Розділ 4. Інші види забезпечення виконання зобов'язань

4.1 Фінансова або банківська гарантія. Загальна характеристика

4.2 Сфера застосування та функції застави

а. Окремі види застави

б. Порядок звернення стягнення на предмет застави

4.3 Притримання як вид (спосіб) забезпечення виконання зобов'язань

Після того як складений студентом план курсової ро­боти затвердив науковий керівник, починається робота над чорновим рукописом. Студент оформлює спеціальний бланк-завдання (додаток 4), у якому зазначається автор, тема і план, а також термін подання курсової роботи. Завдання підписують керівник і студент.

Підготовка чорнового рукопису

 

Роботу над чорновим рукописом починають із компо­нування основної частини, потім пишуть висновки і, в остан­ню чергу, вступ.

Кожна частина пишеться спочатку начорно відповідно до складеного плану. Найголовніше на цьому етапі – зафіксувати основні думки, систему доказів, не втрачаючи логіки викладу.

Готовий чорновий варіант відкладають на два-три дні і тільки після цього перевіряють і критично оцінюють його загальний зміст. Відкоригований чорновий рукопис з необхідними правками показують науковому керівнику. Якщо він схвалив його, можна починати детальне опрацювання тексту, намагаючись з'ясувати, чи вдалось автору з достатньою повнотою, точно і доступно передати основні ідеї, методи, висновки і рекомендації.

Редагування тексту

 

На відміну від попереднього етапу, на якому увагу було зосереджено на загальному змісті роботи, під час редагу­вання перевіряється і критично оцінюється її літературне оформлення. Спочатку слід скоротити другорядний мате­ріал, поліпшити композицію курсової роботи, перевірити, як обґрунтовано висновки, чи логічно пов'язані вислов­лювані ідеї, чи немає повторів, чи послідовно викладено матеріал, визначити доцільність використання й місце в рукописі таблиць і схем. Після цього вдосконалюєть­ся стиль, перевіряється граматика, орфографія й пунктуація, звіряються посилання. Наприкінці роботи над рукописом остаточно коригується зміст, узгоджуються заголовки в змісті й тексті, складається список використаних джерел.

Мова наукової праці свідчить про культуру писемного мовлення її автора, отже, слід подбати про те, щоб мова курсової роботи повністю відповідала нормам сучасної української літературної мови і забезпечувала яскраве і водночас логічно точне вираження думок, суджень, поло­жень, визначень і доказів автора.

Наукове писемне мовлення має свої особливості, які слід враховувати, працюючи над текстом курсової роботи. Це об'єктивність, точність, ясність, лаконічність вираження думок, логічність. Ці ознаки зумовлюють вибір мовних засобів.

Важливе значення має рубрикація тексту. Рубрикація тексту – це графічний його поділ на складові частини — абзаци, підрозділи, роз­діли тощо. Рубрикація є зовнішнім вираженням компози­ційної структури тексту. Вона відіграє важливу роль у його сприйнятті: розкриває будову тексту, взаємозв'язок його окремих частин, попереджає, про що йтиметься, дає можливість швидко відшукати потрібний матеріал.

Редагування окремих елементів курсової роботи

Редагування заголовків

 

Важливий засіб рубрикації тексту — заголовки і під­заголовки. Слід упевнитися в тому, що назва курсової ро­боти, заголовки її розділів і підрозділів адекватно передають зміст відповідної частини тексту і є логічно повно­цінними, тобто недвозначними, несуперечливими, а в заго­ловках, які підпорядковуються, не повторюється те, про що вже йшлося у підпорядковуючому заголовку.

Як правило, заголовок виражається словосполученням у функції іменника. Він має бути лаконічним і містити відповіді на два запитання: про що йдеться в тексті? та що в ньому стверджується?

У кінці заголовка знаки пунктуації не ставлять.

4.2. Цитування й переказ

 

Цитати — дослівні уривки з використаних джерел — використовуються в курсовій роботі для обґрунтування, підтвердження або доповнення авторських аргументів, висновків або положень та для критичного аналізу літе­ратурних джерел. Для цитування, як правило, беруть ури­вок, який містить у собі логічно завершену думку. Рідше цитують частину фрази або окремі слова.

Текст цитати береться в лапки і наводиться без жод­них змін, зі збереженням особливостей авторського напи­сання, зокрема орфографії, пунктуації й шрифтових виді­лень. Відхиленнями від цього правила можуть бути:

1)  пропуски окремих слів і фраз, за умови, що думку автора не буде спотворено, а пропуск буде позначено трьома крапками (при цьому розділові знаки, що стояли перед або після випущеного тексту, не зберігаються);

2)  зміна відмінка слова для підпорядкування його син­таксичній будові фрази, частиною якої вона є.

Бібліографічні посилання

 

Кожна цитата або думка, запозичена з праці іншого автора, має обов'язково супроводжуватися посиланням на використане джерело. Аналогічне посилання є обов'язковим і тоді, коли використовуються цифри, факти, схеми тощо.

Посилання, вміщене поряд із описом загального змісту праці, її провідної думки, має порядковий номер відповід­ного джерела в списку використаних джерел. У тексті цей номер пишуть у квадратних дужках, наприклад [1], або, якщо посилання робиться на кілька праць, [1-3]. Поси­лання, яке супроводжує цитату або переказ конкретної думки, аргумент, цифрові дані тощо, має складатися з но­мера відповідного джерела і номера сторінки, з якої взято цитату або аргумент, наприклад [1, с. 54] або [2, с. 23-26]. Якщо на одній сторінці наводиться кілька посилань на одне й те саме джерело, тоді в другому і наступних посиланнях замість номера джерела пишуть «Там само» і, якщо потрібно, номер сторінки, на яку роблять посилання, на­приклад [Там само. - с. 16].

Скорочення

 

Іноді студенти використовують у курсових роботах скорочення, які вони потім самі не в змозі розшифрувати. Такі скорочення сприймаються як результат недбалості, квапливості, безсистемності, що негативно відбивається на оцінці роботи. Слід користуватися тільки загальноприй­нятими скороченнями слів і словосполучень і писати їх правильно. До скорочень, що не потребують спеціальних пояснень, належать такі:

та ін. – та інші

і т. д. – і так далі

і т. ін. – і таке інше

і под. – і подібне

див. – дивись

пор. – порівняй

напр. – наприклад

проф. – професор

доц. – доцент

акад. – академік

Слова «та інші», «і так далі», «і таке інше», «і подібне» всередині речення не скорочують.

Скорочення мають бути однаковими впродовж усього тексту. Не можна писати слова і словосполучення в одно­му місці повністю, а в іншому скорочено.