Педагогічна культура і майстерність

ПЕДАГОГічна  КУЛЬТУРА І МАЙСТЕРНІСТЬ

Культура є шанування світу. Культура є любов до людини. Культура є пахощі, сполучення життя і краси. Культура є синтез піднесених і витончених досягнень. Культура є двигун. Культура є серце.

Н.К.Рерих

Поняття, сутність і основні функції культури.

Загальна, професійна, базова культура особистості.

Педагогічна культура, її основні компоненти.

4. Духовно-моральна культура педагога.

Педагогічна культура і майстерність.

За усі часи професія вчителя була найважливішою. Завдяки педагогічній
діяльності не переривається зв'язок часів, культурні цінності стають надбанням
нових поколінь, у діалозі вчителя й учня народжуються нові ідеї і відносини,
нові духовні й матеріальні цінності.                             

Кінець XX століття характеризується зростанням культуростворюючої функції освіти. Виховання й навчання — найважливіші елементи духовної культури суспільства. З одного боку, вони відображають рівень її розвитку, з іншого боку — збагачують і розвивають її, служать найважливішим засобом її наступності від покоління до покоління, засобом взаємозбагачення культур різних країн.

Поняття "культура", будучи категорією таких наук, як філософія, історія, культурологія, має різні (близько 200) визначення. Скористаємося найбільш загальним, щоб усвідомити взаємозв'язок культури суспільства, особистості й вчителя.

"Культура (лат. сultuга — оброблення, обробка) — сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених і створюваних людством у процесі суспільно-історичної практики і характеризуючих історично досягнуту ступінь у розвитку суспільства».

Культура існує в двох основних формах: об'єктивній (у вигляді реальних предметів, створених часом не одним поколінням людей, що несуть зміст людського існування, у продуктах духовної праці, системі соціальних норм і установ, духовних цінностях, у сукупності відносин людей до природи, між собою і до самих себе) і суб'єктивної (у вигляді діяльнісних здібностей людини, її суспільно розвинених почуттів і можливостей індивіда опанувати цим предметним скарбом).

Культура характеризує усі форми життєдіяльності людей: матеріальне виробництво, соціально-політичні відносини, духовний розвиток суспільства, побут, людські взаємини. Культуру розглядають як життєдіяльність людини в єдності її процесу й результату.

Людина є об'єктом і суб'єктом культури, і в той же час особистість кожної людини — це феномен культури, тому що формується при впливі різноманітних культурних явищ: традицій, форм суспільної свідомості, способу життя, побуту, змісту діяльності, виховання, освіти.

Культура суспільства створюється людьми і кожною окремою людиною. Учені виділяють три основні функції культури: пізнавальну, інформативну і комунікативну.

Пізнавальна функція полягає в тому, що культура дає цілісне уявлення про народ, країну, епоху. Культура є самопізнання й самосвідомість народів. Завдяки таким її складовим, як наука, мистецтво, освіта тощо, люди пізнають і усвідомлюють свої потреби й інтереси.

Інформативна функція культури полягає в тому, що за допомогою культури передаються знання і досвід попередніх поколінь наступним, здійснюється обмін знаннями й навичками.

Комунікативна функція культури означає, що культура не існує поза суспільством, вона формується через спілкування. Спілкування може бути прямим і відносним (через літературу, мистецтво, науку). Справжня культура покликана розвивати особистість, робити її досконалою. Досконалість особистості визначається тим, що і як вона знає, цінує, творить, з ким і як

спілкується, які потреби і як вона їх задовольняє.

***

Культура особистості складається зі знань, умінь, ціннісних орієнтації, потреб і виявляється в характері її спілкування і творчої діяльності. Культура

особистості - це гармонія культури знання, творчої дії, почуттів і спілкування. О.С. Газман вважає, що культура — це досягнення особистістю деякої гармонії.

Мал. 3. Загальна культура особистості

Розвиваючи ідею О.С. Газмана, додамо що культура людини — це гармонія його внутрішнього світу і зовнішньої діяльності.

