2018-02-14
205
Ними обумовлювався допуск уніатських (“з’єдинених”) митрополита та єпископів до Сенату Речі Посполитої, їм гарантувалися така гідність і сан, як єпископам “обряду Римської церкви”. Встановлювалися сенаторська присяга і присяга найвищому Архієрею (папі), щоб усі уніатські єпископи цими присягами були “прив’ язаними до Риму” і не повторилося те, коли руські єпископи не були пов’язані жодною присягою і легко відступили від унії. Одна з вимог мала гарантувати повну безпеку уніатській церкві: “не допускати впливу греків” (Константинопольської патріархії), “придушувати будь-які виступи, бунти нез’єдинених проти з’єдинених”. Не допускався перехід з грецького обряду (тобто східного обряду) на римський (латинський), чого ніколи не дотримувалася римо-католицька церква в Речі Посполитій, і “душехапство” продовжувало пустошити православну та уніатську церкву. Гарантувалося збереження уніатській вищій ієрархії всіх церковних маєтків. Архімандрити, ігумени, диякони східного обряду мали користуватися тими самими правами і привілеями, що й особи римського обряду. Допускалися подружжя змішаних обрядів.
Останні десять умов стосувалися сфери духовних прерогатив уніатського духовенства. Дозволялося нести святі таїнства до хворих при свічках у повному “облаченії” (що раніше заборонялося польською владою), гарантувалося збереження церковних братств, існування та створення нових шкіл і семінарій з викладанням слов’янською й грецькою мовами. Друкарні мали бути підвладні митрополиту, єпископам, щоб не дати лиходіям поширювати свої “єресі”. Заборонялося світським патронам маніпулювати священиками. Шляхта та інші світські особи зобов’язувалися визнавати ухвали єпископського суду, беззастережно приймати їх до виконання і не захищати священиків, які порушували церковний порядок. Церкви підлягали юрисдикції єпископів, і світські особи не повинні були втручатися в їх управління (світські патрони не хотіли підкорятися єпископам і намагалися самовільно управляти церквою). Одна з умов мала на меті цілком ізолювати “нез’єдинених” (православних): “не допускати поїздок до Константинопольського патріарха і висвячень”. “Королівська милість має подбати про те, щоб на кордонах держави ніколи з такими повновладними посвяченнями не допускати в наші області... щоб не виникло з того велике замішання між пастирями і народом”.
Http://www.readbookz.com/book/164/4802.html
