2018-02-14
241
Однак у культі адвентистів є певні особливості. Наприклад, обряд хлібопереломлення вони проводять чотири рази на рік, тобто першої суботи кожного кварталу. Перед цим вони здійснюють обмивання ніг на згадку про “тайну вечерю”. Відповідно до четвертої заповіді вони надзвичайно вшановують суботу як свято. В цей день віруючим забороняється працювати, пропонується молитися й обов’язково відвідувати молитовні збори. Кожний член релігійної громади має сплачувати членські внески – десяту частину свого доходу.
Адвентизм не є однорідною релігійною течією, він складається з багатьох напрямів: адвентисти сьомого дня (святкують суботу), адвентисти першого дня (святкують неділю), адвентисти тисячоліття, адвентисти євангельські, адвентисти-реформісти, адвентисти майбутнього століття тощо. Найпоширеніша в Україні – церква адвентистів сьомого дня. Є незначна кількість громад адвентистїв-реформістів переважно в західних областях України.
Рух адвентистів-реформістів, чи, як вони себе називають, “адвентистів вірного залишку”, виник у 1914 р. внаслідок розколу серед європейських адвентистів сьомого дня з приводу ставлення до служби в армії у роки першої світової війни. Адвентисти-реформісти щодо служби в армії перебувають на позиціях пацифізму, вони звинуватили адвентистів сьомого дня у відступах від учення Олени Уайт у питаннях про ставлення до держави та властей. їхнє віровчення нічим не відрізняється від учення адвентистів сьомого дня, але вони суворіше дотримуються культу й заборон адвентизму. В суботу вони забороняють своїм прихильникам працювати, готувати їжу, вести розмови на світські теми. Санітарну реформу вони доводять до крайніх меж: харчування має бути лише вегетаріанським, забороняється споживати м’ясо взагалі, рибу, білий хліб тощо. Віруючим не дозволяється користуватися ліками, медичною допомогою, навіть якщо людина тяжко хвора. Забороняється носити гарний одяг, користуватися благами духовної культури.
В адвентизмі існує певна організаційна структура, низовою ланкою якої є релігійні громади, що об’єднуються на території району в “поля”. Останні на території області утворюють “уніони”, які на території регіону об’єднуються в “дивізіони”. Вони утворюють європейське, американське й азіатське відділення. Вищим органом адвентистів сьомого дня є генеральна конференція, виконавчий комітет якої знаходиться у Вашингтоні. В Україні вищим органом є “Українська уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня”, що об’єднує понад 1000 громад. Очолюють адвентистські громади проповідники та пресвітери, а також виконавча рада, яка обирається на зборах релігійної громади. Українські адвентисти офіційно в міжнародні адвентистські організації не входять.
Адвентистські громади в Україні процес перебудови і національного відродження зустріли позитивно. Проповідники закликають віруючих бути соціально активними, сумлінно виконувати свій громадянський обов’язок, брати активну участь у праці на благо суспільства, в боротьбі за мир, в екологічному русі. Більшість віруючих слідують цим настановам. Зростання їх соціальної активності сприяє не лише подоланню кризи, що охопила адвентизм внаслідок секуляризації, а й зміцненню його позицій, розширення місіонерської та благодійницької діяльності.
Єговізм (“Свідки Єгови”), Протестантська течія християнства, що виникла в 70-х роках XIX ст. у США. В 1872 р. адвентистський проповідник Шарль Руссель (1844–1916) організував гурток дослідників Біблії. Як і адвентисти, він обстоював тезу про явний прихід Ісуса Христа. Згодом акценти були змінені, послідовники “нової віри” почали говорити про невидимий прихід Ісуса Христа на землю. У 1884 р. гурток був зареєстрований у штаті Пенсільванія як релігійна корпорація під назвою “Міжнародне товариство дослідників Біблії”. Це і є офіційна дата заснування секти. Товариство видавало журнал “Сіонський вісник Вартової башти”, твори Ш. Русселя, в яких “досліджувалась” Біблія. Єговістська література видавалася 35 мовами, в тому числі й українською. Вона активно поширювалась у багатьох країнах світу.