За своєю структурою культура особистості (її називають загальною, базовою культурою) складається з двох рівнів: внутрішньої духовної культури, і зовнішньої, що проявляється в культурі спілкування, поводження, зовнішнього вигляду (див. мал.3).

Внутрішня культура — сукупність духовних цінностей людини: його почуттів, знань, ідеалів, переконань, моральних принципів і поглядів, уявлень про честь, почуття власної гідності й самоповаги.

Зовнішня культура — це спосіб прояву духовного світу людини в спілкуванні і творчій діяльності.

Через прояви зовнішньої культури людини ми можемо зрозуміти й відчути, рівень її духовного розвитку. Вищим рівнем розвитку внутрішньої

культури є духовність. Різні філософські школи сперечаються над визначенням поняття "духовність". В ідеалістичних вченнях духовність і віра в Бога розглядаються як два тісно взаємозалежних явища. Зробимо спробу дати визначення духовності виходячи з гуманістичного підходу.

Духовність — це вища ступінь емоційно-морального розвитку людини, гармонія його ідеалів із загальнолюдськими цінностями і високоморальними вчинками, в основі яких лежала потреба служити людям і добру, постійне прагнення до самовдосконалення. За своїм змістом культура людини багатогранна, тому що відображає всі зв'язки людини зі світом, суспільством, усі відносини, у які він вступає. Базова (загальна) культура людини складається (по О.С. Газману) з культури життєвого самовизначення, економічної, політичної, демократичної і правової, інтелектуальної, моральної, екологічної, художньої, фізичної, культури спілкування, праці і сімейних відносин. Формування базової культури в єдності всіх напрямків приводить до формування світоглядної культури, культури громадянства, творчої індивідуальності.

Центральною ланкою базової культури О.С. Газман вважає культуру  життєвого самовизначення, що містить у собі формування культури відносини людини до суспільства, себе, свого здоров'я, способу життя, своїх талантів, вільного часу. Культура життєвого самовизначення характеризує людину як суб'єкта власного життя і щастя, де стрижневим елементом є позиція особистості. Самовизначення особистості — це самостійність і позиційна визначеність, програма дій для її втілення.

Одним із складових елементів загальної культури людини є професійна культура особистості. Під професійною культурою розуміється відповідний рівень здібностей, знань, умінь, навичок, необхідних для успішного виконання спеціальної роботи. Професійна культура містить у собі загальні уявлення про соціальну значимість конкретного виду праці, уяву про професійний ідеал, шляхи і засоби його досягнення, розвинуте почуття професійної гордості, професійної честі і відповідальності.

Єдність моралі і культури виражається в професійній етиці. Загальна культура і професійна культура особистості взаємозалежні і впливають один на одного.

Педагогічна культура — це професійна культура людини, що займається педагогічною діяльністю, гармонія високорозвиненого педагогічного мислення, знань, почуттів і професійної творчої діяльності, що сприяє ефективній організації педагогічного процесу.

Вона визначає характер здійснення всіх основних функцій учителя: освітньої, виховної, розвиваючої. У змісті педагогічної культури можна виділити сукупність стрижневих компонентів, таких як культура педагогічного мислення, спілкування, поведінки і зовнішнього вигляду, духовно-моральна культура.

Культура педагогічного мислення включає високий розвиток здібностей до наукової обробки педагогічних явищ і фактів, що відносяться як до особистості школяра (його свідомості, поведінки), так і до виховного процесу, до особи самого вчителя. Рефлексія вчителя як компонент культури мислення спонукує його до постійного самовдосконалення в особистісному й професійному відношеннях. Інтуїція, як елемент культури педагогічного мислення сприяє миттєвим вірним рішенням у складних педагогічних ситуаціях.

Інтуїція — це чуття, здогад, осяяння, засновані на багатому попередньому досвіді і психолого-педагогічних знаннях. Культура педагогічного мислення збагачується й розвивається на основі інформаційної культури. Одержання нової інформації, її добір, обробка і потім своєчасне використання - основа успішного творчого мислення і творчої діяльності педагога.

