Світогляд – це система узагальнених уявлень (поглядів) людини на світ та її місце в ньому. Світогляд визначає духовний світ людини

Саме у пізнанні світу полягає призначення людини. Ніщо інше і ніхто інший, крім людини, не може пізнати світ і того, що є в світі. Природа, як відомо, існує вічно, змінюється, переливається різними барвами. Але лише через людину та її світосприймання природа виступає як тепла і холодна, червона і зелена, добра і зла. Пізнання, знання та свідомість стали можливими для людини завдяки наявності в неї мозку, який, у свою чергу, є продуктом тривалого еволюційного розвитку природи.

Пізнаючи навколишній світ, людина починає пізнавати і себе в ньому, де вона усвідомлює себе як істоту природну, суспільну, особистісну. Єдність узагальнених уявлень про світ і своє місце в світі формує світогляд.

Розглянемо найістотніші риси світогляду.

1. Світогляд поєднує, синтезує наші знання та уявлення про світ, дає змогу освоїтись нам зі світом у цілому, почувати себе в ньому відносно комфортно, працювати і перетворювати його відповідно до цього бачення світу.

У світогляді відображається не лише наше світорозуміння, а й світовідчуття і ставлення до світу, тобто виявляються в органічній єдності всі аспекти нашої психічної діяльності – розум, почуття і воля. Крім того, що є у природі (відоме нам) і що може у ній бути (наші припущення), світогляд формує наші уявлення про світ. Лише через світогляд ми дістаємо відповідь на питання про сенс людського буття.

II. Світогляд – вищий рівень духовного життя особи і суспільства. У ньому втілюються найвищі досягнення людського духу, він є адекватним вираженням досягнень усієї людської культури. За змістом і рівнем світогляду можна судити про зміст і рівень усього духовного життя особи і суспільства. Культура особи і суспільства зберігається і виявляється у світоглядних положеннях. Збагатити культуру людини – означає збагатити її світогляд; сприйняти те чи інше явище культури – означає сприйняти, засвоїти його світоглядний зміст.

III. Світогляд – духовна основа людської особистості. Решта явищ духовного життя особи і суспільства виростає на ґрунті світогляду.

Сама культура особи і суспільства входить коренями у світогляд, культивується на його основі і дає лише світоглядні результати. Культура людини і суспільства немовби ілюструє, розкриває зміст світогляду.

IV. Світогляд – духовна основа мотивів людської діяльності. Оволодівши світоглядом людини, змінивши його, можна змінити поведінку людини.

Ось чому боротьба за світогляд широких верств населення – це головна ставка в ідеологічних боріннях сучасності. Всесвітньо-історичний досвід свідчить, що більшість громадян ідуть за тими, чий світогляд вони поділяють. Найважливіше завдання виховання особи – формування наукового світогляду.

Світогляд за своєю специфікою та обсягом є предметом вивчення філософії. Вивчаючи, пояснюючи світогляд, його проблеми, філософія постає перед нами як теоретична форма світогляду. Осягаючи світогляд, філософія встановила, що світогляд різнобічний, проте в аспекті окремої особи – єдиний і неповторний.

Неповторність, самобутність особи – це неповторність її світогляду, особистого бачення світу. Водночас попри всю багатоманітність і неповторність світогляду його можна класифікувати, вивчати, виявляти в ньому спільні риси. Світогляд може бути науковим чи ненауковим, прогресивним або реакційним, оптимістичним чи песимістичним, цілісним або фрагментарним, нерелігійним чи релігійним.

У суспільній свідомості наших співвітчизників переважає науковий світогляд, який тією чи іншою мірою виражає не локальну, а загальну тенденцію, характерну для країн сучасної цивілізації. Ця тенденція полягає в неухильному процесі секуляризації всіх сфер суспільного життя, в тому числі індивідуальної та суспільної свідомості. Це складний та непрямолінійний процес; у ньому є свої позитивні й негативні сторони, навіть поворотні рухи, але загальна його спрямованість збігається з досягненнями наукових знань, прогресу і гуманізму.

