підприємницького ризику - всього того, що настільки цінною для підприємства, особливо в початковий період його існування. Цим пояснюється особлива популярність франчайзингу в малому бізнесі.

Комерційна концесія має і негативні наслідки. Головне з них - масова поява на ринку товарів, зроблених користувачами концесії, які, як правило, за якістю суттєво гірше за них популярних прототипів, але яких за фірмовою марці від цих прототипів відрізнити неможливо. Це підриває довіру до підприємству-праводателю, руйнує його ринок, дає додаткові переваги конкурентам.

4. Комісія

Суть комісії в те, що торговельне чи інше підприємство (комісіонер) бере на себе договірне зобов'язання за дорученням продавця або покупця (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод з третіми особами від свого імені, але за рахунок комітента.

При цьому придбані за договором комісії права та обов'язки комісіонер зберігає навіть у тому випадку, коли комітент вступає з третьою особою в безпосередні відносини.

Договір комісії, як правило, укладається на певний термін і містить зобов'язання комітента не надавати нікому права здійснювати операції, доручені комісіонеру.

Комісіонер за свої послуги по комісії отримує від комітента обумовлену винагороду (комісійні), крім того він може отримати додаткову плату (делькреде), беручи на себе гарантії за правильне і своєчасне виконання угоди третьою особою (наприклад, у випадку надання йому товару в борг).

Якщо розмір плати та її умови договором комісії не передбачені, виконання договору повинно бути оплачено за ціною, яка при порівнянних обставинах звичайно стягується за аналогічні послуги.

Якщо договір комісії не виконаний з вини комітента, комісіонер зберігає право на комісійна винагорода, а також на відшкодування понесених витрат.

Комісіонер зобов'язаний виконати договір комісії відповідно до вказівок комітента і на найбільш вигідних для нього умовах. І якщо комісіонеру вдасться домогтися більш вигідних умов, ніж у договорі, він отримує право на половину додаткової вигоди.

При невиконанні третім учасником операції її умов, комісіонер не відповідає за це перед комітентом (за винятком випадків, коли комісіонер поручився за цього учасника, або не проявив належної обачності при його виборі). При невиконанні умов третього учасником, комісіонер повинен негайно сповістити про це комітента.

Комісіонер може відступити від умов договору в двох випадках:

- якщо він є підприємцем, і комітент дав йому право відступати від його вказівок;

- якщо по ходу справи це необхідно в інтересах комітента.

В обох випадках комісіонер зобов'язаний у розумний строк сповістити про це відступі комітента.

Комісіонер, що продав майно за ціною, нижчою від узгодженої з комітентом, зобов'язаний відшкодувати комітенту різницю, або довести, що в нього не було можливості продати майно за вищою ціною, і продаж за низькою ціною попередила ще великі збитки.

Комісіонер, купив майно за ціною, вищою від узгодженої, сповіщає про це комітента, який має право в розумний строк заявити комісіонера про відмову від угоди.

Речі, що надійшли до комісіонера від комітента, або придбані комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Однак, комісіонер вправі утримувати ці речі в забезпечення своїх законних вимог за договором комісії. Він також має право утримати належні йому за договором комісії суми з грошей, що надійшли до нього за рахунок комітента.

Комісіонер відповідає перед комітентом за пошкодження, втрату або нестачу що знаходиться у нього майна комітента.

Після того, як договір комісії виконаний:

- комісіонер представляє комітенту звіт і передає йому все одержане по комісії майно;

- комітент приймає від комісіонера майно, оглядає його і повідомляє без зволікання комісіонера про виявлені недоліки;

- про всі заперечення щодо звіту комітент сповіщає комісіонера протягом тридцяти днів після його отримання; в іншому випадку звіт вважається прийнятим.

5. Факторинг

Факторинг -- один з різновидів комісії.

Суть факторингу в тому, що банк або спеціалізована фінансова організація (факторинг-фірма або фактор) купує у підприємств-продавців борги підприємств-покупців (насамперед це зобов'язання покупців з оплати товарів, що поставляються, виконуваних робіт або послуг) та оплачує їх продавцеві в міру їх фактичної поставки або виконання. Надалі фактор стягує ці борги безпосередньо з підприємств-боржників.

За свої послуги фактор отримує від продавця (клієнта) комісійну винагороду, що включає процентну ставку по використаним кредитних ресурсів. Крім того фактор заробляє також на тому, що здобуваються їм боргові зобов'язання дорожче ціни покупки цих долів.

На виконання факторингу укладається договір терміном на кілька років.

У договорі факторингу міститься зобов'язання клієнта поступитися фактору певні борги. Фактор бере на себе перевірку платоспроможності майбутніх боржників, після якої зобов'язується надати їм кредит у розмірах певного ліміту. У межах цього ліміту фактор приймає на себе ризик неплатежу.

Передача кредитного зобов'язання доводиться до боржника, після чого він вирішує свої фінансові проблеми вже не з продавцем, а з факторинг-фірмою.

У разі порушення клієнтом його зобов'язань з постачання (наприклад, при прийманні покупцем товару виявляється його невідповідність договірному якості), все ризики по стягненню боргів повертаються до клієнта.

Безперечними перевагами факторингу для його клієнтів є прискорення оборотності пов'язаних із стягненням боргів, інформаційна та організаційно-фінансова допомогу, зменшення фінансових ризиків.

Недоговірні зобов'язання слід відмежовувати від договірних:

1) договірні зобов'язання виникають у разі укладення цивільно-правового договору (зокрема, договірна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання умов договору), а недоговірні — в тому разі, якщо суб'єкти не перебували в договірних правовідносинах (однак правила про деліктну відповідальність поширюються й на завдання шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір, наприклад, відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (ст.ст. 1209—1211 ЦК);

2) договірні зобов'язання — це зобов'язання, що завжди існують між сторонами, а недоговірні — це завжди новий юридичний обов'язок, а в деліктних зобов'язаннях він покладається на правопорушника замість невиконаного;

3) договірні зобов'язання є відносними, а недоговірні виникають з порушення абсолютних прав;

4) договірні зобов'язання регулюється як імперативними, так і диспозитивними нормами, а недоговірні — суто імперативними;

5) у разі невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання можлива відповідальність як у формі відшкодування збитків, так і у формі сплати неустойки, штрафу, а недоговірного зобов'язання — тільки у формі відшкодування шкоди;

6) у договірних зобов'язаннях на розмір відповідальності впливає вина кредитора, а для зобов'язань із відшкодування шкоди має значення тільки умисел і груба необережність потерпілого та матеріальний стан заподіювача шкоди — фізичної особи.

Законодавець розрізняє такі види недоговірних зобов 'язань:

1) зобов'язання із публічної обіцянки винагороди;

2) зобов'язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

3) зобов'язання із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

4) зобов'язання із створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

5) зобов'язання із відшкодування шкоди;

6) зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

В юридичній літературі зобов'язання із публічної обіцянки винагороди, із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення та із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи називають зобов'язаннями із односторонніх дій. Особливість таких односторонніх дій полягає в тому, що при їх здійсненні однією особою права, а іноді й обов'язки, виникають у іншої особи, внаслідок чого і формуються зобов'язальні правовідносини.