Назва секти змінювалася неодноразово: “Дослідники святого письма”, “Русселіти”, “Слуги Єгови”, “Товариство свідків Єгови”. Міжнародний центр єговізму знаходиться у Брукліні (передмістя Нью-Йорка). Нині йому підпорядковані 128 філій, які функціонують майже в усіх країнах світу. Послідовників єговізму у світі налічується близько 8 млн. Міжнародний єговістський центр очолюється президентом. Першим єговістським президентом був засновник секти Ш. Руссель, згодом – Дж. Рутерфорд (1916–1942), Н. Кнор (1943–1976). Нинішній президент брук-лінського центру єговістів – Ф. Франс, який одночасно очолює “комітет директорів”. Це адміністративний центр, до складу якого входять 15 високопоставлених єговістських теологів і видавців релігійної літератури.
В Україну єговізм на початку XX ст. проник із західних держав, дркрема з Польщі, Німеччини, Угорщини, Словаччини та Румунії. Його поширювали єговістські місіонери, серед яких були реемігранти, які в США пройшли спеціальну підготовку. Перші єговістські осередки в 1921 р. виникли на Львівщині й Закарпатті, в 1925 р. – на Станіславщині. Після Другої світової війни єговізм почав поширюватися й у східних областях України та в Росії.
Основою віровчення в єговізмі є Біблія і твори провідних єговістських теологів, зокрема Ш. Русселя “День помсти”, Дж. Рутерфорда “Визволення”, Н. Кнора “Переклад Біблії Нового світу” тощо. Характерною особливістю віровчення єговістів є специфічне пояснення Біблії. Вивчають Біблію теологи різних християнських течій, однак, на думку єговістських богословів, вони вивчають її формально і розглядають як сукупність мертвих, догматичних істин. Єговістські теологи висунули тезу про необхідність наукового, філософського вивчення Біблії відповідно до реальних тенденцій розвитку сучасного світу. Це по суті модерністське, соціально-політичне коментування Біблії. Аналіз бруклінського “Перекладу Біблії Нового світу” свідчить, що навіть незначне граматичне та стилістичне вторгнення у біблійний текст перекручує його зміст, спростовує його сутність. Віруючим рекомендують читати не саму Біблію, а єговістську літературу про Біблію, де коментуються біблійні тексти з позиції сучасності.
Свідки Єгови ніяких християнських свят не відзначають, крім одного. Вони святкують “Господню вечерю” на честь жертвенної смерті Ісуса Христа. Це свято відзначається щорічно 19 квітня за місячним календарем.
Єговісти відкидають християнський догмат про Святу трійцю. Вони поклоняються Богу-отцю, ім’я якого Єгова. Бог має такі риси, як мудрість, справедливість, любов і необмежену силу. Ці риси він виявляє лише до єговістів, а до інших людей ставиться як владний самодержець, грізний і жорстокий. Ісус Христос – це син Божий, найдосконаліше створіння, перший свідок Єгови, посланець Бога на Землі. Він Богом не може бути. Дух святий – це Божа сила і ніяк людиною бути не може, оскільки вона невидима. “Свята Трійця”, за єговістами, – це абсурд, оскільки три не може дорівнювати одному.
Подібно до адвентистів єговісти відкидають християнський догмат про безсмертя душі та існування потойбічного світу. Душі, повчають єговісти, не існує. У Біблії сказано, що Бог сотворив людину з праху земного і “дихання життя вдихнув у ніздрі її – і стала людина живою душею” (Бут., 2; 7).
Отже, тут йдеться про дихання, а не про душу. Розуміння душі єговісти зводять до матеріального чинника. Душа – це кров, повчають єговісти, оскільки без крові немає життя. Ця теза також підкріплюється посиланням на Біблію: “Тільки будь обережним, щоб не істи крові, бо кров – то душа, і не годиться їсти душу з тілом” (Втор., 12: 23). Душа вмирає разом з тілом, у могилі все перетворюється на прах, і нічого не залишається. Вважають, що в час “другого пришестя” воскреснуть лише єговісти, а всі інші, тобто неєговісти, будуть знищені назавжди. “Свідки Єгови” воскреснуть і житимуть у “тисячолітньому царстві Єгови”, яке він встановить на Землі.
