Декларація прав людини і громадянина (26 серпня 1789 р.)

Представники французького народу, які складають Національні збо-1 ри, беручи на увагу, що незнання, забуття або зневаження прав людини є 1 єдиними причинами суспільних лих і псування уряду, вирішили відновити в І урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини, з тим щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами сус­пільного організму, безперервно нагадувала їм їхні права і їхні обов'язки; щоб дії законодавчої і виконавчої влади, будучи щохвилинно порівнювані з метою всякого політичного встановлення, були через це більш шановані; щоб вимоги громадян, засновані віднині на простих і безспірних принципах, зверталися завжди до підтримання конституції і до загального щастя.

В силу цього Національні збори визнають і оголошують перед лицем і заступництвом верховної істоти такі права людини і громадянина:

1. Люди народжуються вільними і рівними в правах. Суспільні відмін­
ності можуть грунтуватися тільки на загальній користі.

2. Метою всякого політичного союзу є збереження природних і не­
від'ємних прав людини. Права ці суть: свобода, власність, безпека і опір
гнобленню.

 

3. Джерело всієї верховної влади завжди є в нації. Ніяка установа,
ніяка особа не може здійснювати влади, яка не походить прямо від нації.

4. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому; таким
чином здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж,
крім тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування тими ж
правами. Ці межі можуть бути визначені тільки законом.

360

 

5. Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Все, що
не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений роби­
ти те, чого закон не приписує.

6. Закон є вираз загальної волі. Всі громадяни мають право особисто
або через представників брати участь у виданні законів. Закон мусить бути
рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. Через
те що всі громадяни перед ним рівні, то вони повинні однаково допускатися
до всіх занять, місць, громадських посад залежно від їх здібностей без
будь-яких відмінностей, крім відмінності в їхніх доброчинностях і талантах.

7. Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований
інакше, як у випадках, визначених законом і за приписаними ним формами.
Ті, які випрошують, віддають, виконують або примушують виконувати сва­
вільні накази, підлягають карі; але кожен громадянин, викликаний або взя­
тий в силу закону, повинен негайно коритись; чинячи опір, він стає винним.

8. Закон повинен встановлювати тільки строго і очевидно необхідні
кари; ніхто не може бути покараний інакше, як в силу закону, встановленбго
і обнародованого до вчинення злочину і законно застосованого.

9. Через те, що кожна людина приймається за невинну до того часу,
поки її не оголосять винною — то в разі необхідності її арешту всяка суво­
рість, яка не є необхідною для забезпечення (за судом) її особи, повинна бу­
ти суворо карана законом.

 

10. Ніхто не повинен бути турбований за свої переконання, навіть ре­
лігійні, якщо їх прояви не порушують громадською ладу, встановленого за­
коном.

11. Вільний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших
прав людини, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, дру­
кувати при умові відповідальності за зловживання цією свободою у випад­
ках, визначених законом.

12. Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила;
таким чином ця сила встановлена для загальної користі, а не для приватної
вигоди тих, кому вона доручена.

13. Для утримання громадської сили і для витрат по управлінню необ­
хідне загальне оподаткування; податки повинні бути розподілені рівномір­
но між громадянами відповідно до їхніх засобів.

14. Всі громадяни мають право особисто через своїх представників ви­
значати необхідність громадських податків, вільно на них погоджуватися,
стежити за їх вживанням, встановлювати їх розмір, спосіб оподаткування,
стягання і строк, на який вони встановлюються.

15. Суспільство має право вимагати звіту у кожної службової особи
своєї адміністрації.

361

16. Кожне суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не вста­
новлено розподілу влади, не має конституції.

17. Через те, що власність є непорушне і священне право, то ніхто не
може бути її позбавлений, крім тих випадків, коли того явно вимагає гро­
мадська необхідність, законно засвідчена, і при умові справедливого і попе­
реднього відшкодування.

Нова історія в документах і матеріалах І За ред. М. М. Лукіна і В. М. Даліна. — Випуск І. —К, 1935. — С 137—139.

Декрет про передачу

в розпорядження нації землі духівництва (24 листопада 1789 р.)

Національні збори постановляють, що: 1) всі землі духівництва пере­даються в розпорядження нації з зобов'язанням забезпечити належним чи­ном кошти на витрати культу, на підтримання служителів культу, на допо­могу бідним під наглядом і згідно з інструкціями провінціальної влади; 2) що при ухваленні рішень про суму, необхідну для забезпечення служителів культу, вона не повинна бути менша за 1200 ліврів на рік на кожний прихід, крім приміщення і прилеглої до нього садиби.

Нова історія в документах і матеріалах / За ред. М. М. Лукіна і В. М. Даліна. — Випуск І.—К, 1935. — С 143.

Закон про феодальні права (15 — 28 березня 1790 р.)

