Ремесло і торгівля. Виникнення грошового обігу

У VI—V ст. до н. е. в етруських містах створюються різні ремесла, активізуються торгові операції. Цьому сприяла неабиякою мірою наявність корисних копалин, зокрема залізної руди, міді, глини, будівельного каменю, корабельного лісу. Етруські копальні на острові Ільва (суч. Ельба) були предметом запеклої боротьби між греками, карфагенянами і етрусками. Останні вийшли переможцями і організували здобич і обробку металів. На найближчому до острова узбережжі, в Популонії, також був організований видобуток залізної руди і її переплавка. Гори відпрацьованих в давнину шлаків височіють і зараз в цих районах, свідчивши про розмах металургії етрусків. Отриманий метал або оброблявся в Популонії і сусідньою Ветулонії (зброя, сільськогосподарські і ремісничі знаряддя, предмети ужитку), або у вигляді зливків переправлявся в інші етруські міста.
У VI—IV ст. до н. е., незважаючи на впровадження у виробництво заліза, всюди використовувалася і бронза. Оборонне озброєння — шоломи, панцирі, наколінники і т. д.— виготовлялося переважно з бронзи, в широкому вживанні були бронзові посудини, дзеркала і різноманітні прикраси. Виготовлення бронзових виробів процвітало в Етрурії, в кампанських містах (Капуї і Дікеархії), славилася своєю школою бронзового лиття найпівденніше місто Італії — Регій. Бронзові етруські вироби відрізнялися технічною і художньою досконалістю. Вони мали попит за межами Італії, зокрема в Афінах та інших грецьких містах.
Наймасовішим з ремесел в Італії було керамічне: різноманітний посуд, тара, водопровідні труби, черепиця, будівельні і архітектурні деталі, цеглина, похоронні урни, світильники. В Етрурії в найширших масштабах виробляли теракотові (тобто з обпаленої глини) статуетки і круглу скульптуру. Особливо славився етруський чорнолаковий посуд з рельєфними прикрасами «буккеро». До теперішнього часу відкриті залишки численних гончарних печей в давніх містах Клузії, Арреції, Калах — найбільших центрах керамічного ремесла. У Південній Італії було налагоджено виготовлення витонченої парадної кераміки за грецькими зразками.
Менше значення мало текстильне ремесло, що довго зберігало зв’язки з домашнім господарством, проте в IV—III ст. до н. е. вовняні тканини вироблялися вже в особливих майстернях міста Тарента, а льняне полотно і вітрильне полотно — в місті Тарквінія. Великим ремісничим центром в Лації був Рим.

Легендарному цареві Риму Нумі Помпілію приписували установу 8 ремісничих колегій (флейтистів, золотих справ майстрів, мідників, теслярів, валяльників, красильників і черевичників). У дрібних ремісничих майстернях VI—III ст. до н. е. працювали сам хазяїн, члени його сім’ї і декілька рабів. Написи, що збереглися, згадують рабів, знахідки великих керамічних печей свідчать про початок проникнення рабської праці в різні ремесла.
У VI—III ст. до н. е. Італія стає ареною досить активних торгових контактів, причому встановлюються не лише зовнішні, але і внутрішньоіталійські торгові зв’язки. Разом із предметами розкоші починають торгувати і необхідними продуктами — залізом і металевими виробами, керамікою і хлібом, вином і маслиновою олією. Пшениця Етрурії йшла в Рим і латинські міста, маслинову олію з Великої Греції ввозили в Лацій і Етрурію, торгівля грецьких колоній з Балканською Грецією базувалася значною мірою на вивезенні сільськогосподарських продуктів (головним чином пшениці) і ввезенні необхідних ремісничих виробів. Залізо, що добувається на Ільві і в Популонії, поставлялося в Кампанію і у багато етруських міст. Пересічений рельєф Італії ускладнював сухопутне перевезення вантажів, і вони велися переважно водними шляхами — морем і по річках. Найбільш великими торговими центрами VI—III ст. до н. е. були Сіракузи, Тарент, Дікеархія — Путеоли, Популонія, Адрія і Спіна. Росло торгове значення Риму.
У Римі схрещувалися шляхи з багатьох ремісничих центрів Етрурії до багатих кампанських міст. По Тибру можна було піднятися в країну умбрів. Для торгівлі тут виділявся кожен дев’ятий день, який називався «нундіни» (дев’ятий). Один раз в рік влаштовувалися ярмарки, куди з’їжджалися жителі сусідніх міст. Ярмарки приурочувалися до великих релігійних свят і проводилися біля святилища шанованого божества. Вольсінії — релігійний центр Етрурії — був і місцем загальноетруського ярмарку; у Лації торгові зборища проводилися у святилища богині Юнони Феронії, розташованого на межі чотирьох областей.
Розширювалися розміри зовнішньої торгівлі. Грецькі колонії знаходилися в регулярних торгових відносинах з Балканською Грецією, активну зовнішню торгівлю вели і етруски. Їх бронзові вироби знаходять у Балканській Греції, Малій Азії, навіть в Сирії. Встановлювалися торгові зв’язки з кельтами, що населяли в V—IV ст. до н. е. долину По, та із заальпійськими народами, яким збували виноградне вино, ремісничі вироби в обмін на сировину і рабів. Етруски були монополістами торгівлі бурштином, який привозився з берегів далекого Балтійського моря. У латинських і етруських містах і некрополях знайдена безліч виробів, виготовлених у Балканській Греції і Малій Азії. У Спіні вплив греків був настільки сильним, що це етруське місто перетворилося до V ст. до н.е. в греко-етруське.
З IV ст. до н. е. втягувався в морську торгівлю і місто Рим, про що свідчить створення в гирлі Тибру римського порту Остії. Найбільша морська держава того часу — Карфаген — уклала з Римом три торгові договори (у 509, 348 і 280 рр. до н. е.).
Потреби внутрішньої і зовнішньої торгівлі викликали появу карбованої монети як зручного засобу обміну. Раніше усього чеканити монети стали грецькі колонії. Вже в VI ст. до н. е. багато грецьких міст півдня Італії і острова Сицилії мали власні монетні двори. У IV—III ст. грецькі монетарії досягли великої досконалості в карбуванні срібних номіналів, які мали особливу чистоту монетного металу і витончені, часто художні, зображення.
У VI—IV ст. до н. е. етруські міста ще не чеканили власних монет і користувалися при розрахунках грецькими. Перші етруські монети з’явилися в самому кінці V ст. до н. е. Виготовлялися вони із золота, електра, срібла і бронзи і спочатку мали зображення тільки на одній стороні. У IV—III ст. до н. е. кількість етруських монет зросла; їх чеканили вже майже усі етруські міста.

У Римі перші монети відливалися у формах; це були мідні зливки вагою в римський фунт (273 грами), без зображень (так званий важкий асс — aes grave). У другій половині IV ст. до н.е. на ньому з’являються зображення тварин — бика, свині, орла і т. д. (асс із зображенням — aes signatum). Ці важкі і громіздкі зливки були малопридатні для торгівлі. Карбування легших і зручніших срібних монет датується кінцем III ст. до н. е. Основними монетними номіналами в Римі були бронзовий асс, срібний сестерцій (2,5 асса), срібний денарій (дорівнює 10 ассам — 4 сестерціям).