Необхідність державного втручання в економіку

Ринок, який виник декілька тисячоліть тому, розвивався при­родним шляхом, пройшов складний шлях розвитку, змінюючись, пристосовуючись до нових умов і тим самим довів свою життєздатність. В цьому розумінні ринкову економіку можна розглядати як досягнення людської цивілізації, як найбільш ефек­тивну із всіх відомих до цього часу форм організації суспільного виробництва.

Разом з тим було б помилкою розглядати ринок як ідеальний саморегулюючий механізм, який немає недоліків і протиріч.

Перш за все тенденція до встановлення рівноваги, яка закла­дена в ринковому механізмі, прокладає собі шлях через постійне порушення цієї рівноваги. Причому мова іде про порушення не тільки рівноваги на окремих ринках, але й загальної рівноваги між сукупним попитом і сукупним пропонуванням. Іншими сло­вами, ринкова економіка хоч і є динамічною, але недостатньо стабільною системою. Ця макроекономічна нестабільність рин­кової економіки має багато проявів: нестійкі темпи економічно­го зростання і циклічний характер розвитку, недовикористання ресурсів і неповна зайнятість, нестабільність загального рівня цін і інфляція. Треба підкреслити, що хоч ринкові механізми саморе­гулювання в кожному конкретному випадку здатні подолати кризові тенденції в економіці, однак в цілому для ринкової систе­ми характерні періодичні коливання об’єму національного про­дукту, зайнятості та цін. Причому ці коливання є наслідком не тільки зовнішніх факторів, але перш за все недосконалістю само­го ринкового механізму.

Як вже відмічалось, одним із головних елементів ринкового механізму, його рушійною силою є конкуренція. Однак всередині ринкової системи, відбуваються об'єктивні процеси, які можуть суттєво послабити конкурентну боротьбу між товаровиробника­ми. Процес концентрації і централізації капіталу створює сприят­ливі умови для монополізації ринку. Тобто ринок об'єктивно породжує монополію, а монополія, яка панує на ринку, концентрує
в своїх руках економічну владу, встановлює монопольні ціни і
привласнює монопольний зверх прибуток.

Говорячи про недоліки ринкової системи особливо треба під­креслити соціальні проблеми. Ринок породжує значну диферен­ціацію доходів, він об'єктивно не може вирішити багато соціаль­них проблем в суспільстві, оскільки ринок являє собою соціально нейтральний механізм.

Уперше проявилось "збої" у дії ринкового механізму саморегу­лювання під час першої економічної кризи 1825 року. В подаль­шому економічні кризи повторювались через кожні 10 - 12 років і проводили до безробіття, інфляції, тривалих порушень між сукуп­ним попитом і сукупним пропонуванням. Світова економічна криза 1929 - 1933 рр. остаточно підірвала довіру до саморегулюючих можливостей ринкової економіки. Економіка об'єктивно по­требувала дієвого комплексу державних заходів підтримки, нахо­дження нових способів корекції ринкового механізму.

Таким чином можна виділити соціально-економічні пробле­ми, які не може вирішити ринкова економіка, і що потребують необхідність втручання держави в економіку.

- Розвиток продуктивних сил, їх ускладнення, подальше усус­пільнення виробництва вимагають посилення регулюючої ролі держави.

- Механізм ринку не може забезпечити економіку потрібною кількістю грошей (так звані центральні гроші). Тому одна з найголовніших функцій держави - організація грошового обігу в країні.

- Ринковий механізм не забезпечує потреб суспільства товарами і послугами суспільного споживання. Цю функцію на себе по­винна взяти держава.

- Економіка ринковому типу не в спромозі функціонувати без інфляції. Тому держава повинна проводити ефективну антиінфляційну політику.

- Ринковий механізм не вирішує регіональних проблем в усій їх сукупності (економічні, демографічні, соціальні, екологічні). В таких випадках держава повинна проводити відповідну регіональну політику.

- Ринок не забезпечує сталості макроекономічної рівноваги,
звідси необхідність втручання держави, пов'язану з підтрим­кою цієї рівноваги.

- Ринковий механізм не може вирішити багато соціальних про­блем. Тому втручання держави в сферу соціальних відносин, перерозподіл доходів є конче необхідним.

- Якісні зміни робочої сили потребують в загальнодержавному масштабі використовувати кошти на розвиток освіти, охорони здоров'я, підготовку і перекваліфікацію кадрів.

- Ринок не в спромозі без втручання держави забезпечити повну зайнятість. Тому політика в сфері зайнятості - важлива функ­ція держави.

- Ринковий механізм породжує зовнішні ефекти. Для компен­сації негативних наслідків що породжуються зовнішніми ефек­тами потрібне втручання держави.

- Ринковій системі, оскільки вона орієнтована на прибуток внутрішнє притаманна тенденція до монополізації. Для під­тримання ринкової конкуренції, держава повинна проводити антимонопольну політику.

