Розділ І. Релігієзнавство як галузь знань і навчальна дисципліна

Релігієзнавство

Релігієзнавство: Підручник / Є. Дулуман, М. Закович, М. Рибачук та ін.; за ред. М. Заковича. – К.: Вища школа, 2000. – 315 с.

 

Передмова

Проблеми релігії завжди хвилювали людство на всіх етапах його розвитку. Внаслідок значних змін, що відбуваються в економічній, політичній і культурній сферах нашого суспільства, інтерес до релігії значно зріс. Це природно, оскільки в суспільстві існують проблеми, без вирішення яких не можна успішно розбудовувати Українську державу на засадах демократії, гуманізму, економічного та культурного розвою.

Однією з важливих проблем сьогодення є необхідність нормалізації релігійного життя в Україні. Складність цієї проблеми обумовлена багатьма чинниками, зокрема процесом національного та духовного відродження, що відбувається в суперечливих умовах, і тому викликає інтерес до вітчизняної історії, а саме до історії релігії, її місця і ролі в культурі України. Відсутність необхідних знань у цій сфері, насильницьке витіснення релігії в минулому з культурного життя суспільства призвели до втрати духовних цінностей, збіднення національної культури, зумовило не завжди правильну орієнтацію в сучасних дискусіях навколо релігійно-церковних питань.

На оцінці релігійного чинника в духовному житті суспільства істотно позначається відсутність наукового розуміння релігії. Термін “релігія” досить часто зустрічається у побутовій мові, художній і науково-популярній літературі. Складається враження, що кожному зрозуміла сутність релігії. Насправді в понятті “релігія” зафіксовані лише зовнішні ознаки. Феномен релігії значно складніший і досить суперечливий. Він містить сукупність поглядів на навколишній світ, що ґрунтується на вірі в Бога. Тому релігію нерідко називають вірою. Складовими компонентами релігії є культ і сукупність обрядових дій, за допомогою яких релігійна людина виражає своє ставлення до надприродного і вступає з ним у спілкування через молитву, обряди, жертвоприношення тощо. Тому релігія часто розглядається як зв’язок людини з Богом. Окрім того, релігія містить сукупність моральних норм і правил, що визначають поведінку віруючих. Неухильне виконання моральних релігійних настанов розглядається як виконання божественних вимог, шлях до спасіння. Релігія включає також організаційно-структурний компонент. Вона сприяє об’єднанню віруючих у релігійні громади, церкву, чернечі ордени, особливі групи служителів культу.

Отже, релігія – це складний соціально-культурний феномен, який властивий історії людства на всіх етапах її розвитку. Він потребує ґрунтовного вивчення.

У сучасних умовах потрібні фундаментальні дослідження в галузі вітчизняного релігієзнавства, в яких би з’ясовувалися місце та роль релігії в історії вітчизняної культури, її значення в духовному житті українського суспільства. Оволодіння науковими знаннями про релігію – необхідна умова зростання освіченості та культури фахівця будь-якого профілю, який повинен мати уявлення не тільки про національну культуру, а й про загальнолюдські духовні цінності. Саме в цьому полягають мета і сенс пропонованого підручника з курсу “Релігієзнавство”. У ньому доступно й об’єктивно висвітлюються ключові проблеми релігієзнавства, виходячи з того, що вивчення цієї дисципліни є складовою частиною гуманітаризації освіти. Він допоможе студентам оволодіти знаннями в одній із важливих галузей світової і вітчизняної культури, визначити добровільно і свідомо власну світоглядну позицію, духовні інтереси і ціннісні орієнтації, оволодіти вмінням грамотно провадити світоглядний діалог, навчитися розуміти інших людей, погляди та дії яких істотно відрізняються, ставитися до них толерантно. Врешті-решт вивчення дисципліни сприятиме становленню духовного клімату взаєморозуміння, нормалізації міжконфесійних відносин і гармонізації людських стосунків між носіями релігійного та нерелігійного світоглядів, утвердженню громадянської злагоди і соціальної стабільності в суспільстві.

У підготовці видання брали участь досвідчені вчені та педагоги. Авторський колектив намагався врахувати багатий досвід викладання історії і теорії релігії та вільнодумства в умовах перебудови духовного життя суспільства, відродження національної культури України.

Особливу увагу в підручнику приділено аналізу свободи совісті, її сутності, зв’язку з іншими демократичними правами, практичному втіленню її принципів у життя. Окрема тема присвячена проблемам формування наукового світогляду особи, з’ясуванню місця у ньому освіти, наукових знань, світоглядного виховання, вивчення характеру й особливостей релігійної пропаганди в сучасних умовах.

Матеріал підручника складається з двох частин: “Історія і теорія релігій” і “Вільнодумство в історії культури”.

http://www.readbookz.com/book/164/4765.html
ІСТОРІЯ І ТЕОРІЯ РЕЛІГІЇ

РОЗДІЛ І. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК ГАЛУЗЬ ЗНАНЬ І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА.

