Рецепція римського права в цивільному праві Російської імперії

Після приєднання України до Московської держави відповідно до Березневих статей на територію Гетьманщини дія московського законодавства не поширювалась — тут і далі діяли «колишні права», тобто звичаєве право, польсько-литовське законодавство та магдебурзьке право.

Однак таке становище не могло зберігатися довго, і тому було заплановано складення збірки «Права, за якими судиться малоросійський народ» з метою регулювання відносин у Лівобережній Україні таким чином, щоб це відповідало імперській доктрині права. Було створено кодифікаційну комісію на чолі з генеральним суддею І. Борозною (після його смерті комісію очолив генеральний обозний Я. Лизогуб) у складі 12, а пізніше — 18 осіб.

Після 15-ти років роботи комісія у 1743 р. подала законопроект, який, однак, не влаштував царський уряд своєю оригінальністю, відмінністю від тогочасного російського законодавства, а його тому так і не було прийнято, хоч фактично він застосовувався до формування єдиної імперської системи законодавства у середині XIX ст.

Судячи з усього, при складенні проекту «Прав...» було використано римські та німецькі джерела, Статути Великого князівства Литовського, польське законодавство, звичаєве право України і судову практику.

Збірник (хоча точніше назвати його Кодексом) складався з ЗО розділів, поділених на 532 артикули та 1607 пунктів.

На зміст «Прав...» досить помітно вплинуло римське право, а також його візантійські інтерпретації. Останні були особливо помітні у визначенні порядку подання норм: шлюбні стосунки, опіка, заповіти, спадкування за законом, договори, земельні справи тощо (пріоритет надано сімейному та спадковому праву).

Вплив римського права, зокрема, відчувається у регулюванні відносин щодо речей. У відповідних розділах розмежо-вувались володіння, право власності та сервітути. Різним був правовий режим рухомості та нерухомості, чітко визначались первісні та похідні способи набуття права власності. Захищалось право власності за допомогою позовів. Допускався також посесійний захист. Подібність до римсько-правових рішень помітна була у положеннях зобов'язального права: у самому трактуванні зобов'язань, їхній системі, підставах виникнення тощо. Зокрема, передбачалась можливість виникнення зобов'язань на підставі угод (договорів) та внаслідок правопорушень. При цьому, як і в ранньому римському праві, не було чіткої межі між деліктами публічними та приватними, внаслідок чого порушення кримінального судочинства, головним чином, залежало від бажання потерпілого або його родичів.

Як зазначалося, «Права, за якими судиться малоросійський народ» хоч і не набрали чинності як законодавчий акт, але фактично застосовувались аж доти, доки з введенням в дію Зводу законів Російської імперії не було формально заборонено застосування місцевого законодавства.

Втім, незалежно від цієї заборони та створення імперського Зводу законів відчувалась потреба в оновленні законодавства, яке, хоч і фактично застосовувалось, однак не відповідало потребам часу, особливо вимогам регулювання економічних відносин. Тому ще у процесі створення проекту Зводу з'явилась збірка «Зібрання малоросійських прав», котра цікава насамперед тим, що відображала вплив ідей та рішень римського приватного права. В останнього було сприйнято не лише низку структурних елементів, інститутів та правових рішень, а й принциповий підхід — насиченість та гнучкість норм.

«Зібрання малоросійських прав» складалось з трьох частин і структурно фактично йшло за інституційною системою (з деякими відмінностями щодо спадкування). Першу частину було присвячено визначенню правосуб'єктності, шлюбно-сімейним відносинам та опіці. Друга охоплювала норми зобов'язального права, третя — речеві права разом із спадковими.

У регулюванні питань правоздатності, речевих прав, приватної власності, сервітутів, іпотеки, володіння тощо відчувався вплив ідей, характерних для буржуазного суспільства. Ще більше він був помітним у нормах зобов'язального права, що передбачали добре врегульовану систему договорів, покликану обслуговувати розвинений товарний обіг. Характерною рисою контрактного права була свобода договорів, які укладались за ініціативою сторін та в результаті їх вільного волевиявлення. Укладення угоди за наявності вад волі тягло її недійсність.

Згадані вище положення свідчать про досить високу юридичну техніку та правову культуру. У цьому контексті варто звернути увагу на ті правові джерела, звідки було запозичено ті чи інші ідеї або рішення: Статут Великого князівства Литовського (515 посилань), «Саксонське свічадо» (457 посилань), хелмінське право (224 посилання), магдебурзьке право (58 посилань) та «Порядок прав цивільних» (1 посилання).