За останніх півстоліття науковий світогляд оволодів свідомістю майже третини населення земної кулі. Принципово, що цей світогляд поділяють переважно молоді, освічені, працездатні люди. Отже, світогляд, зокрема й вільнодумство, – це світогляд більшості наших сучасників, він визначає специфіку і сучасне обличчя епохи. Без його знання не можна мати істинних уявлень про духовний світ особи, найсуттєвіші сторони культури сучасного людства, самому бути сучасним. Ось чому вивчення феномена релігії крокує поряд, у глибокому внутрішньому зв’язку з вивченням вільнодумства, його становлення, розвитку, багатства змісту і моральної цінності.

Http://www.readbookz.com/book/164/4771.html

 

§ 5. Методологія релігієзнавства.

Методологія релігієзнавства ґрунтується на науковому дослідженні всіх складників, світоглядних засад і засобів впливу різних релігій.

У процесі критичного аналізу релігії, обґрунтування наукового світогляду перед дослідниками постає ряд методологічних проблем. Наприклад, як досліджувати релігію і віру в Бога, якщо сам дослідник не вірить у Бога? Як розкрити сутність релігійних догм і доводити істинність тих чи інших висновків, положень наукового світогляду?

Логіка міркувань, історичний досвід розвитку наукової думки свідчать, що для розгорнутого і результативного теоретичного аналізу релігії, утвердження наукового світогляду слід виконати низку обов’язкових вимог.

Дати іманентний аналіз релігії (“іманентний” – внутрішньо властивий). Для цього необхідно зрозуміти релігію “зсередини”, подивитися на неї очима віруючого і крізь призму релігійного бачення показати внутрішню суперечливість релігійної картини світу, поглядів на природу, людину, історію суспільства тощо. Такий підхід передбачає ґрунтовне знання предмета, суто релігії, її вчення, історії, соціальної природи, особливостей впливу на віруючих.

Серед прихильників церкви набула поширення думка, що осягнення релігії, її розуміння доступні лише віруючим. Люди невіруючі, зауважують прихильники релігії, позбавлені релігійного почуття і не можуть відчувати, бачити, розуміти релігійні догмати так само, як позбавлена музичного слуху людина не чує, не розуміє музики, а сліпий не сприймає живопису, кольорів, світла.

Це надумані звинувачення, софістика. Релігійна віра, релігійні почуття – це звичайна людська віра, людські почуття. Будь-яка людина спроможна проникнути думкою у ці почуття, розібратися в емоційному світі віруючого, його переживаннях і настроях.

Дати вивірені, наукові, переконливі відповіді на питання, що порушуються релігійним світоглядом. Релігія пропонує віруючому свої відповіді на проблеми буття. Вірою в існуючого Бога людина вирішує для себе світоглядні питання: звідки пішов світ; що буде з нею після смерті; що таке добро і зло; у чому сенс земного життя людини тощо.

Іманентний аналіз релігії приводить віруючого до сумніву щодо істинності тих чи інших релігійних положень. Проте критичний аналіз релігійних вірувань на ґрунті релігії, на її власному матеріалі може виявлятися недостатнім, адже віруючий залишається з тими ж невирішеними проблемами світогляду: в чому сенс життя людини, що таке добро і зло тощо.

Науковий погляд дає у кожному конкретному випадку вичерпну відповідь на запити світогляду віруючого. Спростовуючи релігійні тлумачення тих або інших проблем, наука має дати власні переконливі відповіді на запитання віруючого, завдяки поширенню серед віруючих наукових досягнень, безпосередньо наукових знань, освіти та культури.

Пояснити причини релігійних вірувань. Це одне з найбільш складних і вагомих завдань. Давні мислителі не мали змоги ретельно і глибоко розкрити джерела походження релігії. Серед них називали неуцтво, темноту і обман. Лише порівняно недавно, в XIX ст., філософська думка з’ясувала гносеологічні, психологічні й соціальні детермінанти релігії. Було визнано, що релігія є “енциклопедичним компендіумом”, загальною теорією, крізь призму якої віруючий дивиться на світ й оцінює його, вона зумовлена соціальними причинами походження та існування.