П.1 Вимоги до тексту наукової праці

           

Текст — головний елемент наукової праці. При складанні наукового тексту мають виконува­тися вимоги, найголовніші з яких — це достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та макси­мальна стислість.

Достовірним текст є тоді, коли викладені в ньому фак­ти відображають справжній стан речей.

Точним текст є тоді, коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та висловів.

Повним називається такий текст, зміст якого вичерпує всі обставини справи.

       Переконливим є такий текст, який веде до сприйняття читачем (адресатом) висновків або пропозицій, викладених у науковій праці.

Стислим є текст, у якому відсутні зайві слова та смислові повто­ри, надмірно довгі міркування не по суті справи.

Лаконічність визначає культуру наукової мови. Тому слова і словосполучення, які не несуть смислового навантаження, повинні виключатися з тексту дипломної роботи. До смислової надмірності належить і вживання без потреби іноземних слів, відповідники яких є в українській, що ускладнює висловлювання. Різновидом багатослів’я є також тавтологія, тобто повторення того ж самого іншими словами.

 

       При написанні тексту пояснювальної записки слід дотримуватися таких основних лінгвістичних  пра­вил:

       1. Стиль письмової наукової мови – це безособовий монолог. Враховуючи, що увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб’єкті, то матеріал потрібно викладати від третьої особи. Використання займенника "ми" дає змогу виразити свою думку як думку певної групи людей, наукової школи або наукового напряму. Однак уживання цього займенника повинно мати міру.

    Рекомендується звертатися до конструкцій, що обмежують його вживання. Такими конструкціями є неозначено-особові речення. Наприклад: «З урахуванням актуальності наведених проблем нами була обрана тема дипломної роботи, яка пов’язана…».

       2. Виклад змісту потрібно здійснювати за допомогою функціонально-лексичних засобів зв’язку, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, перш за все, потім, по-перше, по-друге, отже тощо), суперечливі відношення (однак, позаяк тощо), причинно-наслідкові відношення (тому, внаслідок цього, до того ж тощо), перехід від однієї думки до іншої (звернемось до, необхідно зупинитися на, потрібно розглянути тощо),підсумовування (отже, таким чином, на сам кінець, викладене вище дозволяє зробити висновок, підводячи підсумок тощо).

3. Необхідно вживати мовні засоби та терміни, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів. Не дозволяється також довільно використовувати в одному тексті різну термінологію, застосовувати замість прийнятих в юридичній науці термінів так звані «професіоналізми», що використовуються у вузькому колі спеціалістів і зрозумілі лише їм.

4. Наукова мова має стилістичні особливості. Щоб досягти об’єктивності викладення тексту та висловити своє відношення до тих чи інших понять, рекомендується використовувати в тексті дипломних робіт  вставні слова та словосполучення, наприклад, такі: звісно, зрозуміло, дійсно, як видно, певно, очевидно, можна вважати та ін.

Обов’язковою умовою об’єктивності викладу матеріалу є також посилання на його джерело, ким висловлена думка (положення, висловлювання). У тексті зазначену умову можна реалізувати, використовуючи спеціальні вставні слова типу на думку, за повідомленням, за даними, на нашу думку тощо. Натомість займенники «щось», «дещо» у силу невизначеності у науковому тексті краще не використовувати.

         П. 2 Рубрикація та логічна послідовність у тексті

 

Рубрикація є зовнішнім вираженням компо­зиційної будови будь-якого наукового тексту. Це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін., про що вже йшла мова вище.

Ступінь складності рубрикації зале­жить від обсягу, тематики та призначення документа. Найпростіша руб­рикація — поділ на абзаци.

Абзац — це відступ на початку першого рядка кожної частини тексту, а також фрагмент тексту між двома такими відступами. Він вказує на перехід від однієї думки до іншої.

Типовий абзац має три частини:

- зачин (повідомляється, про що йтиме мова);

        - фраза (міститься основна інформація абзацу);                                                 

        - коментарі (підбивається підсумок того, про що говорилося в абзаці).

Вважається, що середня довжина абзацу має бути 4-6 речень. Проте в наукових текстах бувають абзаци, що складаються з одного речення. Однак якою б не була його довжина, треба пам'ятати, що це внутрішньо замкнене смислове ціле. Наприклад:

 

«У дипломній роботі були розглянуті варіанти оренди суден дедвейтом 3000 т (типу т/х «Golden Express» та дедвейтом 4500 (типу т/х «Antilla»), що в даний час належать компанії «Laskaridis Shipping» (Греція)».

 

Щоб не ускладнювати процес читання й опрацювання документа, у ділових паперах рубрики нумеруються. Існує дві системи нумерації: традиційна та нова.