“Свідки Єгови” заперечують християнський догмат про існування потойбічного світу. Царство Боже, вчать вони, буде побудоване на Землі. Характерним для єговізму є вчення про теократичну державу, де влада належить єговістським праведникам. Так єговісти тлумачать історію людства. Згідно з єговістським віровченням, вона поділяється на три етапи: минулий світ, який існував від створення до потопу, ним керували ангели; теперішній світ, який бере початок від потопу до встановлення царства Божого на землі. Керує цим світом “князь світу цього” – сатана. Всі існуючі держави мають сатанинське походження, оскільки глави держав виконують волю диявола. Вся історія суспільства, вважають єговісти, гріховна. Майбутній світ – це вічне царство Боже на Землі. Він почнеться з другим пришестям Ісуса Христа. Соціальний лад людей зазнає страшної кризи, релігії відімруть, настане час страшних воєн і революцій, епідемій і голоду, безробіття та екологічних катастроф. Усе це ознаки близького кінця, грядущої битви Єгови з силами сатани. Новий світ настане через Армагеддон. Це буде тисячолітнє царство справедливості і добробуту, яким керуватиме Ісус Христос разом з єговістськими праведниками. В цьому царстві будуть блаженствувати єговісти, а інші люди як грішники будуть знищені назавжди.
Головним у єговізмі є догмат про Армагеддон. Це остання священна битва “свідків Єгови” під проводом Єгови з їх ворогами “сатанистами”. Слово “Армагеддон” зустрічається у 16-й главі Апокаліпсису, де йдеться про неминучу загибель Вавилону. У творах Русселя та Рутерфорда Вавилон ототожнюється з християнством, зокрема з католицькою церквою. За твердженням єговістських теологів, Армагеддон – це тотальна теократична війна, що призведе до знищення всіх християнських і нехристиянських держав, а також католицької церкви, до встановлення царства Єгови. Єговістські богослови неодноразово пророкували настання Армагеддону: 1874,1914,1918,1925,1933,1941,1961,1975 роки. Після того як пророкування не виправдались, єговісти стали твердити, що кінець світу вже близько, і вказували лише на ознаки Армагеддону, до яких належать соціальні, природні катак-лізми, зростання пияцтва, наркоманії, насильства, крадіжок, аморальності тощо. Якщо в минулому єговізм робив акцент на двох суперницьких силах в Армагеддоні – Єгові та дияволі, які ведуть боротьбу за “всесвітній суверенітет”, то тепер замість диявола на перше місце як суперниць Єгови висувають “політичні нації”, які захищають свій суверенітет і незалежність. Тому в ідеології єговізму Армагеддон нерідко пов’язується зі світовими та локальними війнами. Етапами Армагеддону єговісти вважають першу і другу світові війни, “холодну” війну, війну США у В’єтнамі, Ізраїлю з арабами тощо. Друге пришестя Ісуса Христа нині єговісти пов’язують з катастрофою всієї цивілізації. Вони доводять, що ця катастрофа є неминучою, оскільки освячена самим Єговою. При цьому вони з особливою насолодою описують страхіття, що принесе ця катастрофа, змальовують жахливі картини знищення всіх народів світу. Єговістське віровчення має апокаліптичний характер.
Теологи бруклінського центру не лише здійснили ревізію традиційних християнських догматів і самої Біблії, а й відкинули всі християнські таїнства, обряди й свята. В них є лише одне свято – вечеря спомину смерті Ісуса Христа. Віруючі збираються після заходу сонця, запрошують родичів і знайомих. Вони моляться, співають релігійних пісень, а потім споживають прісний хліб і червоне вино, що символізує тіло та кров Христову. Проте приймають ці символи лише ті єговісти, хто вважає себе помазаним духом Божим.
Єговізм відкинув протестантський догмат про спокутну жертву Ісуса Христа, доктрину “особистого спасіння вірою”, замінивши їх доктринами “виправдання імені Єгови”, яке досягається шляхом коментування текстів Біблії і “встановлення всесвітнього, універсального суверенітету”. Для забезпечення такого суверенітету висунута альтернатива: або “відмова від національних суверенітетів і незалежності держав”, або “глобальне винищення нинішньої генерації людства”. Саме ці доктрини є визначальними в ідеології єговізму.
