2018-02-14
291
Різниця між добросовісним і недобросовісним володільцями мала значення у ряді правовідносин. Зокрема, тільки добросовісний володілець міг набути за давністю володіння право власності; у випадках, коли власник подав позов про повернення речі від фактичного володільця, недобросовісний володілець речі суворіше відповідав за збереження речі, за плоди від неї і прибутки, ніж добросовісний. Наприклад, добросовісний володілець зобов'язаний був повернути всі наявні плоди на момент пред'явлення позову і повертав одержані прибутки тільки після подання позову; недобросовісний зобов'язаний був повернути одержані прибутки, а також відповідав за ті, які він міг би одержати, але не одержав через недбале використання речі.
Назвіть обмеження права власності
Підставами виникнення обмежень права власності були закон і правочин.
Закон (lex). На підставі закону обмеження права власності виникали водночас з появою самої власності з міркувань суспільного інтересу або в інтересах сусідів за так званим сусідським правом.
До числа обмежень права власності відносяться заборони відчуження. Ці обмеження полягали в тому, що власник був позбавлений права відчужувати свою річ. Такі заборони встановлювалися по-різному: законом, рішенням суду, заповітом та договором.
За законом заборонялося відчужування приданого (dos), дошлюбного дарунка (donatio).
Право відчужування могло бути заборонено рішенням суду в інтересах позивача, наприклад заборона на нерухоме майно відповідача.
Назвіть випадки припинення володіння.
Володiння припинялось у таких випадках:
а) фiзичної загибелi речi-не можна здiйснювати володiннярiччю, якої немає;
б) юридичної загибелi речi, тобто коли вона вилучалася з ци-вiльного обороту - не була об'єктом права приватної власностi i,отже, об'єктом володiння;
в) якщо володiлець втрачав один з правових елементiв воло-дiння (тiло володiння чи володiльницьку волю), тобто фактичнеобладання рiччю, бажання вважати її своєю. Iншими словами, володiння припинялося тими самими способами, як i набувалося.Пiсляпродажу володiлець втрачав право на володiння рiччю, пе-редаючи її покупцевi. Вiн втрачав володiння i при будь-якому iн-шому позбавленнi фактичного обладання рiччю, наприклад приїї загубленнi, крадiжцi. Крiм того, володiння припинялося зi смер-тю обладателя речi. Його спадкоємцi повиннi були знову здiйснитиi обгрунтувати весь склад володiння у своїй особi.
Назвіть первинні способи набуття права власності.
1. Заволодіння (occupatio)- річ, не вилучена з обороту, але яка не має власника, надходить у власність того, хто її перший захопить (primo occupanti) з метою собі привласнити. Це могли бути як рухомі, так і нерухомі речі.
2. Давнісне володіння (usucapio)- зумовлює набуття права власності шляхом володіння, яке продовжувалося протягом визначеного законом часу.
3. Переробка речі (специфікація). Цим терміном позначається створення з чужого матеріалу нової речі для себе, наприклад, виготовлення вина з чужого винограду, вази з чужого металу тощо. Специфікація вважається здійсненою, якщо матеріал набував нової форми, одержано нову річ
4. Придбання плодів. Плоди з моменту їх відокремлення від ре#, яка їх виробляє, стають самостійними речами. їх відокремлення не зменшує цінності плодоносної речі.
5. Приріст (accesio) - сполучення речей, які належать різним особам, причому одна з речей після сполучення стає належністю іншої речі, власністю власника головної речі. Приріст може бути природний або штучний, тобто результатом дій людини.
Назвіть підстави виникнення спільної власності?
Виникають ситуації, за яких одна й та сама річ може бути власністю кількох осіб, наприклад у випадках, коли річ переходить у спадщину до двох або кількох спадкоємців або якщо особа, що не має достатніх коштів для набуття певної речі, укладає договір з кількома іншими особами з метою придбати цю річ спільно. У таких випадках одна й та сама річ є власністю кількох осіб. Отже, погляди римських юристів щодо виключного характеру права власності суперечили дійсності.