Отже, в основу першого проекту цивільного кодексу України було покладено литовське право, що являло собою продукт часткової рецепції римського права у його візантійській та західноєвропейській інтерпретаціях (похідна рецепція через давньоруське німецьке та польське право), а також німецьке та польське право, де мала місце рецепція римського права західноєвропейського зразка.

Якщо спробувати оцінити загальну тенденцію проектів розвитку права України у X—XIX ст., то можна зробити висновок про досить стійкий вплив римського приватного права — часткову похідну рецепцію у формі запозичення законодавчих рішень. Рецепція ця була частковою, бо сприймалися не всі, а частина ідей та рішень. Вона похідна (опосередкована), бо сприйняття положень римського права відбувалося не безпосередньо з першоджерел, а через інші системи, де ці першоджерела вже інтерпретовано відповідно до місцевих потреб.

Однак, як зазначалося, цим проектам не судилося бути реалізованими й у XIX ст. у сфері позитивного законодавства, що встановлюється на підґрунті законодавства Російської імперії, все помітнішим стає візантійський вплив.

Слід згадати, що це не стосується територій України, які перебували під владою Австро-Угорщини, Польщі, Румунії тощо, до діяло законодавство відповідної держави, що відображало західну традицію права, характерною рисою якої є рецепція римського права у різноманітних формах.

Що стосується України того часу (Малоросії), то можна зробити висновок, що попри намагання створити концепцію права за римськими (західноєвропейськими) зразками, у XIX ст. все більше відчувається переважання візантійської традиції, обумовлене зміцненням патерналістських настроїв Росії, частиною якої фактично стала на той час Україна.

Оскільки Україна тривалий час перебувала у складі Російської імперії, треба також належну увагу приділити питанням впливу римського права на право Росії. При цьому варто мати на увазі, що проникнення римського права тут могло відбуватися двома шляхами: через Церкву і через світське законодавство.

Загалом більшість російських дослідників не заперечує опосередкованого запозичення (через Візантію) російським правом римсько-правових рішень у галузі шлюбно-сімейній та спадковій галузях. Посередником у цьому процесі виступала православна церква, до юрисдикції якої належала значна група відносин у цій сфері.

Разом з тим, так само більшість романістів вважає, що на решту інститутів цивільного права Російської імперії римське право практично не впливало (О. Й. Покровський, А. І. Косарев). Тобто фактично заперечується вплив римсько-правових ідей у цивільному праві.

Однак до цієї тези слід поставитися критично. Для встановлення дійсного стану речей варто звернутися до першоджерел: Книги X Зводу законів Російської імперії, проектів Цивільного уложення Російської імперії, підготованих наприкінці XIX — на початку XX ст.

Аналізуючи книгу X Зводу Законів Російської імперії, варто звернути увагу на те, що у нормах сімейного та спадкового права більш помітне відлуння місцевого звичаєвого права, скоригованого православною (візантійською) традицією. Що ж стосується речевих прав, забезпечення зобов'язань, окремих видів зобов'язань, відшкодування шкоди тощо, то тут можна помітити деякий вплив римського права, хоч і значною мірою «відредагований» німецькою правовою думкою.

Але, хоч на перший погляд проникнення римської правової думки в право Російської імперії було незначним, треба мати на увазі, що монізм ортодоксальної імперської цивілістики істотно порушувався місцевим законодавством, яке значною мірою склалося від впливом (прямим або опосередкованим) римського права. Так, у Царстві Польському діяв Кодекс Наполеона; в Остзейських губерніях, поміж інших джерел, — римське право; у Фінляндії — Шведський кодекс 1734 р.; у Бессарабії — Шестикнижжя Арменопуло, Звід Юстиніана і Базиліки; у Чернігівській і Полтавській губерніях — Статути Великого князівства Литовського.

Однак ще важливішим для поширення впливу римського права в Імперії була практика Урядового сенату і швидкий розвиток російської романістики та зміцнення її позицій після реформ 1861 р. У другій половині XIX — на початку XX ст. виходять друком праці видатних романістів: Н. П. Боголєпова, С. О. Муромцева, И. А. Покровського, В. М. Хвостова та багатьох інших. Активні дослідження питань римського права проводяться в цей час також у Київському університеті св. Володимира та Новоросійському університеті, про що йшлося вище.