Хто мав право призначати легат?

Спадкодавець у заповіті не тільки призначав спадкоємців, але й міг зробити інші розпорядження на випадок смерті, зокрема розпорядження про передачу спадкоємцем певної суми або певних речей тій чи іншій особі. Це є так званий відпис. Він не робив цю третю особу спадкоємцем у справжньому розумінні: вона була не універсальним, а сингулярним наступником спадкодавця і тому не відповідала за його борги. Разом з тим відпис визнавався дійсним лише тоді, коли були повернуті усі борги.Першою історичною формою відписів, відомої ще цивільному праву, яка виникла, очевидно, разом з заповітом, були легати. За цивільним правом легати не відділялися від заповіту і могли бути зроблені тільки у заповіті.

 

Хто мав право призначати легат?

Легатарій отримував легат після виплати зі спадкової маси всіх боргів заповідача. Розмір цього дару вираховувався зі спадкової маси, що залишилася і лише після такого відрахування наставала черга інших спадкоємців. Легатарієм часто була церква чи конкретний храм.Спадкодавець у заповіті не тільки призначав спадкоємців, але й міг зробити інші розпорядження на випадок смерті, зокрема розпорядження про передачу спадкоємцем певної суми або певних речей тій чи іншій особі. Це є так званий відпис. Він не робив цю третю особу спадкоємцем у справжньому розумінні: вона була не універсальним, а сингулярним наступником спадкодавця і тому не відповідала за його борги. Разом з тим відпис визнавався дійсним лише тоді, коли були повернуті усі борги.Першою історичною формою відписів, відомої ще цивільному праву, яка виникла, очевидно, разом з заповітом, були легати. Призначати легат мав право тільки заповідач. В якості легатарія (особи, яка отримувала легат) міг бути тільки той, кого можно було призначати спадкоємцем. Заповідач міг зобов’язати видати легат тільки тій особі, яка отримує будь-що з майна заповідача. Легат на користь одного з співспадкоємців (praelegatum) зобов’язував інших спадкоємців виконувати його.

Що таке фідеїкоміс

ФІДЕЇКОМІС(лат., від довір'я і скріплюю, з'єдную) у римському спадковому праві - доручення спадкодавця спадкоємцю здійснити будь-яку дію на користь третьої особи, зокрема передати їй спадщину; в сучасному праві втратило будь-яке значення.

Поняття спадкування

Спадкуванням за римським правом називалися такі правовідносини, за якими одна особа після смерті іншої особи отримувала певний обсяг прав та обов’язків, що переходили від останньої. Залежно від обсягу прав та обов’язків, що переходили від спадкодавця до спадкоємця, розрізнялися два види спадкування — універсальне та сингулярне.

Універсальне спадкування (in universum ius) характеризувалося переходом всіх прав та обов’язків до спадкоємця. Тобто, він ставав учасником всіх правовідносин, у яких брав участь спадкодавець до смерті.

Особливістю сингулярного спадкування (in singulas res) було те, що до спадкоємця переходили лише окремі права (так звані легати).

Спадкування в римському праві могло здійснюватися двома шляхами — за законом та за заповітом.

Поняття спадкування

Спадкування – це перехід майна після смерті його власника до інших осіб.

Майно – сукупність прав та обовязків померлого.

Що означає принцип свободи заповіту?

Це вільне право помираючого розпоряджатися своїм майном і передавати його іншим особам за власним бажанням складаючи заповіт.

Назвіть розповсюджені форми спадкування в Римі.

За законом та за заповітом.

Поняття спадкового права в Римі

Спадкове право- це сукупність правових норм,які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб.

Підстави виникнення спадкування в Римі.

Прийняття спадщини спочатку здійснювалося шляхом особливого урочистого акту, cretio (від якого відмовилося законодавство Юстиніана); згодом було досить неформального волевиявлення про прийняття або фактичний вступ у справи спадщини (pro herede gestio). Строку для прийняття спадщини цивільне право не встановлювало. Але кредитори спадкодавця, зацікавлені в швидкому задоволенні їхніх вимог, могли допомогою interrogatio in iure вимагати від спадкоємця відповіді, an heres sit, тобто чи приймає він спадщину. Після цього спадкоємцю на його прохання міг бути призначений судом строк для вирішення питання про прийняття спадщини, spatium deliberandi, після закінчення якого спадкоємець, що не дав відповіді, вважався: до Юстініана - відмовився, а в праві Юстініана - прийняв спадщину. Зрозуміло, що правила про автоматичне придбання спадщини деякими з цивільних спадкоємців були непридатні до bonorum possessio; вона повинна була бути затребувана і до того ж у встановлений термін: низхідним і висхідним давався термін в один гол з дня відкриття спадщини, іншим спадкоємцям - у сто днів. При пропуску цього строку спадкоємцем, покликаним в момент відкриття спадщини, bonorum possessio надавалася наступного спадкоємцю у порядку successio ordinum et graduum.

Що таке спадщина (heredias)?

.спадщина - Матеріальні і нематеріальні цінності, права та обов'язки, що передаються в спадок.

Які зобов’язання називаються сіналагматичними?

 Якщо сторони володіють рівноцінними правами і обов'язками, то такі зобов'язання називаються синалагматичними

Коли виникають зобов’язання при укладенні літерального контракту?

Літеральними (письмовими) договорами називали договори, які укладалися письмово.

Для укладення літерального контракту (litteris) вимагалося оформлення волевиявлення сторін у письмово, а отже момент укладення літерального контракту співпадав з моментом надання домовленості сторін відповідної форми

Літеральние в цих контрактах зобов'язання виникає внаслідок того, що створена певна письмова форма