 

§ 1. Сутність релігієзнавства і його походження

Культура України зазнала істотних втрат від того, що десятиліттями цілий її пласт викреслювався з духовного життя суспільства. Ігнорувалися релігія, релігійна філософія, духовна музика, архітектура та мистецтво. Тому нині така підвищена увага людей до релігійної культури, становлення нормальних цивілізованих відносин між державою та церквою, релігійними організаціями й громадами, справжньої реалізації свободи совісті, коли людина може відверто висловити свої переконання, вільно виявити симпатії тим чи іншим ідеалам. Це процеси позитивні, і вони, безумовно, благотворно впливають на розвиток духовного життя суспільства. Окрім конструктивних тенденцій тут нерідко проявляються й деструктивні, зокрема: відроджується міф про вроджену релігійність українців, про те, що без релігії неможливо вивести суспільство з кризового стану; посилилися міжконфесійні конфлікти; зростає вплив нетрадиційних для України релігій; активізувалася діяльність різних закордонних релігійних місій, які часто-густо релігійною оболонкою прикривають недружелюбні цілі щодо України. Сучасній людині, особливо молоді, важко розібратися в сьогоднішній релігійній ситуації без ґрунтовного знання сутності релігії, її ролі в духовному і соціальному житті суспільства. Все це висуває проблему поширення релігієзнавчої освіти й пропаганди серед населення, зокрема серед молоді.

У суспільній свідомості назріла потреба у вивченні релігієзнавства у середній загальноосвітній і вищій школах, яка подекуди стала задовольнятися стихійно, без належного розуміння сутності цієї дисципліни. Важливо передусім з’ясувати питання, що таке релігієзнавство, яка його структура та історія? В енциклопедичних словниках визначення поняття “релігієзнавство” не з’ясовується. Лише в атеїстичних словниках релігієзнавство розглядалося в контексті наукового атеїзму як його складова частина і яка не є окремою галуззю знань про релігію. У філософській та історичній літературі, особливо в зарубіжній, сформульовано інший підхід до розуміння релігієзнавства. Релігієзнавство розглядається як галузь наукових знань про релігію, її походження, закономірності розвитку і функціонування у різні історичні епохи, роль і значення релігії в суспільстві.

Релігієзнавство як наукова галузь знань про релігію виникло в XIX ст. З давніх-давен вчені намагалися науково осмислити релігію, проаналізувати її сутність, дати цілісне уявлення, незалежно від віросповідання. Це робилося у Стародавніх Китаї, Індії, Греції та інших країнах. Відомо, що давньогрецький філософ Платон взяв собі за мету подати “чисте” розуміння релігії, яке гідне було б вшанування. Він висміював грубі й примітивні вірування своїх сучасників. Давні філософи Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар вважали релігію формою хибних знань, заперечували втручання богів у світові події та розвиток природи. Сицилійський мислитель Евгемер висунув теорію походження релігії як обожнення душ великих людей минулого, передусім царів і героїв, які після смерті ставали богами. Про сутність релігії писали французькі матеріалісти XVIII ст., німецькі філософи Ф. Шлейєрмахер, Г. Гегель, Л. А. Фейербах, українські мислителі Г. С Сковорода, П. С Могила та ін. Ними були висловлені цікаві та плідні думки, проте усе це були пристрасні дослідження досить однобокого характеру.

Англійський історик-етнограф Е. Тайлор (1832–1917) – основоположник релігієзнавства як окремої галузі наукових знань. Він досліджував історію культури і написав понад 250 праць, серед яких фундаментального значення набули “Первісна культура” й “Структурна антропологія”. Е. Тайлор висунув та обґрунтував анімістичну теорію походження релігії, розкрив її сутність, проаналізував соціальні функції і напрям розвитку релігії, започаткував культурологічний підхід до її аналізу. Істотний вклад у розвиток релігієзнавства зробили Г. Спенсер (1820–1903), Дж. Леббок (1834–1913), Дж. Фрезер (1854–1941) та інші дослідники. Марксизм, спираючись на наукові здобутки та діалектичний метод, створив свою систему релігієзнавства, зробив істотний внесок у розвиток гносеологічного і соціологічного аналізу релігії, намагався поєднати наукове вивчення релігії з атеїстичним підходом, адже це давало змогу дискредитувати релігію з метою визначення шляхів її подолання. Такий підхід гальмував розвиток релігієзнавства як галузі наукових знань.

У сучасних умовах релігієзнавство стало фундаментальною галуззю наукових знань, в якій сформувалися внутрішні частини і структурні підсистеми: філософія і феноменологія релігії, історія і географія релігій, психологія і соціологія релігії. Воно складається переважно з двох частин: теоретичної та історичної.

Теоретична частина охоплює філософію релігії, її соціологію, психологію, феноменологію, біблієзнавство, загальне і порівняльне релігієзнавство; вивчає загальні закономірності релігії, виділяючи в ній найбільш істотне і необхідне.

Історична частина містить історію релігії як соціального феномена, її географію та етнологію, історію окремих релігій в усіх їх різновидах; виявляє особливості та функції релігій тієї чи іншої епохи в їх хронологічній послідовності.

Деякі вчені до релігієзнавства відносять науковий атеїзм в усіх формах його прояву, зокрема марксистський, екзистенціалістський і позитивістський, природничо-науковий та етичний атеїзм, а також теорію релігійного й атеїстичного виховання. Сформувалася цілісна система наукових знань про релігію, філософські та культурологічні концепції релігії.