Розкриваючи свою концепцію історії, єговісти зауважують, що “не християнський Бог, а диявол з часів потопу став невидимим Богом і керівником теперішнього світу, а під його впливом сформувалися нації і народи, що роз’єднали єдність людського роду, вкинули людство в небезпечне становище, в якому немає ні миру, ні сімейної гармонії”. Єдиний вихід з такого “трагічного становища сучасного людства”, на думку єговістських теологів, – це створення “універсального уряду” для всього людства. Такий всесвітній уряд, твердять єговісти, був створений на небесах ще в 1914 р. під егідою самого Єгови. З того часу він нібито закликав людей відмовитися від національної незалежності на користь міфічного “універсального суверенітету” Єгови. По суті, єговістська концепція історії заперечує право народів на незалежність і національний суверенітет.
Щодо “універсального уряду”, то єговістські теологи вдаються до екскурсів в історію біблійної ізраїльської теократії. Головні постулати цих екскурсів зводяться до того, що “святилище Єгови” вийшло за межі Єрусалимського храму та поширилося на всю староєврейську державу. Ісус Христос є “спадкоємцем царської династії Давида”, продовжувачем відродження біблійної ізраїльської теократії. Єгова протягом історії сформував “мале стадо помазаників Божих” чисельністю 144 тис. чоловік, які складають його теократичний уряд. Переважну більшість “малого стада” становлять правовірні іудеї – основоположники християнських громад у І ст. н.е. та їхній нинішній “духовний залишок” в особі бруклінської “керівної корпорації” чисельністю 9 тис. чоловік.
Члени “залишку малого стада” після смерті нібито відразу воскресають і потрапляють у царство Боже, де входять до складу теократичного уряду на чолі з Ісусом Христом. Його друге пришестя, вчать єговісти, вже відбулося невидимо в 1914 р. Вівцям “великого стада”, тобто єговістам, обіцяють вічне життя в тисячолітньому царстві Єгови, яке настане на Землі після Армагеддону. Створення “нової адміністрації для всієї Землі” єговістські теологи моделюють за зразком теократичної держави.
Особливою тенденцією сучасного єговізму є клерикалізм. Він виявляється у прогнозах глобального знищення всього людства в ім’я виправдання вселенського суверенітету Єгови; непримиренній та войовничій ненависті до прогресу людства; апології іудейсько-теократичної моделі суспільного ладу і намагання нав’язати подібний устрій усьому людству; запереченні національного суверенітету та політичної соціально-економічної незалежності народів; в екстремізмі й екзальтації на грунті теократичного вождизму та гегемонізму. Адже бруклінський центр вважає себе зрілою і уповноваженою Єговою новою адміністрацією теократичного уряду для всієї Землі.
Єговізм намагається тримати своїх послідовників у постійному страху і очікуванні світової катастрофи. Для нагнітання есхатологічних настроїв єговістські футурологи використовують негативні наслідки науково-технічної революції, вичерпання природних запасів сировини, енергетичну та екологічну кризи, “демографічний вибух” і загрозу голоду для людства.
Екстраполюючи існуючі тенденції зростання чисельності населення, виробництва енергії, продуктів і промислових товарів, використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища на декілька десятиліть у майбутнє, єговістські футурологи роблять висновок, що сучасні темпи економічного розвитку довго не триватимуть. У такому разі людство, яке гониться за привидами матеріального добробуту, чекає екологічна катастрофа, масовий голод, епідемії та зубожіння. Якщо Єгова не втрутиться, то людська цивілізація загине. При цьому ігнорують той факт, що вирішення глобальних проблем можливе на шляхах міжнародного поділу праці та розумного використання досягнень науково-технічного прогресу.
Бруклінський центр вдається до численних ідеологічних кампаній і посилення централізованого управління сектою. У своєму розпорядженні він має величезні засоби для друкування та поширення релігійної літератури, які постійно модернізуються за останнім словом техніки. Мільйонними тиражами різними мовами світу видаються журнали “Пробудись”, “Вартова башта” та інша література, провадяться щорічні міжнародні конгреси, на які збираються сотні тисяч єговістів. У різних країнах світу діють 30 тис. корпорацій старійшин, які поширюють єговістську літературу, близько 50 тис. проповідників, що займаються місіонерською діяльністю. Проте ідеологічно єговізм набагато слабкіший порівняно з його пропагандистським технічним потенціалом. Його підточують екстремізм і невдалі спекуляції на проблемах сучасності бруклінських футурологів.
