Словник основних термінів

А

Автокефалія (від грецьк. autos — сам, kephale — голова) — самоврядування, адміністративна незалежність помісних православних церков, які мають єдині основи віровчення, культової практики, дотримуються загальних принципів цер­ковної організації. Нині існує 15 автокефальних православних церков.

 Агностицизм (грец. agnostos — незнаний) — віровчення про не­можливість пізнання сутності, закономірностей об'єктивного світу і до­сягнення істини.

Аллах (від араб. альїлах — божество, бог) — ім'я Бога в ісламі.

Ангел — небесний служитель Бога в іудаїзмі, християнстві, ісламі, надприродна істота, посередник між Богом і людьми.

Антропоморфізм — наділення предметів і явищ природи, міфічних істот людськими властивостями.

Армагеддон — у віровченні свідків Ієгови — остання битва між силами Христа і Диявола, назва місцевості в Палестині, де часто відбу­валися військові сутички.

Атеїзм (від грецьк. а — не і teos — бог) — термін для позна­чення таких світоглядних орієнтацій людини, які утверджу­ють її в бутті, вільному від необхідності апелювати до надпри­родного. Одна із форм вільнодумства.

 

Б

Баптизм (від грецьк. baptize — занурювати, хрестити у воді) — протестантський напрямок, що виник на початку XVII ст. в Англії. Першим баптистом вважається Джон Сміт (близько 1550—1612).

Біблія (від грецьк. biblia — книги) — священна книга християнства та іудаїзму (Старий Завіт). Виникла протягом І тис. до н.е. та І—II ст. н.е. шляхом відбо­ру, редагування та канонізації текстів.

Бог — у релігійних системах об'єктивована істота, яка передбачає віру в неї і виступає як об'єкт культу. Наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу і всього, що в ньому відбувається.

Богослов'я (теологія) — система обґрунтування і захисту релігій­них учень про Бога, сукупність доказів істинності догматики конкретної релігії, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства та віруючих.

Будда (від санскр. будх — пробуджуватися; «просвітле­ний», «пробуджений») — 1) ототожнюється з Гаутамою Шак'ямуні, який є засновником і основоположником буддистської релігії; 2) людина, яка досягла найвищої межі духовного розвитку.

В

Ватикан — держава-місто Ватикан, що виникла внаслідок підписання 11 лютого 1929 р. угоди між Пієм XI і урядом Італії (площа — 44 га); центр Римсько-католицької церкви, офі­ційна резиденція (з 1870 р.) Папи і Римської курії. Вільнодумство — світоглядна установка, яка передбачає незале­жність людини від релігії та церкви у вирішенні її суспільних та особис­тих проблем.

Віра — бездоказове вираження істинності релігійного вчен­ня, визнання реального існування надприродних сил (Бога).

Вішну — один із основних богів індуїстського пантеону. Поклонін­ня В. та його аватарам (втіленням) — найпоширеніша форма релігійно­го культу в сучасній Індії.

Вселенські собори — з'їзди вищого християнського духовенства, а після поділу церков — з'їзди католицького духовенства. Їх постанови були спрямовані на зміцнення християнської церкви, розроблення до­гматики, боротьбу з єресями.

Всесвітня Рада Церков — керівний орган екуменічного руху, який об'єднує протестантські та деякі православні церкви. Має резиденцію в Женеві.

Г

Географія релігії — галузь релігієзнавства, що вивчає загальну схему поширення релігій, сучасну релігійну карту світу.

Громадянські (цивільні) релігії — релігійна єдність громадян пев­ної країни, незалежно від їх конфесійної належності.

Гугеноти (фр. huguenots) — протестанти, прихильники кальвінізму у Франції у XVI—XVIII ст. До угруповань Г. належали аристократи, які боро­лися проти зміцнення королівської влади, торгова буржуазія, міські ни­зи, що виступали проти феодальної експлуатації.

Гурії — фантастичні діви, які існують, згідно з ученням ісламу, для усолоджування праведників у раю. В Корані Г. визначено як «чистих жінок», яких не торкалися ні люди, ні духи.

Д

Далай-лама — титул глави ламаїстської церкви в Тибеті, якого ша­нують віруючі як «живого Бога» (бодхісатву) в образі людини. Титул Д.-л. встановлений у XIV ст. Церковна і світська влада його не спадкова (як і всі лами, він зв'язаний обітницею безшлюбності).

