Поняття скарбу в римському праві

До первісних способів набуття права власності налеить скарб.

Thesaurus(скарб) – скарб також вважався нічиїм, оскільки не був відомий його власник, і переходив у власність того, хто його знаходив. Однак, якщо скарб було знайдено на землі іншого володільця, то половина належала власнику земельного наділу, а половина – тому, хто знайшов. Якщо скарб було знайдено з допомогою чаклунства, то він переходив у прибуток держави.

130. Чому заставу відносять до прав на чужі речі? Одним із різновидів прав на чужі речі було заставне право, що виникло в ранній республіканський період. Єдиного терміна для його позначення не було, проте сутністьть застави залишалась постійною - забезпечувати виконання певних зобов'язань. Форми застави постійно удосконалювались. Застава виконувала лише допоміжну роль. Договір закладу, що був підставою для виникнення заставного права, укладався паралельно з будь-яким основним договором як доповнення до нього. Акцесорний (додатковий) характер договору закладу полягав в тому, що він вступав в дію лише за певної умови - невиконання основного зобов'язання. Це був договір з відкладною умовою. Якщо умова не наставала, він (заклад) не діяв.

Виникнення заставного права було зумовлене саме прагненням гарантувати виконання зобов'язань боржником.

Велике значення для розвитку ринкових відносин має Закон «Про заставу». Не можна уявити собі успішне ринковий обіг, тобто цивільний оборот, без застосування кредиту, а застосування кредиту в значній мірі забезпечується заставою. Застава тісно зв'язана з речевим правом, хоча структурно в діючому

131.Квіритська власність. Ця власність базувалася на нормах цивільного права (jus civile) і характеризувалась обов'язковим поєднанням у ній таких специфічних ознак: а) її суб'єктами могли бути тільки римські громадяни (винятком з цього правила були лише латини, наділені jus commercii,; б) її матеріальним об'єктом були речі, які підлягали складній процедурі передачі - манципації.

Квіритська власність мала замкнутий характер, і поки Римська держава була невеликою, вона відповідала її внутрішнім потребам. Але з перетворенням Римської держави у світову квіритська власність стала гальмом розвитку цивільного обороту. Усе це зумовило пом'якшення формалізму квіритської власності і виникнення більш гнучких форм власності.

Поняття речі.

Річ- це певна частина природи, що являє собою певну цінність для її володільця. Річ- це все те, що оточує людину, може бути об’єктом речового права і містить в собі певну цінність.

133. Найважливішим серед них був, безсумнівно, віндикаційний позов (rei vindicatio). Він пред’являвся в тих випадках, коли одна особа стверджувала, що є власником речі, яка знаходиться у володінні іншої особи, і на цій основі вимагала, щоб річ була їй повернута.

Негаторний позов застосовувався для усунення перешкод, що заважали власнику нормально здійснювати своє право власності. Звичайно відповідачем за негаторним позовом був той, хто домагався користуватись якоюсь мірою чужою річчю. Публіціанський позов. Уже відзначалося, що цим позовом захищалось добросовісне володіння. Згодом ним міг користуватися і власник, якщо він не міг довести права власності свого попередника.

Назвіть види речей у римському праві.

 1.Речі рухомі і нерухомі. 2. Речі прості і складні. 3. Речі подільні і неподільні.4. Речі споживні і неспоживні.

5. Речі, наділені родовими ознаками, і речі індивідуально-визначені. 6. Речі головні і побічні (придаткові) 7. Речі в обороті і вилучені з обороту. 8. Майно. Сукупність різних речей, об'єднаних господарським призначенням римські юристи розглядали як одне ціле - майно.

Що таке сервітут?

Сервітут - це право на чужу тілесну річ, згідно з яким річ, крім свого власника, служить ще й іншій особі в якомусь одному або декількох відношеннях

Види прав на речі.

Класифікація майнових прав на речові і зобов'язальні римськими юристами не згадується. Вони розрізняли лише речові позови (actio in rem) і особисті позови (actio in personam). Розмежування речових і зобов'язальних прав вироблено в пізніший період. Зокрема, римські юристи вважали, що в тих випадках, коли особа має таке право на річ, яке дає її носію можливість безпосередньої дії на неї, то таке право є речовим. Коли ж у суб'єкта немає безпосереднього права на річ, а тільки є право вимагати від іншої особи надання речі, то таке право є Зобов'язальне. Отже, різниця між речовим і зобов'язальним правом проводиться за об'єктом права. Якщо об'єктом права є певна річ, то це право речове, а коли об'єктом права є певна дія іншої особи з приводу певної речі - то це право зобов'язальне.

До речових прав римське право відносило такі інститути: володіння, право власності, сервітути та інші права на чужі речі; до зобов'язальних прав договірне право, деліктне право, інші зобов'язання, які виникають з позадоговірних правомірних дій.

 

Назвіть інститути, які складають речове право.

1) Володіння:

 а) законне

 б) незаконне: добросовісне і недобросовісне

 в) похідне: володіння заставодержця, секвестрація(якщо мiж двома особами виник спiр про право на рiч, то до рiшення суду вони могли передати спiрну рiч на зберiгання третiй особi - секвестрарiю, якому з тих же мотивiв надавався самостiйний володiльницький захист.), пекарій(надання власником з певною метою, часто полiтичною, свого майна iншим особам у тимчасове i безоплатне користування)

2) право власності: а) квіритське; б)перегринів; в)преторське; г) провінційне

3) право на чужі речі: а) сервітути; б) емфітевзис; в) суперфіцій; г) застава

Випадки визнання заповіту недійсним.

Заповіт може стати недійсним через деякий час з таких причин: а) внаслідок capitis dominutio - обмеження правоздатності; б) якщо спадкоємець втрачає право або помирає раніше, ніж спадкодавець; в) якщо заповіт буде анульований самим спадкодавцем шляхом заяви в суді або в присутності трьох свідків; г) якщо спадкодавець укладає новий заповіт.