Ідеологія єговізму неоднаково сприймається віруючими. Соціологічні дослідження, проведені в різних областях України, свідчать, що близько половини опитаних свідків Єгови в основному сприймають модерністське віровчення бруклінського центру, 48,8 /о опитаних виявили невідповідність бруклінському розумінню Біблії та інтерпретації глобальних проблем сучасності. Слід врахувати специфіку змісту і форми проведення молитовних зборів єговістів. Молитовні зібрання єговістів – це своєрідні семінарські заняття, на які віруючі приходять не лише для того, щоб помолитись і послухати проповідь, а, головним чином, щоб вивчати бруклінську літературу про Біблію і самим коментувати Святе Письмо. Віруючі беруть участь в обговоренні прочитаного, відповідають на поставлені запитання, виступають з коментарями й рефератами. Крім того, на таких зборах формуються специфічні стосунки між присутніми, що характеризуються певною емоційно-психологічною солідарністю, груповою релігійною думкою, яка морально впливає на кожного віруючого.
Більшість свідків Єгови в нашій країні позитивно зустріли реформи, політичне та національне відродження України. Вони сумлінно працюють у сфері виробництва, їхня моральна свідомість орієнтована не лише на релігійні, а й на світські духовні цінності. Під впливом соціальної дійсності віруючі поступово долають відчуженість і замкненість. Багато з них задоволені своєю професією, наслідками праці. Зростає їх інтерес до наукових знань, засобів масової інформації, зокрема до телепередач на суспільно-політичні та науково-природничі теми. Все це істотно впливає на духовний світ сучасних віруючих.
Єговізму властива чітка структура організаційного управління. Низовою ланкою є група чи студія, яка об’єднує 6–7 віруючих. Крім молитовних зборів, вони проводять один раз на три місяці збори груп території. Декілька груп об’єднуються в обводи, останні в певному регіоні утворюють округи. Ними керують пастирі, наглядачі й старійшини. Далі йдуть крайові комітети, що очолюються слугами Єгови. Вони безпосередньо підпорядковані Міжнародному бруклінському центру. Всі слуги та службовці на місцях призначаються лише керівною корпорацією головного управління кадрів у Брукліні. Єговістські теологи обґрунтовують необхідність ієрархічної системи кліру в своїй організації посиланням на ранньохристиянські громади, де були єпископи, пресвітери, наглядачі й старійшини.
В управлінні на рівні всіх підрозділів єговізму провідна роль належить корпорації старійшин. Структура корпорації на рівні зборів території така: голова корпорації, якого змінюють щорічно; наглядач проповідницького служіння; наглядач за вивченням Біблії і відповідної літератури; наглядач теократичної школи; наглядач фінансів; наглядач території; правовий комітет. Така система управління єговістськими громадами дає змогу суворо регламентувати релігійне життя віруючих, забезпечувати належну дисципліну в організації. Інститут корпорацій старійшин запроваджений у кожній місцевій громаді єговістів. У світі сьогодні налічується понад 30 тис. єговістських громад і відповідна кількість корпорацій старійшин. В Україні діє близько 570 єговістських громад, які об’єднані в “Релігійну організацію свідків Єгови України”.
http://www.readbookz.com/book/164/4808.html
§4. Сектантство на грунті православ’я.
Сектантство як відгалуження певної релігії притаманне не тільки протестантству, а й іншим релігіям. Особливу групу християнського сектантства становлять релігійні течії, що виникли на грунті православ’я і які мають власне історичне коріння, а також власну етимологію відходу від офіційного православ’я.
Старообрядництво. Виникло внаслідок розколу, який стався у Руській православній церкві в другій половині XVII ст. Старообрядці не прийняли реформ, проведених тодішнім главою Руської православної церкви патріархом Никоном. Якщо протестанти Заходу домагалися створення національної церкви й оновлення релігії, то російські розкольники виступали проти релігійних реформ. Сутність реформ полягала у виправленні неточностей, допущених при перекладі богослужебних книг з грецької мови на старослов’янську, скороченні тривалості церковних служб, запровадженні поклоніння шестиконечному хресту замість восьмиконечного, хрещення трьома пальцями замість двох тощо.
