Capitis deminutio та зменшення громадянської честі

равоздатність фізичних осіб купувалася шляхом народження від римських громадян, які перебували в "правильному шлюбі, а також усиновленням, звільненням з рабського стану, наданням римського громадянства особливими актами держави окремим особам, громадам, населенню тієї чи іншої провінції. Правоздатність виникала в момент народження і припинялася смертю. Правда, суб'єктом права визнавався і зачата, але ще не народжена дитина (postum).
Особа, захоплене в полон, втрачало правоздатність, а над його майном встановлювалася опіка. Якщо, проте, полонений повертався до Риму, то він вважався римським громадянином, як би і не перебували в полоні. У найдавніший період римської історії неоплатний боржник, дезертир або злодій позбавлялися громадянства при продажу їх у рабство. Пізніше таке правило перестало діяти, але в рабство стали звертати і позбавляти громадянства за деякі тяжкі злочини. Засуджений до смерті втрачав права громадянства.
Поряд з втратою правоздатності римському праву було відомо і обмеження правоздатності (capitis deminutio). Так, особа, яка брала участь в укладанні угоди з обрядом манципації (вагар, свідки) і відмовилася підтвердити висновок угоди, позбавлялося права бути свідком при укладенні угод; особи із сумнівною репутацією за аморальну поведінку позбавлялися, наприклад, права бути опікуном і т.д.
Римляни розрізняли три види обмеження правоздатності: capitis deminutio maxima - максимальний, коли римлянин позбавлявся волі (status libertatis); capitis deminutio media - середнє, коли римлянин позбавлявся права римського громадянства (status civitatis); capitis deminutio minima - мінімальне обмеження правоздатності, коли римлянин позбавлявся свого сімейного стану (status familiae) або змінював його з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками.
Крім capitis deminutio, правоздатність обмежувалася внаслідок применшення громадянської честі, відомого римського права ще з часів XII таблиць.
Римські магістрати, зокрема цензори, були компетентні не допускати осіб із сумнівною репутацією до виконання посадових функцій, претори - до участі в суді. Поступово виробився і зміцнився інститут преторской infamia (безчестя). Infamia наступала в силу певних обставин (видалення з легіонів за аморальну поведінку, подвійне заручини і т.п.).
У результаті infamia особа позбавлялося права бути представником у суді, опікуном, обиратися на громадські посади. Крім того, преторським едиктом обмежувалася правоздатність носіїв деяких професій і аморальних промислів: акторів, звідників, повій, тобто осіб, "покритих ганьбою" (turpitudo). Вони, зокрема, ущемлялися в спадкових правах.