Назвіть критерії використані для поділу зобов’язань на види

-Основним був розподіл зобов’язань залежно від характеру їх визнання правовою системою та характеру правових засобів захисту управомоченою особою своїх прав із зобов’язання. За цим критерієм вирізнялися цивільні (civiles), преторські (honorariae) та натуральні (naturales) зобов’язання.

-Залежно від предмету зобов’язання вони розрізняли подільні (obligatio dividue) та неподільні (obligatio individue) зобов’язання.

 Зобов'язання подільні і неподільні.

Подільним називалось таке зобов'язання, якщо його виконання було можливе частинами,

Неподільними зобов'язаннями були такі, виконання яких суперечило економічній меті відповідного зобов'язання

Зобов'язання видові і родові. Якщо об'єктом зобов'язання є індивідуально визначена річ, то таке зобов'язання називається видовим. Об'єктом видового зобов'язання може бути,, картина або срібна ваза. Родове зобов'язання - це зобов'язання, об'єктом якого є річ, визначена родовими ознаками: гроші, зерно тощо.

Зобов'язання часткові (долеві) і солідарні. Зобов'язання з великою кількістю осіб на тій чи іншій стороні поділялися на часткові (долеві) і солідарні.

-І часткові, і солідарні зобов'язання можуть бути як активними, так і пасивними. Якщо в зобов'язанні є декілька кредиторів - це активні зобов'язання, а коли є декілька боржників - пасивні.

Види договорів.

Договір - це вольовий акт, він не може виникнути проти волі сторін.

Договірна система в Римі була дуже розгалуженою і охоплювала всі господарські відносини,розрізняла два види договорів - контракти і пакти, які мали свої суттєві особливості.

Дконтрактів відносили лише певним чином виражені угоди, укладання яких супроводжувалося традиційною символікою чи іншими діями, чи завчасно підготовленими словами. Інакше кажучи, контракти - це формальні угоди, які визнавалися цивільним правом і забезпечувалися позовним захистом.

 На противагу контрактам пакти являли собою неформальні угоди найрізноманітнішого змісту. За загальним правилом пакти не користувалися позовним захистом, не мали юридичного значення, базувалися на добросовісності та справедливості, але не на праві.  Відомо, що римська договірна система була досить розгалуженою. Проте в стародавній період не існувало чіткої класифікації контрактів. До їх систематизації приступив відомий юрист II ст. н.е. Гай. Усі контракти ним класифікувалися і одержували назву залежно від способу їх,виникнення. Називались - вербальні, літеральні, реальні і консенсуальні.

згодом, з розвитком економічних і торгових відносин, з'явилася п'ята група контрактів, яка дістала назву безіменних контрактів. Отже, вся договірна система в Римі поділялася на п'ять видів: вербальні, літеральні, реальні, консенсуальні і безіменні. Разом з тим у Римі існував й інший поділ договорів. Цього вимагало цивільне право - jus civile. У цьому розумінні договори в старому римському праві мали назву договорів суворого права - negatoria stricti juris.

Суворість стародавніх договорів саме в цьому і виявлялася, що сторона на випадок спору не могла посилатися на намір вкласти у договір зовсім не той зміст, який випливав з буквального смислу договору.

На які види поділяються зобов’язання за підставами їх виникнення?

 В Дигестах, приписана чотиричленна класифікація зобов'язань, зокрема: 1) з договору; 2) ніби з договору; 3) з делікту; 4) ніби з делікту.

в Інституціях Юстиніана закріплено чотири групи підстав виникнення зобов’язання, а саме: 1) контракти (ex contractu); 2) делікти (ex delicto); 3) квазіконтракти (quasi ex contractu); 4) квазіделікти (quasi ex delicto) (I. 3.13.2).

Контракт (ex contractu) – це договір (домовленість сторін), який врегульований цивільним правом (ius civil) та забезпечений позовним захистом.

Делікт (delictum) - це протиправна дія, внаслідок якої завдається шкода, що не пов’язана з невиконанням правопорушником належного з нього зобов’язання.

Квазіконтракт (quasi ex contractu) – це зобов’язання, яке виникає на підставі події або дії однієї з сторін і має спільні риси з певними договорами (контрактами).

Квазіделікт (quasi ex delicto) - це протиправна дія, внаслідок якої завдається шкода, що не пов’язана з невиконанням правопорушником належного з нього зобов’язання, але не визнана цивільним правом (ius civil) як делікт.

Коли виникають зобов’язання при укладенні консенсуального контракту?

Консенсуальними називаються контракти, які виникають з простої згоди (consensua) сторін, а передача, якщо і відбулася, то не з метою укладення, а на виконання уже укладеного сторонами договору. Якщо реальний контракт по­роджував певні зобов'язання тільки після передачі речі, то консенсуальний договір набував чинності на момент досягнення згоди про предмет договору без виконання якихось додаткових формальностей. Римське право розрізняло чотири види консенсуальних контрактів: купівля-продаж, найм, доручення і товариства.

Які договори називаються договорами строгого права?

Договори суворого права — коли сторони зобов’язані чітко дотримуватися всіх вказівок договору.

Суворість стародавніх договорів виявлялася, що сторона на випадок спору не могла посилатися на намір вкласти у договір зовсім не той зміст, який випливав з буквального смислу договору. Також не можна було посилатися на якісь обставини, які виявляють несправедливість певної вимоги

Поняття договору(contractus)

Договір – contractus – двостороння угода,в якій виражена воля двох сторін,спрямована на досягнення певного правового результату-виникнення,зміна або припинення прав і обов’язків.

Що є предметом зобов’язання?

Предмет зобов'язального права — це певна поведінка зобов'язальної особи, її позитивні чи негативні дії.Тому предметом зобов'язання завжди є дія, що має юридичне значення і має правові наслідки.

Загальна назва сторін в договорі.

Сторона,що має право вимагати,називається кредитором,а сторона,зобов’язана виконати вимогу кредитора,-боржником.