2018-02-14
356| III. Рима. Види рим. Способи римування Рима (гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Інакше кажучи, — це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки. Закінчення віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу, називаєтья клаузулою (лат. clausula — кінцівка, замикання). Таким чином, співзвучні клаузули утворюють риму. При цьому слід мати на увазі, що рима — явище звукове, а не графічне: в ній збігаються звуки, а не букви. Функції рими: 1) підсилює зміст, ідейне й емоційне звучання вірша, бо слова, включені в риму, самим своїм місцем у рядку привертають до себе особливу увагу читача; 2) створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність віршованої мови; 3) є важливим елементом ритму у віршах, оскільки чітко підкреслює завершеність кожного віршового рядка, що є одиницею ритму; 4) має велике композиційне значення, бо за допомогою рим віршові рядки об’єднуються у строфи. В. Маяковський писав: «Рима вертає вас до попереднього рядка, примушує згадати його, змушує всі рядки, що оформляють одну думку, триматися купи....Я завжди ставлю найхарактерніше слово на кінець рядка і добуваю для нього риму за всяку ціну...» (В. Маяковський, «Як робити вірші?»). ВИДИ РИМ РИМА За частинами мови За характером закінчень рядка За місцем голосу нрама-тична неграма-тична точна неточна чоловіча жіноча дієслі-вна прислів-никова дакти-лічна гіпердак-тилічна іменникова Д. Павличко зауважив, що «буденне» і «сіре» слово, як тільки воно стає римою, перетворюється на очах, ніби в ньому оживає молодий голос, душа його оновлюється й розквітає. Стаючи римою, слово поєднується з іншим словом чи групою слів, причому це поєднання радісне,бажане, коли вібрація одного звука вільно входить у звук інший і слова обмінюються навзаєм як звуком, так і певними елементами свого внутрішнього змісту» (Д. Павличко. «В глибини слова»). Рими класифікуються: 1. За місцем ритмічного акцену (наголосу) в суголосних словах на: — окситонні (чоловічі); — парокситонні (жіночі); — дидактичні; — гіпердактилічні. Походження термінів «чоловіча» і «жіноча» рима пов’язане з французькими прикметникам, що в чоловічому роді мають наголос на останньому складі (vif — живий), а в жіночому наголос падає на передостанній склад (vive — жива), бо «е» на кінці глухе. Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на останньому складі (чужинí — менí); ця рима має сильне звучання. З особливою силою і експресією звучать чоловічі рими у Бажана: Козак на північ прудко мчить, Козак не хоче відпочить. Копито сніг примерзлий б’є, Луною дзенькіт оддає. Безлюддя й пустка навкруги. Кошлаті гачарі. Сніги. (М. Бажан. «Гонець»). Цей чотиристопний ямб з чоловічими римами звучить і уривчасто падає, як удар меча, що вражає свою жертву. Пружність, енерґія і звучне одноманітне падіння його надзвичайно гармонує з зосередженим почуттям, незламною силою могутньої натури й трагічним становищем героя твору. Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі (бýду — забýде). Жіноча рима надає закінченню рядків м’якого звучання. Вірші з жіночими римами, не маючи наголосів на кінцях рядків, можуть завдяки цьому набувати певної співучості. Наприклад: Тихий сон на горах хÙдить, За рученьку щастя вÙдить. І шумлять ліси вже тúхше, Сон мені квітки колúше. Спіть, мої дзвіночки сúні, Дикі рожі в полонúні! (О. Маковей. «Сон»). Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад (вíченьки — нíченьки). Дактилічна рима надає віршеві ще повільнішого характеру, ще в більшій мірі відчувається співучість вірша. Наприклад: Гори багрянцем кривавим спалáхнули, З промінням сонця західним прощáючись, Так моє серце жалем загорíлося, З милим, коханим моїм розлучáючись. (Леся Українка. «Східна мелодія»). Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п’ятий від кінця склад (кíшечкою — усмíшечкою). До цієї рими вдаються тільки тоді, коли треба надати віршеві особливої повільності. Наприклад: Як була я молодою преподÙбницею Повісила фартушину над вікÙнницею. (Т. Шевченко. «Гайдамаки). Цікавий приклад гіпердактилічної рими з вірша Дм. Білоуса «Лука лукавий»: Він мурличе, бува, Ходить кíшечкою. Кусь — і зубки схова За усмíшечкою. Рима в непарних рядках чоловіча (бувá — сховá), а в парних — гіпердактилічна (кíшечкою — усмíшечкою). Закінчення рядка не залежить від того, яким розміром написаний вірш; дактилічні рими є не тільки у віршах, написаних дактилями; так само чоловічі — не тільки в ямбічних і анапестних рядках, жіночі — не тільки в хореїчних та амфібрахічних. Закінчення віршового рядка часто не збігається з видом стопи, якою складено рядок. Не часто трапляються вірші, в яких усі клаузули були б одного виду. Згадаймо початок відомого вірша Шевченка: Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені. Тут чергуються жіночі рими (будý — забýде) з чоловічими (нí, чужинí, менí) і дактилічною (однаковíсінько), і вірш не звучить монотонно. 2. За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів: а) за повнотою суголось: точною називається така рима, коли збігаються усі звуки після останнього наголошеного звука в римованих словах: несíть — ідíть, зéрня — тéрня, прирÙдний — нарÙдний. Точна рима, що її творять п’ять, шість і більше фонем (сýджений — огýджений, стрáчених — небáчених), називається ще глибокою; неточною (приблизною) називається така рима, в якій римовані звуки фонетично не збігаються, а тільки подібні приголосні, а навіть інші голосні, від наголошеного голосного звука: хвúлі — долúні, прилітáють — складáю, ожерéдами — всерéдину. Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом: красúва — невгасúма, сідáє — куняє, наскрíзь — побúйсь. І навпаки, коли співзвучними є тільки приголосні звуки при розбіжності наголошених складів, то така рима називається консонансом: рýнами — ворýнами, кадр — кедр, москíт — мускáт, рÙків — рукáв. б) Залежно від числа складів, що повністю збігаються, розрізняють рими: багаті— збігаються звуки не тільки клаузули, а такожі ті, що перед нею (садівнЬцтво — будівнúцтво, корÙна — ворÙна, кільцé — сільцé, красá — росá, веслÙ — понеслÙ). Збільшення кількості повторюваних звуків посилює співзвуччя; бідноюназивається чоловіча рима з відкритим складом, у якій збігаються лише кінцеві голосні: сівбá — боротьбá, крупá — совá, менé — тебé — себé, люблю — молю — мою; в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими: прості— це такі рими, які складаються з двох слів: грÙші — хорÙші, рýки — крýки; складні— це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів: сонце — сон це; колисці — колись ці; колихати — коло хати; на камені — важка мені; омонімічні— це такі рими, в яких римуються омоніми: «діти, діти, де ж вас діти?» — народний каламбур; г) залежно від місця у рядку рими бувають: прикінцеві— римуються останні слова рядка: «Густа, медова теплотá — високі налива житá» (М. Рильський); внутрішні— римуються будь-які слова в рядку: «Все йде, все минає, і краю немає...» (Т. Шевченко); д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини мови, які діляться на підвиди: — іменникові (хáти — палáти, грач — помагáч); — прикметникові (чÙрний — мотÙрний, багáтий — пихáтий); — дієслівні (пúше — колúше, почувáти — ночувáти). Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до різних частин мови (годувáти — гордувáтий, крщчі — ревýчий, пýть — ідýть). Наприклад: Ніч холодною рукою, там, за даллю голубÙю, розгорнула наді мною зір невидані світú, і дорогою ясною кличе, манить за собÙю, щоб нервовою ходою міг за нею я пітú... (В. Сосюра. «Ніч»). Тут різногрупна (неграматична) рима. Заримовано: голубÙю (прикметник) із собÙю (займенник), а світú (іменник у множині) з пітú (дієслово). Головна перевага цієї рими в тому, що вона досить свіжа й змістовна. Часто вживані рими, що втрачають естетичне значення через свою шаблонність (кров — любов) називаються банальними. Протилежні їм рими є вишуканими. Поети завжди прагнуть до нових рим, але ці пошуки не повинні перетворюватися в самоціль: вони тільки тоді виправдані, коли сприяють увиразненню зображуваного в творі, посилюють мелодійність віршованої мови. IV. Способи римування РИМУВАННЯ cуміжне ааbb четвертне аааа перехресне аbаb потрійне ааа кільцеве аbbа Звучання вірша залежить не тільки від того, які рими за своєю природою, а й від того, як вони розташовані, які способи римування застосовує поет. Римування — особливість розташування рим у вірші, інтервал між ними. Розрізняють такі способи римування: 1. Суміжне або парне — коли римуються суміжні (сусідні) рядки парами. Таке римування умовно позначаємо: аа бб вв Наприклад: У місті, де ми не зустрілись, я знову а Блукаю з тобою, і нашу розмову а Корабликом діти пускають на воду б Вона запливає, відчувши свободу, б У погляд відкритий твого океану, в Де, може, і досі шукаєш кохану. в Де, може, мене пам’ятаєш і досі?.. г Заплутався вечір тоді у волоссі... г А ти розплітав мої коси невміло, д І мріяла я, щоб вони посивіли д На грудях твоїх, як сивіє світання, е Як гасне на небі зірниця остання е (Софія Майданська) 2. Перехресне римування — складніше, в ньому римуються кінцеві слова парних рядків з парними, а непарні — з непарними; воно найпоширеніше у сьогоденній силабо-тонічній версифікації. Схема: абаб. Наприклад: Я не скажу і в пам’яті — коханий. а І все-таки згадай мене колись. б Ішли дві долі різними шляхами. а На роздоріжжі долі обнялись. б (Ліна Костенко) 3. Кільцеве або охопне (оповите) римування — коли римуються перший рядок з четвертим, а другий — з третім. Два рядки з парними римами оповивають згори й знизу два рядки, які теж римуються між собою. Схема: абба. Згадати лиш, як дивно шелестить а Грудневий сад, занурений в світання. б Болить недоціловане кохання, б Вже стільки часу, а воно болить... а Клялась забути, а таки живе! в У метастази проростає нові. г Це світло невигойної любові г Через роки і відстані пливе. в (Ганна Костів-Гуска) Іноді в катрені спостерігається і неспароване римування, тобто коли в ньому римуються другий та четвертий вірші, а перший і третій залишаються без рим. Схема: абвб. Що тобі сниться ночами, а Як вітер і хлюпає дощ? б Визбируєш крихти пам’яті в З-посеред львівських площ? б Шукаєш ту диво-квітку, г Що так і не розцвіла? д Уже навіть важко згадати: е Була я чи не була? д (Ганна Костів-Гуска). 