Деїзм (від лат. deus — Бог) — релігійно-філософське вчення, згідно з яким Бог, будучи безособистісною першопричиною світу, не втручається в процеси і явища, що відбуваються в ньому.

Деномінація (лат. denominatio — зміна імені) — перехідний тип ре­лігійної організації, який залежно від характеру виникнення та спря­мованості еволюції має риси церкви та секти.

Догмат — основне положення віровчення, яке визнають як неза­перечну істину, що має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці. Вимога беззастережного визнання догматів є однією з головних у християнстві.

Дух — безплотна, надприродна сутність, яка уособлює людське ми­слення, свідомість, психічні здібності; особливе, розумне і самодостат­нє нематеріальне начало.

Духовенство — служителі культу, які вважаються посередниками між Богом і людьми й здійснюють культові дії — таїнства, а також вико­нують роль проповідників віровчення.

Е

Есхатологія (від грецьк. eschatos — останній, logos — вчен­ня) — релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу.

Є

Єпархія — церковний адміністративний округ на чолі з архієреєм (єпископом).

Єпископ (архієрей) — вищий ступінь священства в християнських церквах, які визнають єпископат. Тільки Є. можуть посвячувати в дия­кони, священики та єпископи. В Руській православній церкві Є. обов'язково повинен бути монахом, в Грузинській — безшлюбним, але чернецтво не обов'язкове.

Єресі (від старогрецьк. airesis — відбір, переконання) — релігійні вчення, відмінні від офіційних релігійних доктрин і організацій.

Ж

Жертвопринесення — релігійний обряд, який виявлявся в прине­сенні дарів богам, святим духам, померлим предкам з метою їх умилостивлення або подяки.

Жрецтво (старослов. жрети — приносити жертву) — група людей, яка в політеїстичних релігіях вважається посередником між віруючи­ми і надприродними силами, здійснює релігійні обряди.

З

Заповіді — релігійно-моральні настанови в іудаїзмі, які є важли­вим елементом їх віросповідальних систем.

Землеробський культ — поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай.

Зооморфізм (від грецьк. zoon — тварина, morfe — форма) — наділення рисами тварин образів реальних або вигаданих об'єктів.

І

Ієрархія — сукупність церковних чинів у порядку їх підпорядкова­ності.

Ікона (від грецьк. еікоп — зображення, образ) — живопис­не зображення богів, святих, яке служить предметом релігій­ного поклоніння і вшанування.

Імам — духовна особа в ісламі: верховний глава шиїтського на­пряму ісламу; засновник кожного із чотирьох напрямів сунізму; керівник богослу­жіння в мечеті; духовний керівник, наставник мусульман.

Індульгенція (від лат. indulgentia — милість) — папська гра­мота, свідоцтво про відпущення як скоєних, так і не скоєних ще гріхів, яка видається за гроші або за особливі заслуги перед церквою.

Інквізиція — судова установа католицької церкви, створена в XIII ст. для боротьби з єретиками. У більшості країн Західної Європи І. була скасована у XVIIIст.

Іслам — одна з світових релігій, що виникла в VII ст. в Ара­вії, а нині поширена серед значної частини населення Азії, Африки і частково Європи.

Історія релігії — галузь релігієзнавства, що вивчає походження і внутрішній розвиток релігії, а також особливості її соціально-культурних зв'язків.

Кааба — мечеть мусульман у м. Мекка, місце паломництва міль­йонів жителів арабського Сходу.

К

Кальвінізм — деномінація в протестантизмі, що виникла в ході Реформації, прийнявши ідеї Ж. Кальвіна (1509—1564).

Карма (санскр. — діяння, відплата) — в індуїзмі, буддизмі принцип універсальної причинності, особлива містична сила або автоматично діючий «закон відплати», згідно з яким пове­дінка людини в реальному житті, її вчинки зумовлюють її ни­нішню долю і наступний стан її душі.

Клір — сукупність священно- та церковнослужителів однієї церко­вної парафії.

Конфесія (від. лат. confessio — визнання, сповідь) — при­належність до будь-якої церкви, релігійної організації, що має своє віровчення, культ, організаційну структуру.

Коран (араб, кур'ан — читання) — священна книга му­сульман, яка вважається вічною, зберігається в Аллаха, який передав його у вигляді одкровення Мухаммеда.