(Витяги)

Національні збори, беручи на увагу, що, згідно із статтею першою дек­ретів від 4, 6, 7 і 11 серпня 1789 p., феодальний устрій повністю знищений; що скасовані без викупу ті з феодальних або чиншових прав і обов'язків, які мали характер особистої залежності і були зв'язані з особистим або речовим правом; що поряд цього в той же час збережені всі інші права надалі до їх викупу, за допомогою якого всім обтяженим цими правами особам дозволе­но звільнитися від них, і, нарешті, що Національні збори залишили за собою право за допомогою особливого закону уточнити як наслідки знищення фео­дального устрою, так і розмежування між скасованими правами і правами, які підлягають викупові, постановляють:

Розділ І

Про загальні наслідки знищення феодального устрою

Ст. 1. Всякі почесні відзнаки і всі права, зв'язані з феодальним устро­єм, знищуються.

Щодо тих майнових прав, які залишаються в силі надалі до їх вику­пу, то вони цілком прирівнюються до звичайної ренти і земельних повин­ностей...

Ст. 8. Всі феодальні і чиншові права, а також усі ренти, земельні пода­ті й інші права, які по самій своїй природі або в силу декретів 4 серпня 1789 р. і дальших днів підлягають викупові, повинні бути надалі до їх викупу підпо­рядковані правилам, установленим різними законами і звичаями королів­ства щодо земельного нерухомого майна, не заводячи тепер ніяких нововве­день щодо стягання недоїмок...

Розділ II

Про сеньйоріальні права, скасовані без викупу

Ст. 1. Кріпосна залежність особиста, майнова або змішана, кріпосний стан, зв'язаний з походженням, особистий кріпосний стан власника дільни­ці, право вимагати виконання особистої панщини і шляхової повинності, право на спадщину після васала, який не має спадкоємців, право забороняти відчуження і розпорядження майном шляхом його продажу, дарування між живими або передачі за заповітом, а рівно і всі інші наслідки кріпосної залеж­ності, земельної, особистої або змішаної, що поширюються на осіб або май­но, — скасовуються без викупу.

Ст. 2. Проте всі землі, які раніше були в кріпосній залежності, майно­вій або змішаній, будуть і надалі обкладені іншими повинностями і плате­жами, земельними податками і повинностями, які лежали на них до цього часу...

Ст. 27. Всяка панщина, за винятком тільки тої, яка зв'язана з земель­ною, скасовується без відшкодовання. Панщиною, зв'язаною з землею, вва­жатиметься тільки та, відносно якої буде доведено, що вона повинна бути виконана як відшкодування за поступку права власності на землю або будь-якого майнового права...

Ст. 30. Право тріажу¹, встановлене статтею 4 розділу 25 ордонансу 1669 р. про води і ліси, віднині скасовується.

Ст. 31. Всі едикти, заяви, постанови ради, грамоти, видані протягом останніх тридцяти років, як відносно Фландрії і Артуа, так і відносно інших провінцій королівства, які дозволяли тріаж поверх тих випадків, які вказані

 

362

363

 

в ордонансі 1669 р., вважатимуться ніби за неіснуючі; ухвалені по них судо- І ві рішення і обгрунтовані на них акти скасовуються.

...Щоб вступити у володіння тою частиною общинних земель, яких во­ни були позбавлені на підставі означених едиктів, постанов, судових рішень і грамот, общини повинні протягом п'яти років подати позови в судах без права, однак, вимагати повернення доходів з цих земель...

Розділ III

Про сеньйоріальні права, які підлягають викупові

Ст. 1. Викупаються і підлягають виконанню надалі до закінчення ви­купу всі феодальні і чиншові права і обов'язки, які є платою за вчинений ра­ніше продаж нерухомого майна і які становлять його умову.

Ст. 2. Такими вважаються, якщо не подано протилежного доказу: 1) всі щорічні грошові сеньйоріальні повинності... 2) всі речові права.

Ст. 5. Жоден муніципалітет, жодне управління округи або департа­менту не має права, під страхом визнання цього розпорядження недійсним, І відшкодування за завдані збитки і сплати судових витрат, заборонити стя- І гання, яке вимагається, будь-якого з сеньйоріальних прав під приводом, що зазначене право прямо чи посередньо скасоване без відшкодовання. Заціка­вленим сторонам надається право подавати скарги в суд звичайним поряд­ком.

Ст. 6. Власники земельних володінь, чиї архіви і документи спалені або пограбовані під час заколотів, які були на початку 1789 p., якщо вони доведуть цей факт шляхом показань свідків або документальних даних, до­пускаються протягом трьох років з дня опублікування цього декрету до встановлення показаннями свідків або актами факта тридцятирічного воло­діння, що передувало пожарові або грабежеві, характеру і розмірів тих прав, які їм належали і були скасовані без відшкодовання...

Ст. 8. Власники земельних володінь, які в указаний в ст. 6 час відмови­лися внаслідок залякувань або насильства від сукупності або від частини своїх прав, не скасованих цим декретом, можуть, подавши протягом трьох років скаргу, вимагати визнання їх відмови недійсною...

¹ Тріаж — право сеньйора на виділ на свою користь третьої частини общинних земель.

Нова історія в документах і матеріалах І За ред. М. М. Лукіна і В. М. Даліна. — Випуск! —К, 1935. — С 149—151.

364