Система науково-дослідної роботи в закладах освіти

Розбудова системи освіти України вимагає пошуку та апробації шляхів удосконалення навчально-виховного процесу.

Наука – соціально-значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об’єктивних знань про навколишній світ. Це система людської діяльності, спрямована на виробництво нових знань про природу, суспільство і мислення.

 

Організація науки в державі включає чотири основних сектори:

академічний – спрямований на забезпечення фундаментальних досліджень, які приводять до одержання нових знань, ідей та теорій;

вузівський – спрямований на забезпечення фундаментальних і прикладних досліджень, які дають нові знання та розробки, придатні до практичного застосування;

галузевий – спрямований на проведення прикладних досліджень та здійснення розробок і Нововведень

виробничий – пов’язаний із запровадженням науково-технічних розробок, удосконаленням техніки і технологій, завдяки чому здійснюються винаходи, створюється нова техніка і нова продукція.

Наукове дослідження - це цілеспрямоване вивчення об’єкта чи явища, в якому використовуються методи науки і яке, розкриваючи закономірності розвитку даного об’єкта (явища), формує нове знання про нього, пояснює закони його функціонування і вказує чи передбачає шляхи та форми використання одержаного знання в інтересах суспільства.

Емпіричне дослідження - спрямоване безпосередньо на об’єкт, що вивчається і будується на даних спостереження та експерименту. В процесі емпіричного дослідження встановлюються нові факти, проводиться їх систематизація та узагальнення.

Теоретичне дослідження пов’язане із вдосконаленням та розвитком понятійного апарату галузі науки та спрямоване на пізнання об’єктивної реальності в її зв’язках та закономірностях.

Для сучасних закладів освіти характерними є різні види досліджень, які проводяться:

· з ініціативи та в інтересах навчального закладу, або зовнішніх організацій;

· силами навчального закладу, за участю зовнішніх спеціалістів, сторонніми спеціалістами за участю працівників школи;

· для обґрунтування рішення про розвиток закладу освіти; для реалізації програми розвитку закладу;

· в обмежених рамках окремих груп і класів;

· для вивчення певних сфер життя закладу освіти, його діяльності в цілому;

· для вивчення навчальних закладів міста, області, регіону;

· в рамках регіональної чи державною системи освіти;

· в рамках міжнародних дослідницьких проектів.

Дослідницька діяльність ґрунтується на комплексі принципів – загальних, базових положень, в яких, на основі пізнання наукових законів, формулюються вимоги, що забезпечують успіх у досягненні мети. До провідних принципів можна зарахувати:

1. Принцип об’єктивності. Він виключає однобічність, суб’єктивізм і упередженість у підборі та оцінці фактів, вимагає використання таких методів та процедур, які дозволяють одержати максимально достовірне знання про предмет дослідження.

Реалізація принципу об’єктивності передбачає:

· чітке обґрунтування вихідних позицій;

· дотримання логіки та вибраних засобів дослідження;

· забезпечення доказовості одержаних висновків і узагальнень.

Вихідна умова доказовості висновків проведеного дослідження - це достовірність фактів, а також охоплення максимальної кількості факторів, що входять у сферу педагогічного дослідження.

2. Принцип врахування неперервних змін, розвитку досліджуваних явищ. Вказаний принцип обумовлюється діалектичною природою педагогічного процесу, постійним розвитком досліджуваних явищ від одного стану до іншого.

3. Принцип виділення основних факторів, які визначають кінцевий результат. Із значної кількості факторів, які впливають на педагогічний процес, необхідно виділити і вибрати головні, визначальні, які й стануть предметом розгляду.

4. Принцип єдності історичного та логічного. Він передбачає врахування історії розвитку об’єкта (процесу), його сучасного стану та перспектив подальшого розвитку. Реалізація цього принципу ставить перед дослідником вимогу наступності в пошуковій діяльності, врахування нагромадженого досвіду та стану розвитку педагогічної теорії.

5. Принцип співвідношення досягнутого рівня з моделлю, метою. Результати дослідження оцінюються з позицій поставленої мети, ідеалу, перспектив розвитку навчально-виховного процесу.

6. Принцип єдності теоретичного й практичного. Педагогічне дослідження повинно завжди бути вписане в живий процес навчання та виховання, сприяти їх вдосконаленню і не впровадженню негативних результатів.

7. Принцип поєднання аспектного і цілісного підходів. Багатоплановість предмету педагогічного дослідження робить неможливим його безпосереднє пізнання як єдиного цілого. Дослідник вимушений обмежуватись і вивчати лише окремі аспекти. Разом з тим, це передбачає можливість і необхідність розгляду об’єкту з інших позицій, реальної оцінки результатів дослідження як часткових, співвіднесення їх з даними, одержаними при вивченні досліджуваного явища в інших аспектах.

8. Принцип системного підходу. Педагогічні процеси чи явища завжди системні. Специфіка системи не вичерпується особливостями складових елементів, а пов’язана, насамперед, з характером їх взаємодії між собою. Дослідник ставить за мету вивчити характер і механізм цих зв’язків та відносин.

Досягнення високого наукового рівня дослідження передбачає:

· відбір найбільш актуальної проблематики;

· конкретне й мотивоване обґрунтування визначення стратегії дослідження, його мети, завдань і предмета;

· спрямованість методики й організації дослідження на розкриття нових наукових фактів, закономірностей явищ тощо;

· коректну організацію та поетапність проведення науково-дослідної роботи на основі системно-структурного підходу та використання адекватних засобів методологічного аналізу;

· визначеність у виборі та застосуванні понятійно-категорійного апарату дослідження;

· прогнозування розвитку педагогічних процесів, розробка теорії та практики навчання й виховання, що відповідає запитам сьогоднішнього дня.