Культ (від лат. cultus — догляд, поклоніння) — система релі­гійних дій, зміст, значення і символіка яких визначаються певними уявленнями, ідеями, догмами, що викладені в кон­кретному кодифікованому віровченні.

Курія — назва сукупності центральних установ Ватикану для управ­ління католицькою церквою.

Л

Літургія (від грецьк. litos — загальний, ergou — справа) — обідня, найголовніше християнське богослужіння, що прово­диться в усіх християнських віросповіданнях. Обов'язковим елементом для всіх літургій є здійснення таїнства причастя (євхаристії).

Лютеранство — деномінація у протестантизмі, основні принципи віровчення якого сформульовані М. Лютером (1483—1546) та його послідовниками.

М

Магія — сукупність релігійних уявлень та обрядів, пов'язаних з ві­рою у надприродну силу, здатну чудодійно впливати на хід подій у житті людей.

Мекка — головне священне місто мусульман у Хиджазі, де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед.

Месіанізм — віра в майбутнє пришестя месії, тобто Божого посланця, Спасителя, покликаного знищити зло і встановити на землі «Царство Небесне».

Міф (грец. Mythos — розповідь, переказ) — символічне уявлення людей про світ; витвір наївної віри, колективного художньо-образного мислення на чуттєвому рівні; оповідання про богів, героїв.

Молитва — форма звернення священика або віруючого до Бога та інших об'єктів поклоніння з проханням різного ґатунку; суттєвий елемент культу розвинених релігій.

Монотеїзм (від грецьк. monos — єдиний, theos — Бог) — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу.

Мухаммед (Могаммад, Магомет (570—632)) — засновник ісламу, «посланець Аллаха», головний і останній пророк.

Н

Національна релігія — релігійне вірування і культова дія, прита­манні певному народу, нації. До них належать іудаїзм, індуїзм, синто­їзм, конфуціанство та інші релігії, пов'язані з певною національністю.

Неорелігії — термін, яким позначають оформлені у другій половині XX ст. нові конфесії, релігійні групи, течії, у віруванні й діяльності яких відбилися модернові процеси.

Неотомізм — панівний напрям у філософії сучасного католицизму (Маритен, Жильсон, Лотц та ін.), прибічники якого прагнуть примирити теологію і філософію, обґрунтувати синтез раціонального й ірраціонального на основі вчення Т. Аквінського.

Нігілізм (лат. nihil — ніщо, нічого) — віровчення, що ґрунтується на запереченні узвичаєних цінностей, моральних норм, культурних тради­цій; заперечення сенсу людського життя.

Новий Завіт — частина Біблії, Святе Письмо, вшановують християни. Має два значення: 1) новий договір (завіт) між Богом і людьми; 2) зібрання книг, які виражають цей договір.

О

Освячення — магічні слова і дії, які здійснюються служителем куль­ту з метою надання святості певному предмету (наприклад, освячення ікони, житла та ін.).

П

Пантеїзм (від грецьк. pan — все, theos — бог) — вчення про єдність Бога і світу, ідеальної й матеріальної сутності, злиття Бога як абсолюту з природою.

Папа Римський (від грецьк. papas, лат. papa — батько, на­ставник, вихователь) — глава католицької церкви і верховний правитель держави-міста Ватикан. Обирається конклавом (зборами кардиналів) пожиттєво. У церковній реєстрації є 265 папи. Нинішній Папа Римський — Бенедикт ХVI.

Патристика — християнська релігійна філософія II—VIII ст., ство­рена так званими отцями церкви. Доводить необхідність панування ре­лігії над наукою, віри над знанням, підпорядкування науки завданню обґрунтування християнських догматів.

Політеїзм (від грецьк. poly — багато, theos — бог) — уявлення про існування кількох або багатьох богів та поклоніння їм.

Протестантизм — третій, поряд з православ'ям і католи­цизмом, напрям у християнстві, виникнення якого пов'язане з Реформацією.

Психологія релігії — релігієзнавча дисципліна, яка вивчає психо­логічні, емоційні джерела релігії, психологію віруючої людини.

Р

Релігієзнавство — гуманітарна наука, яка досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв'язків з політичними, економічними, духовними системами суспільства, особливості їх впливу на віруючих.

Релігійний культ (лат. cultus — догляд, поклоніння) — реалізація віри у предметах, символах, діях індивідів, груп віруючих.

