2018-02-14
306
1. Положення включає основні умови призначення та виплати допомоги, що надається відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». За цим Положенням призначаються і виплачуються такі види державної допомоги:
– допомога по вагітності та пологах;
– одноразова допомога при народженні дитини;
– допомога по догляду за дитиною;
– грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років;
– допомога по догляду за дитиною-інвалідом;
– допомога по тимчасовій непрацездатності в зв’язку з доглядом за хворою дитиною;
– допомога на дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років);
– допомога на дітей самотнім матерям;
– допомога на дітей військовослужбовців строкової служби;
– допомога на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням;
– тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів або коли стягнення аліментів неможливе».
Міністерство праці України
Міністерство соціального захисту населення України
Міністерство освіти України
Міністерство фінансів України
Наказ від 11.03.93 р. №04-800 «Положення про порядок призначення та виплати державної допомоги сім’ям
з дітьми»
|
|
|
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.02 1994 р. № 66 «Про додаткові соціальні гарантії для малозабезпечених сімей з хворими дітьми першого і другого року життя» запровадити з 1 березня 1994 року:
а) компенсаційні виплати сім’ям з хворими дітьми в разі направлення їх на консультацію чи лікування до державних спеціалізованих медичних закладів України для покриття витрат на проїзд (туди і назад) хворої дитини та одного з батьків або іншої особи, яка її супроводжує, залізничним, водним, міжміським автомобільним транспортом.
Міністерству фінансів при формуванні проекту державного бюджету та визначенні нормативів відрахувань від загальнодержавних видатків до бюджетів Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя передбачати кошти для виплати компенсацій на проїзд сім’ям з хворими дітьми;
б) безкоштовний відпуск молочних, сухих, консервованих та інших спеціальних продуктів дитячого харчування, донорського молока для дітей першого і другого року життя із малозабезпечених сімей.
Витрати, пов’язані з наданням зазначених пільг, провадити за рахунок загальних асигнувань, що виділяються на охорону здоров’я.
Про додаткові соціальні гарантії для малозабезпечених сімей з хворими дітьми та з дітьми першого і другого року життя.
П.2. Одноразова допомога при народженні дитини (надалі — допомога) призначається і виплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків.
|
|
|
П.3. Підставами для призначення допомоги при народженні дитини є письмова заява батьків та довідка про народження дитини, завізована органом реєстрації актів громадянського стану (РАГСу). Для отримання додаткової допомоги, крім того, подається довідка медичного закладу, яка видається на основі облікової форми N ІІІ/у «Індивідуальна карта вагітної та породіллі» (рядок 1 «дата взяття на облік»).
П.4. Видатки на виплату допомоги при народженні дитини фінансуються з бюджету Фонду соціального страхування України через його місцеві відділення.
Профспілкові об’єднання, що самостійно управляють коштами соціального страхування і не входять до бюджетів відділень Фонду, відшкодовують кошти відділенням Фонду соціального страхування України згідно з розрахунком щомісяця.
Міністерство праці та соціальної політики України
Фонд соціального страхування України
Наказ від 28.09.99 р. №166/08-06-1061 «Порядок призначення та виплати одноразової допомоги органами соціального захисту населення при народженні дитини»
Стаття 3. Право на державну соціальну допомогу
Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім’ї, які постійно проживають на території України.
Стаття 5. Розмір державної соціальної допомоги
Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім’ї.
До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Стаття 6. Строки призначення державної соціальної допомоги
Державна соціальна допомога призначається на шість місяців.
Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної експертизи непрацездатними, які не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною.
Одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.
Зазначені у частинах другій та третій цієї статті умови застосовуються також при призначенні державної соціальної допомоги непрацездатному подружжю при відсутності осіб, зобов’язаних їх утримувати відповідно до закону.
Стаття 9. Виплата державної соціальної допомоги
Державна соціальна допомога виплачується раз на місяць за місцем проживання уповноваженого представника сім’ї державними підприємствами зв’язку чи перераховується на особовий рахунок уповноваженого представника сім’ї в банківській установі.
Не отримана своєчасно з вини сім’ї державна соціальна допомога може бути отримана в наступному місяці, але не пізніше місяця після закінчення строку, на який вона призначена.