- Проблеми забруднення навколишнього середовища, наростан­ня екологічної кризи потребують втручання Держави у відно­сини між людиною і природою.

Суб’єкти і об’єкти державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки представляє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого ха­рактеру, які здійснюють правомочні державні установи і суспіль­ні організації з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

При здійсненні державного регулювання економіки необхідно знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим механізмом. Напрямки і обсяги регулюючих заходів які виконують держава і ринок, постійно змінюються. Це зале­жить від рівня розвитку продуктивних сил, господарської ситуа­ції, політичної розстановки сил, стану соціальної структури, на­ціональних особливостей, інституційного порядку загальнодер­жавного і місцевого управління.

До суб'єктів державного регулювання економіки відноситься держава (включаючи регіональні і місцеві інституційні утворен­ня), яка наділена економічною і політичною владою, а також не­державні суб'єкти (недержавні спілки, союзи, об'єднання), еко­номічний потенціал.

Держава як суб'єкт державного регулювання економіки. Влада держави повинна використовуватися для узгодження економіч­них інтересів різних груп виробників і населення країни; спряму­вання їх трудової активності на досягнення відповідних єдиних цілей. Державне регулювання економіки утворює відповідну ієрархічну систему. На найвищому державному рівні відбу­вається розмежування функцій між законодавчою і виконавчою гілками влади. Характер розподілу цих функцій залежить від ор­ганізаційно-політичного типу держави.

В сучасних правових державах існують деякі близькі до держа­ви структури, які також виступають суб'єктами економічної політики. До них належать інститути, які мають суспільно-право­вий статус. Самостійними суб'єктами вони не являються, але і не є складовою частиною державного апарату управління. їм пере­даються відповідні функції управління, які вилучаються із сфери діяльності державних управлінських структур. (Наприклад, регіональні управління по страхуванню в ФРН).

Серед суб'єктів державного регулювання економіки існують також інститути, які мають наддержавний характер. їх функціо­нування пов'язане з системою міждержавних угод. Національні органи влади передають їм частину своїх управлінських функцій. (Наприклад, діяльність Європейського союзу).

До недержавних суб'єктів державного регулювання економіки належать різні об'єднання, які виражають інтереси відповідних прошарків і груп населення (профспілки, союзи підприємців, релігійні і культурні організації).

Роль цих суб'єктів визначається можливістю потужного впли­ву, групового тиску на п владні структури, які визначають еко­номічну політику і проводять її в життя. Інтереси недержавних суб'єктів державного регулювання економіки можуть не співпа­дати з цільовою орієнтацією держави, яка ставить головною ме­тою своєї діяльності - добробут всього суспільства. Тому між недержавними суб'єктами і державою нерідко виникає відкрита боротьба за практичну реалізацію їх економічних інтересів. Ви­ходячи з цього, держава повинна постійно враховувати всю су­купність групових інтересів, яка існує в суспільстві.

Для узгодження інтересів держави і економічних союзів вико­ристовуються різноманітні форми і методи. Наприклад, держава може делегувати їм права вирішення відповідного кола функціо­нальних задач. Так, в Швейцарії виробничим об'єднанням на­дається право на проведення високоякісної професійної атес­тації, сільськогосподарським союзам доручається практична ре­алізація аграрної політики.

Однією із форм узгодження суспільних інтересів з інтересами підприємців і найманих робітників може бути система тарифних угод, в якій приймають участь (і при необхідності приходять до компромісних рішень) держава, профспілки і союзи підприємців.

Об'єкти державного регулювання економіки - це умови, проце­си, відносини, елементи і сектори народного господарства, функціонування яких ринковий механізм забезпечує неза­довільно або не забезпечує взагалі.

Тобто, об'єкти державного регулювання економіки це „боль­ові точки" ринкової економіки, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно.

Класифікація об'єктів державного регулювання економіки за рівнем задач, які вони вирішують:

- підприємства (фірми);

- галузі;

- регіони;

- сектори економіки (промисловість, сільське господарство);

- загальногосподарські процеси і відносини (економічні цикли, грошовий обіг, зайнятість, інфляція, ціни);

- глобальні процеси (соціальні відносини, екологія);

- зовнішньоекономічні зв'язки;

- наднаціональні і світогосподарські відносини (інтеграційні процеси, участь в міжнародних економічних організаціях).

Об'єкти державного регулювання частково переплітаються між собою. Так, економічний цикл як об'єкт регулювання немож­ливо відокремити від зайнятості та інфляції, а регіони від галузей і секторів економіки.

Різноманітні об'єкти в різних країнах на певних етапах їх роз­витку відіграють відповідну роль в залежності від того, де існу­ють найбільші проблеми, які проблеми необхідно вирішувати в першу чергу. Так, в країні де відбувається економічна криза го­ловною проблемою може бути економічне зростання, а в країнах з високими темпами зростання цін - інфляція.