4. Тернарне римування— через два рядки. Схема: аа б вв б. Наприклад: На все є час і є пора, а Якщо то гра — то чесна гра, а А якщо ні — обличчям до болота. б Якщо минув любові час, в Якщо минув любові час, в Нехай мені залишиться свобода б (Леся Романчук) 5. Потрійне римування— рима охоплює три рядки, що стоять поряд. Схема: ааа. Наприклад: О, ні! а Являйся, зіронько, мені а Хоч в сні! а 6. Монорима або наскрізне римування(франц. monorime від грецьк. monos — один) — вірш, у якому всі рядки (більше трьох) охоплює одна рима. Схема: ааааа... Наприклад: Здається, часу і не гаю, а а не встаю, не встигаю! а Щодня себе перемагаю, а від суєти застерігаю, а і знов до стрічки добігаю, а і знов себе перемагаю, а і не встигати не встигаю, а і ні хвилиночки ж не гаю! а (Ліна Костенко) Окремі рядки у віршах можуть не римуватися з жодним іншим рядком. Вони звуться холостими. Є ще внутрішнє римування, коли кінець рядка римується з якимось словом з середини віршового рядка: Вже скосили грéчку, осінь недалéчко, місячна вуздéчка впала на поріг. І трава шепÙче про небесні Ùчі, що крізь далі нÙчі сяйво шлють до ніг... А туман, де лýки, ломить білі рýки, глушить ночі звýки маревом густим. Тíні, тíні, тíні... Не дзвенять у сúні співи солов’íн і за вікном моїм. Пісню калинíву я складаю знÙву, і з людьми розмÙву серцем я веду... Тишина, ні рýху... Небо землю слýха, падають десь глýхо яблука в саду. (Володимир Сосюра). Моноримічно будуються часто вірші для дітей: Ой нумо, нумо а В зеленого шума, а А в нашого шума а Зеленая шуба. а (Дитяча пісенька). Найчастіше монорими вживаються у сатиричних та гумористичних віршах. V. ЦЕЗУРА. КЛАУЗУЛА Віршована мова багата на різні паузи, що підсилюють ритм і увиразнюють зміст. Крім міжслівних та логічних (на розділових знаках і між синтагмами), властивих і прозовій мові, тут є ще прикінцеві (паузи між рядками), емоційні (зупинки для підкреслення якогось слова при виразному читанні) та цезура. Цезура(лат. caesura — розтин, розріз, поділ) — пауза в середині рядка, що поділяє його на дві частини (піввірші). Цезура має ритмотворче значення — вона підсилює, підкреслює ритм і смислове — виділяє найважливіші слова, увиразнює висловлену думку. За своєю тривалістю цезура трохи коротша за міжрядкову паузу. Найчастіше цезура з’являється в багатостопних рядках. Вона може бути постійною, якщо стоїть у всіх рядках на одному й тому ж місці; рухомою, якщо вона є в кожному рядку, але в різних місцях; періодичною, якщо ритмічно з’являється через рядок або два. Клаузула (лат. clausula — закінчення) — заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу. Співзвучні клаузули утворюють риму. Залежно від місця наголосу розрізняють клаузули (як і рими): — окситонні (чоловічі) — з наголосм на останньому складі. Кінець рядка звучить твердо, уривчасто. Наприклад: Лине кроків дзвíн — перегуки мíн» (Володимир Сосюра); — парокситонні (жіночі) — з наголосом на передостанньому складі. Кінець рядка звучить м’якше, тепліше. Наприклад: Женою-трудівницею на пÙлі — із піснею про волю у невÙлі. (Максим Рильський); — дактилічні — з наголосом на третьому від кінця складі. Кінець рядка звучить плавно, лагідно, іноді тужливо. Наприклад: Рученьки терпнуть, злипаються вíченьки... З раннього ранку до пізньої нíченьки (Павло Грабовський); — гіпердактилічні — з наголосом на четвертому від кінця складі. Така рима часто сприймає додатковий наголос на останньому складі і тому звучить, як чоловіча. Наприклад: Як була я молодою преподÙбницею, — повісила фартушину над вікÙнницею. (Тарас Шевченко). Звичайно, якоїсь певної інтонації рими (і клаузули) створити самостійно не можуть — вони лише увиразнюють, посилюють основну авторську інтонацію. Рекомендована література: 1. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ „Академія”, 1997. 2. Ткаченко А. Мистецтво слова. — К.: Правда Ярославичів, 1998. 3. Волкова Т. С. Проблема жанра в лирике. — Львів: Світ, 1991. 4. Сидоренко Г. К. Як читати і розуміти художній твір. — К.: Радянська школа, 1988. 5. Безпечний І. Теорія літератури. — Торонто: Молода Україна, 1984. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