Затримка виплати державної соціальної допомоги з вини органу, що її призначає чи виплачує, не допускається.
При переїзді сім’ї в іншу місцевість виплата призначеної державної соціальної допомоги за попереднім місцем проживання припиняється.
Закон України від 01.06 2000 р. №1768-ІІІ «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»
Стаття 1. Право на державну соціальну допомогу
Право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства I і II групи, непрацюючі інваліди з дитинства III групи, а також діти-інваліди віком до 16 років.
|
|
|
Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України.
Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років, визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інвалідам з дитинства, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу і пенсію, призначається державна соціальна допомога або пенсія за їх вибором. Державна соціальна допомога або пенсія інвалідам з дитинства, яких визнано недієздатними, а також на дітей-інвалідів призначається за вибором їх батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника.
Стаття 2. Розміри державної соціальної допомоги
Державна соціальна допомога призначається у таких розмірах:
інвалідам з дитинства I групи — 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам з дитинства II групи — 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
непрацюючим інвалідам з дитинства III групи — 50 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
на дітей-інвалідів віком до 16 років — 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Прожитковий мінімум визначається відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» та щорічно затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України.
Розміри державної соціальної допомоги підвищуються у зв’язку із збільшенням прожиткового мінімуму.
Державна соціальна допомога призначається у новому розмірі з місяця, наступного за тим, в якому проведене збільшення прожиткового мінімуму.
Стаття 3. Надбавка на догляд
Інвалідам з дитинства I групи встановлюється надбавка на догляд за ними у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму.
Надбавка на догляд, що призначається одинокій матері (батьку), встановлюється у розмірі: на дитину-інваліда віком до 6 років — 30 відсотків прожиткового мінімуму, на дитину-інваліда віком від 6 до 16 років — 50 відсотків прожиткового мінімуму.
|
|
|
Надбавка на догляд, що призначається в інших випадках, встановлюється у розмірі: на дитину-інваліда віком до 6 років — 30 відсотків прожиткового мінімуму, на дитину-інваліда віком від 6 до 16 років — 50 відсотків прожиткового мінімуму та за умови, що середньомісячний сукупний доход сім’ї, в якій виховується дитина-інвалід, за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму на сім’ю.
Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 16 років призначається одному з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом; одному з непрацюючих батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику з числа інвалідів I або II групи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом.
Стаття 4. Період, на який призначається державна соціальна допомога
Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства I і II групи, непрацюючим інвалідам з дитинства III групи призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.
На дітей-інвалідів державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому Міністерством охорони здоров’я України, але не більш як по місяць досягнення дитиною-інвалідом 16-річного віку.
Стаття 9. Порядок та строки призначення державної соціальної допомоги
Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства або на дітей-інвалідів віком до 16 років призначається органами соціального захисту населення.
Заява про призначення державної соціальної допомоги розглядається органами соціального захисту населення не пізніше 10 днів після надходження заяви з усіма необхідними документами.
Державна соціальна допомога призначається з дня звернення за її призначенням.
Стаття 10. Виплата державної соціальної допомоги
Державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об’єднаннями зв’язку за місцем проживання інваліда з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей-інвалідів. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання.
Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно у встановлені органами соціального захисту населення строки.
Призначена державна соціальна допомога виплачується інваліду дитинства I чи II групи незалежно від одержуваного ним заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів.
Державна соціальна допомога, яка призначена на дитину-інваліда віком до 16 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги.
Стаття 13. Виплата державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам віком до 16 років, які проживають у будинках-інтернатах
Інвалідам з дитинства, які проживають у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, виплачується 20 відсотків призначеного розміру державної соціальної допомоги.
Призначена державна соціальна допомога не виплачується за час перебування дитини-інваліда віком до 16 років на повному державному утриманні.
Стаття 15. Виплата допомоги на поховання
У разі смерті інваліда з дитинства або дитини-інваліда віком до 16 років членам його сім’ї або особі, яка здійснила поховання, виплачується допомога на поховання у розмірі двомісячної суми державної соціальної допомоги.
Допомога на поховання виплачується незалежно від строку звернення за її виплатою.