Характерним для старообрядництва було різке протистояння навколишньому світові, в якому, на їх думку, оселився антихрист. Прихильники цієї течії утримувалися від будь-яких контактів зі “світом антихриста”, обмежували себе в продуктах харчування, вважали гріховним вживання алкогольних напоїв. Найбільш фанатичні віруючі обирали для себе крайню форму релігійного протесту – самоспалення. Спалювали себе цілі сім’ї і навіть окремі села старообрядців, вважаючи, що “хрещення вогнем” очистить їх від “скверни антихриста” і забезпечить блаженство в царстві Божому. Багато старообрядців тікали від реального світу в глухі ліси і необжиті місцевості Уралу, Сибіру, околиці Росії. В Україні старообрядці поселилися на території нинішніх Вінницької, Одеської, Чернігівської та деяких інших областей.
Старообрядництво ніколи не було єдиним ні в організаційному, ні в ідеологічному відношеннях. Усі численні угруповання, на які розпалося старообрядництво, поділяються умовно на дві основні групи: попівці та безпопівці.
Попівці. Ближче до православної церкви, помірковане крило у старообрядництві. У проведенні богослужінь і церковних обрядів тут брали участь священики, які переходили до них із православної церкви. За це вони дістали назву біглопопівців. Прихильники цього толку зберегли традиційну православну обрядовість і підпорядковувалися православній церкві. Представляє попівців білокриницька церква, яка виникла в 1846 р. Свою назву вона дістала від села Біла Криниця на Буковині (нині Чернівецька область). Сьогодні очолює церкву архієпископ Московський і всієї Русі. В Україні тепер існують 52 громади Руської православної старообрядницької церкви (білокриницька згода).
Безпопівці. Найрадикальніша течія у старообрядництві. Серед них є дрібні толки – бігунський, Феодосіївський, спасівський тощо. Вони відстоюють принцип “загального священства” і відкидають на цій основі необхідність священиків, з церковних обрядів визнають лише хрещення і спокутування гріхів, а спасівці відкидають усі християнські обряди і таїнства. Богослужіння здійснюють виборні наставники та диякони. Безпопівці дотримуються різних містичних вчень, зокрема про “світ антихриста”, близький “кінець світу”. На цій основі серед старообрядців поширювався релігійний фанатизм, що супроводжувався негативістським ставленням до державної влади, православної церкви, шлюбних відносин. Деякі толки безпопівців, зокрема пилипівський, проповідували крайню форму спасіння від антихриста – самоспалення. Внаслідок історичної еволюції та соціального розшарування безпопівців їхній фанатизм і аскетичні тенденції значно ослабли.
Безпопівці нині розпалися на багато течій (толків) і груп (згод), що перебувають у стані взаємної конфронтації. Сьогодні однцм із найбільш поширених і найвпливовіших є поморський толк. Його громади існують у країнах Балтії, Білорусі і в Росії. В Литві функціонує Вища старообрядницька рада. В Україні існує 12 громад безпопівців, зокрема вони є у Вінницькій, Житомирській, Закарпатській, Одеській і Харківській областях. Єдиного керівного центру в Україні безпопівці не мають, їхні громади існують автономно.
У наш час ворожнеча у взаєминах старообрядців і Руської православної церкви відійшла в минуле. Собор РПЦ в 1971 р. анулював прокляття на старообрядців і визнав їх православними. Однак корінного зближення між православною церквою і старообрядцями ще не відбулося, оскільки багато суперечностей, що виникли протягом віків взаємної ворожнечі, і досі не усунено.
Поява духоборів, молокан, хлистів, істинно-православних християн та істинно-православної церкви була зумовлена не стільки релігійними, скільки соціально-політичними чинниками. Релігійний фанатизм послідовників цих віровчень, їхній аскетизм і екстремістська поведінка окремих віруючих не сприяли поширенню цих сект. Невеликі групи істинно-православної церкви існують у Вінницькій і Донецькій областях, а молокан – у Донецькій і Запорізькій областях. Тенденція до посилення цих релігійних течій за рахунок молоді нині не спостерігається.
http://www.readbookz.com/book/164/4809.html
РОЗДІЛ IX. БУДДИЗМ.
§1. Походження буддизму, його віровчення та культ
Буддизм – найдавніша світова релігія, що виникла в Індії у VI ст. до н. є. На початку І тис. н. є. буддизм поширився по всій території Азіатського материка, і наприкінці тисячоліття він уже розпросторився від Каспійського моря до Тихого океану, від Якутії до Індонезії. Далі буддизм поступово розчинявся у національних культурах, витіснявся ісламом і християнством. З XV ст. у степових народів складається буддистська церква – ламаїзм. У XIX ст. європейські сходознавці “відкрили” існування буддистської літератури, після чого інтерес до буддизму почав швидко зростати, з’явилися численні буддологічні школи в країнах Європи, Росії та США.