Релігія — духовний феномен, що постає як форма самовизначен­ня людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало — джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в йо­го світ, причетності до нього.

Рай і пекло — за релігійними уявленнями місце перебуван­ня душ померлих залежно від поведінки в земному житті.

Реформація (від лат. reformatio — перетворення, виправ­лення) — антикатолицький рух у Європі, що поклав початок протестантизму (XVI ст.). Мета — ре­формування Християнської церкви в дусі євангельських ідеалів.

С

Сансара (санскр. — повторення народжень і смертей) — уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболон­ки (стану) в іншу, що характерне для індуїзму і буддизму.

Світові релігії — монотеїстичні релігії, які в процесі свого історич­ного розвитку подолали етнонаціональні межі й стали відкритими для всіх.

Свобода релігії — правові, суспільно-політичні, економічні можливо­сті й гарантії для вільного самовизначення та самореалізації особистості, незалежного функціонування релігійних організацій та їх інститутів.

Свобода совісті — право громадян сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи або дотриму­ватися атеїстичного світогляду.

Святе Письмо — кодифіковане віровчення розвинутих релігій.

Секта (релігійна) — об'єднання віруючих, які склалися як опозиція до пануючого релігійного напряму.

Символ віри — стислий сутнісний виклад головних догма­тів якої-небудь церкви.

Сунна (араб. — звичай, зразок) — святий переказ ісламу, викладений у формі висловів Мухаммеда та сповідей його діянь людьми, які близько знали пророка.

Т

Таїнства — обрядові дії в християнстві, через які, за вченням церкви, віруючому передається Божа благодать.

Теоцентризм (від грецьк. theos — бог і лат. centrum — центр) — основоположний принцип, згідно з яким єдиний Бог — абсолютне начало і центр Всесвіту.

Томізм — напрям у філософії й теології, що сформувався під впливом ідей Томи Аквінського.

Трипітака — Святе Письмо буддистів, в якому викладене одкровення Будди, його міркування і висловлювання з різних питань.

Ф

Фаталізм (лат. fatalis — наперед визначений долею) — вчення, яке базується на вірі в непереборну силу незалежної від людини долі, пли­ну речей.

Філіокве — прийнятий вперше на Толедському церков­ному соборі (не вселенському) 589 додаток до християнського Символу Віри про сходження Святого Духа від Бога-Отця «і від Бога-Сина» (лат. filioque — «і Сина»).

Філософія релігії — філософське осмислення природи, сутності, сенсу релігії та Бога.

Функції релігії — способи, рівень, напрями впливу релігії на соці­ум, його структурні елементи, особистість.

Х

Хадж — відвідання святого місця Мекки як один із голов­них обов'язків кожного мусульманина.

Храм — окрема сакральна будівля для відправлення культу (у християн — собор, церква, костел, кірха; в ісламі — мечеть; в іудаїзмі — синагога).

Хрест — предмет релігійного культу, який наділяється особливою магічною силою. Священний символ християн.

Ц

Целібат — обов'язкова безшлюбність католицьких свяще­ників.

Церква — релігійна організація зі складною, суворо централізо­ваною та ієрархізованою системою взаємодії священнослужителів і ві­руючих.

Ч

Чадра — вид покривала, яке, згідно з настановами шаріату, зобо­в'язані носити жінки-мусульманки.

Чаклун (волхв, маг, чарівник) — особа, здатна, згідно з уявлення­ми, за допомогою магічних обрядів впливати на сили природи і суспіль­ства.

Чернець — особа, яка прийняла обряд постригу і дала обітницю вести аскетичне життя в монастирі згідно з монастирським статутом.

Чистилище — згідно з католицьким віровченням місце між пек­лом і раєм, де душі померлих проходять очищення перед тим, як потра­пити до раю.

Ш

Шаманство — форма релігії, культ переважно злих духів. Для Ш. характерний особливий релігійний ритуал камлання, до якого віру­ючі вдаються з метою лікування хвороб, забезпечення успіху в промиcлі тощо

Шаріат — комплекс норм, принципів, правил поведінки, релігійного життя та вчинків мусульманина, дотримання яких є угодним Аллаху.

Я

Язичництво — давні релігійні вірування, що існували в усіх народів до прийняття ними світових релігій.

Яхве (Ягве, Єгова) — верховний бог в іудаїзмі.