Закон України від 16.11 2000 р. №2109-ІІІ «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»
Стаття 1. Визначення основних термінів
У цьому законі терміни вживаються у такому значенні:
соціальні послуги — різні види послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги (далі — особи, що потребують соціальних послуг), для забезпечення їх життєдіяльності та повернення до повноцінного життя;
складні життєві обставини — обставини, що об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку із старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї, малозабезпеченість тощо);
Стаття 2. Основні принципи надання соціальних послуг
Надання соціальних послуг грунтується на принципах адресності індивідуального підходу, доступності, добровільності, гуманності, конфіденційності, відповідальності суб’єктів, що надають соціальні послуги, за дотримання етичних і правових норм.
Стаття 4. Суб’єкти, що надають соціальні послуги та порядок їх надання
1. Соціальні послуги можуть надаватися:
державними і комунальними спеціалізованими підприємствами, установами та організаціями, підпорядкованими центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі — державні і комунальні суб’єкти, що надають соціальні послуги);
іншими підприємствами, установами та організаціями, створеними відповідно до законодавства України, які не мають на меті отримання прибутку від цієї діяльності (далі — недержавні суб’єкти, що надають соціальні послуги).
2. Соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безоплатно.
3. Недержавні суб’єкти, що бажають надавати соціальні послуги, зазначені в пунктах 2–4 частини першої та в частині другій статті 3 цього Закону, для отримання права на їх надання звертаються з письмовою заявою до місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, в якій зазначаються види соціальних послуг, що будуть надаватися, та прогнозовані джерела фінансування. До заяви додаються завірені в установленому порядку копії свідоцтва про їх державну реєстрацію та зареєстрованого положення (статуту) про них.
У місячний строк після отримання зазначених документів місцеві органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять обстеження недержавних суб’єктів, що бажають надавати соціальні послуги, щодо наявності у них належних умов для їх надання, а також відповідної освіти або підготовки працівників.
За результатами обстеження місцеві органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування видають недержавним суб’єктам, що бажають надавати соціальні послуги, дозвіл на їх надання, в якому зазначаються види соціальних послуг, що можуть надаватися. Такий дозвіл видається на 3 роки, якщо він видається вперше (надалі надається безстроково) і може бути анульований органом, який його видав, у разі порушення недержавним суб’єктом, що надає соціальні послуги, умов їх надання.
Порядок проведення обстеження, зразки заяви та дозволу, виходячи з виду соціальних послуг, що будуть надаватися, затверджуються відповідними спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, охорони здоров’я, освіти і науки, молодіжної політики, спорту і туризму. Гранично допустимі тарифи на соціальні послуги затверджуються зазначеними органами за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань економіки.
4. Суб’єкти, що надають соціальні послуги, здійснюють це відповідно до затвердженого в установленому порядку положення (статуту) про них, де обов’язково зазначаються перелік соціальних послуг, категорії осіб, яким вони надаються, умови та порядок їх надання.
5. Суб’єкти, що надають соціальні послуги, на договірних засадах можуть залучати для виконання цієї роботи інші установи, підприємства, організації та фізичних осіб, зокрема волонтерів.
Стаття 6. Отримання соціальних послуг
1. Право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих обставинах.
2. Для отримання соціальних послуг особа, яка їх потребує, звертається до відповідного суб’єкта, що їх надає.
Для отримання спеціальних соціальних послуг, що надаються державними та комунальними суб’єктами, особа, яка їх потребує, має звернутися з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади або до органу місцевого самоврядування
3. У разі коли особа, що потребує спеціальних соціальних послуг, за віком або станом здоров’я неспроможна самостійно прийняти рішення про необхідність їх надання, таке рішення може прийняти опікун чи піклувальник, органи опіки і піклування відповідно до законодавства.
Стаття 9. Організація, координація роботи та контроль за наданням соціальних послуг
1. Спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, охорони здоров’я, освіти і науки, молодіжної політики, спорту і туризму, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень організовують роботу з надання відповідних соціальних послуг та здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів, що надають соціальні послуги.
2. Контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, спрямованих на фінансування соціальних послуг, здійснюється відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженими органами з питань фінансового контролю відповідно до їх повноважень.
Проект Закону України «Про соціальні послуги»
РОздІл х
Менеджмент соціальної роботи