Традиційна — базується на використанні знаків різних типів римських та арабських цифр, великих та малих літер. Наприклад:

 

А.; Б.; В.;  Г.; Д..; I.; II.; III.; IV.; V..;

1.; 2.; 3.; 4.; 5..;   1); 2); 3); 4); 5)..;

а); б); в); г); д)...

 

Вона доповнює абзацне членування тексту (нумерація тез, пунктів, правил), яке зале­жить від змісту, обсягу, складу документа.

Рубрики, більші за абзац, можуть називатися: параграф (§), розділ, підрозділ, пункт, підпункт і т.д. 

Нова система рубрикації, якої ми рекомендуємо дотримуватися при виконанні пояснювальної записки, базується на використанні лише арабських цифр, розміщених у певній послідовності. Наприклад:

      

    1; 2; 3; 4; 5;           1.1; 1. 2.; 1.3.; 1.4.; 1.5;

    1.1.1; 1.1. 2; 1.1.3;    1.1.4; 1.1.5;

а); б); в); г); д)..;     1); 2); 3); 4); 5)..;

 

Логічна послідовність як необхідна ознака наукового стилю мови реалізується за допомогою причинно-наслідкових зв'язків у межах одного речення чи в повному тексті.

 

Наприклад: «Оскільки у зв’язку з економічною кризою наша держава не планує побудову чи придбання найближчим часом будь-яких рефрижераторних суден для перевезення імпортних рефвантажів, що швидко псуються, деякі судноплавні компанії вбачають вирішення цієї проблеми у можливості довгострокової оренди рефсуден на умовах фінансового лізингу, або бербоут-чартеру із правом їх подальшого викупу».

Важливим у документі може бути й суворе дотримання певної послідовності викладу матеріалу, підкреслення наступності чи черговості подій або явищ. Це досягається за допомогою, наприклад, таких слів: спочатку, водночас, потім тощо.

Одним із способів вираження логічної послідовності є виділення мети за допомогою, наприклад, таких слів:  тому що, для цього, з цією метою та ін.

Загальна логічна послідовність документів досягається за допомогою слів на позначення результативності: таким чином, отже та ін.). Наприклад:

« Таким чином, у нашому законопроекті планується певну частину річного бюджету держави витратити на соціальні виплати».

 

Розділи і підрозділи тексту повинні мати заголовки, які коротко виражають суть їх змісту. У тексті, що передбачає виклад ма­теріалу у хронологічній послідовності, треба прагнути виділяти вузлові події, найбільш характерні факти, деталі, риси. Наприклад:

«Так, наприкінці 2000 року.., який в січні 2001 році.., у квітні цього ж року … і вже на початку серпня …. Однак через рік… У лютому 2004 року.., отримавши у серпні 2005 року…».

Змістовна точність – основна умова, що забезпечує наукову і практичну цінність інформації дипломної роботи. Неправильно дібране слово може викривити смисл написаного, надати можливість двозначного тлумачення тієї чи іншої фрази, тексту – небажаного відтінку. Звідси різного роду лексичні помилки.

При роботі над описовим текстом слід намагатися розкрити найбільш важливі ознаки явища, їх слід викладати за ступенем важливості, що буде слугувати вимогам послідовності у викладенні матеріалу.

Характерною особливістю такого виду тексту є наявність доказу — однієї з основних форм мислен­ня. Докази бувають двох видів: дедуктивні та індуктивні.

У дедуктивних доказах думка розвивається у напрямку від загального до часткового, тобто від загальних суджень до часткових висновків.

Де­дуктивний метод доведення покладено, наприклад, в основу наступного роз­думу:

«У складі українського рефрижераторного флоту сьогодні немає суден, які могли б постійно використовуватися для перевезення таких традиційно імпортних вантажів, як цитрусові, тому що після ліквідації у 2001 році ДСК «Укрріфер» державою були продані всі спеціалізовані рефсудна. Отже, Україна вимушена здійснювати імпорт цитрусових за допомогою іноземного флоту, через фрахт якого втрачає, за підрахунками спеціалістів, понад 5 млн. доларів щорічно».

 

У індуктивних доказах, навпаки, думка йде від окремих розрізнених фактів до узагальнення. Наприклад:

 «Оскільки АСК «Укррічфлот» є провідним українським транспортним підприємством, що а) має статус національного перевізника, експлуатуючи понад 200 суден різного класу і призначення; б) постійно удосконалює принципи управління бізнесом; в) має можливість не тільки постійно поповнювати свій флот, але й забезпечувати його якісне технічне обслуговування завдяки успішним сукупним проектам з Європейським банком реконструкції та розвитку та наявності власних судноремонтних підприємств; г) має в своєму розпорядженні значні фінансові ресурси та кваліфікованих спеціалістів, - саме тому ця компанія обрана нами потенційним інвестором, спроможним виступити в якості оператора орендованих рефсуден, що зможе, на нашу думку, не тільки експлуатувати взяті у лізинг судна, але й передати їх у менеджмент або здавати у суборенду».