Наприкінці XIX ст. починається піднесення національно-визвольного руху в країнах Азії, що привело до відродження традиційних східних релігій, у тому числі буддизму. Російський індолог І. П. Минаєв зазначав, що відродження буддизму розпочалося тоді, коли ченці довідалися про вивчення священних буддійських текстів у Європі, про інтерес європейської демократичної громадськості до вчення Будди. Це спонукало їх вступити в полеміку з християнськими місіонерами, а успіхи буддійських ченців у диспутах прискорили процес ідеологізації вчення Будди і полі-тизації буддійської громади – сангхи.
До 60-х років XX ст. буддизм переживає своєрідний ренесанс здебільшого у країнах Азії, а буддійські громади, монастирі й центри виникли у багатьох країнах Європи, Америки та Австралії. Нині послідовників буддизму налічується близько 700 млн чоловік.
Історичні джерела свідчать, що про буддизм людям нібито возвістив Шак’ямуні (пустельник з племені шак’їв) і відбулося це понад 2,5 тис. років тому в Індії. За переказами, після незліченних перероджень Будда (що означає на санскриті просвітлений вищим знанням, осінений істиною) з’явився на землю, щоб виконати свою рятівну місію, вказати людству шлях, який допоможе позбутися страждань. Для свого останнього переродження спаситель обрав подобу царевича Сиддхартхи, що належав до знатного роду Готама (звідси його родове ім’я Гаутама).
Рід цей входив до племені шак’їв, яке жило за 500–600 років до н. є., у долині р. Ганг, в середній її течії. Мати Сиддхартхи –-дружина правителя Майя (або Махамайя) – побачила одного разу уві сні, що в її бік увійшов білий слон, через певний час вона народила немовля, яке з’явилося на світ також незвичним шляхом (вийшло з боку матері), одразу зробило кілька кроків і подало клич, який почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Думбіні, розташованому нині на території Непалу, в 10 км на північ від індійського кордону. Цариця прямувала зі своєї столиці Капілавасту в батьківський дім. Боги піднесли новонародженому дарунки. Через сім днів після пологів мати померла.
Довідавшись про народження царського сина, палац повелителя шак’їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши на тілі новонародженого “прикмети величі”, Асита розсміявся, а згодом заплакав. “Я сміюсь, – сказав він, – від радості, що спаситель з’явився на землю, і плачу від того, що мені не випаде щастя жити досить довго, щоб бачити звершення ним свого подвигу”. Немовля назвали Сид-дхартхою, що означає “той, що виконав своє покликання”.
Однак повелитель не хотів втрачати сина, що неминуче сталося б, коли б син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину розкішшю, ретельно приховуючи від неї всі непривабливі сторони життя. LLJe підлітком Сиддхартха вражав усіх своїми незвичайними здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши зрілості, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім’ї було сповнене радощів, принад, щастя.
Проїжджаючи колісницею під час прогулянки по місту в оточенні танцюючих і співаючих дівчат, Сиддхартха побачив вкритого виразками хворого чоловіка, згорбленого роками немічного діда, похоронну процесію і поглиненого в глибокі роздуми аскета. Ці “чотири зустрічі” все в ньому перевернули. Він довідався про властиві людині страждання. І тієї самої ночі крадькома залишив свій дім, щоб у пустельництві шукати шлях, який допоможе позбутися страждань.
Через раптове осяяння внаслідок довгого, глибокого споглядання Гаутама відкрив шлях до спасіння. Це було на березі річки
Напранджани в містечку Урувілья, в сучасній Бух Бодх-гайі. Сидячи під деревом, Сиддхартха пізнав “чотири благородні істини”, тобто став Буддою.
Прийнято вважати, що сутність буддизму, з ясована Гаутамою в день великого прозріння, була чітко викладена Буддою у першій виголошеній ним проповіді. В ній стисло подано вчення про “чотири благородні істини”. Істини проголошують, що:
1) життя є страждання;
2) причина всіх страждань – бажання;
3) страждання можна припинити позбавленням від бажань,
“погашенням” останніх;