Одна з найважливіших рис культури педагогічного мислення — творчість. Творче мислення характеризують ряд ознак: гнучкість мислення, пильність у баченні проблем, парадоксів, здатність до згортання розумових операцій, переносу, цілісність сприйняття, легкість генерування ідей. Культура розумової праці як елемент культури педагогічного мислення дозволяє вчителю ефективно і довгі десятиліття здійснювати гностичну діяльність, реалізовувати свої творчі плани.

Духовно-моральна культура — це нитка, що зв'язує духовність учителя з духовним світом дитини, що визначає гуманістичну спрямованість його особистості. Це критерій професіоналізму вчителя, тому що тільки моральна особистість здатна виховувати моральну дитину. Гармонія відповідних знань, почуттів і поведінка особистості вчителя стає притягуючою для дітей, стимулює формування морального ідеалу у вихованців. Від моральної позиції педагога багато в чому залежить наше майбутнє.

Духовна культура педагога — інтегрована якість особистості, що характеризується мірою й способом творчої самореалізації суб'єкта, спрямованої на формування духовності. Вона створює ту ауру, яка притягує дитину до педагога. Чистота помислів і почуттів створює умови для щирого діалогу між вчителем і учнем. Любов до дитини полегшує взаєморозуміння. "Пильне одне лише серце", — писав Антуан де Сент Екзюпері.

Духовно-моральна культура — основа формування культури педагогічного спілкування, у процесі якого створюється сприятлива атмосфера, що сприяє розвитку особистості дитини. Знання моральних норм і правил спілкування, культура мови, віртуозне, майстерне володіння прийомами і методами взаємодії і впливи на особистість дитини в сполученні з педагогічним тактом — елементи культури педагогічного спілкування. Педагогічний такт — це здатність вибрати правильний, адекватний підхід до вихованця, що виявляється в повазі до його особистості, що зміцнює його почуття власної гідності. Для цього вчителю необхідно бути делікатним, мати почуття міри, саморегуляції, витримки. Вищим рівнем культури спілкування є культура співробітництва.

На думку В.А. Сухомлинського, важливим елементом професійної культури вчителя є уміння орієнтуватися в складних ситуаціях, звертатися до розуму й серця вихованця.

Культура поведінки і зовнішнього вигляду вчителя — це не тільки засіб пробудження симпатії учнів до вчителя, засіб налагодження контактів, але і діючий спосіб виховання і впливи на моральні і естетичні почуття дитини. Підвищені вимоги до зовнішнього вигляду вчителя (одяг, вираз обличчя, міміка,

жести, пантоміміка) обумовлені соціально-психологічними і професіонально-естетичними особливостями його праці. Емоційне враження, що робить учитель, пам'ять почуттів, що він залишає учню, — усе це фактори, що сприяють створенню сприятливої атмосфери взаєморозуміння між вчителем і вихованцем.

Можливо, педагогічна професія є єдиною, де професійна культура не тільки елемент базової (загальної) культури людини; вона формується і розвивається на основі базової культури. Лише духовно багата, освічена і вихована людина може стати сьогодні педагогом, до якого будуть тягтися учні.

Ознаками педагогічної культури вчителя є інтелігентність, розвинутий інтелект, стійка педагогічна спрямованість інтересів і потреб, гармонія розумового, морального і фізичного розвитку, гуманізм, товариськість і педагогічний такт, широкий кругозір, здатність до творчості і педагогічна майстерність. Учитель є творцем культурних цінностей, чим вище його культура, тим більших успіхів він досягне у своїй педагогічній діяльності.

Педагог — людина високої культури, її носій. Перед ним ставляться високі вимоги, тому що саме він виховує культуру особистості, створює культуру наступних поколінь. З цих позицій виховання варто розглядати як спосіб прилучення людини до культури.

Виховання — це цілеспрямований процес культуроємного розвитку людини у визначених соціально-економічних умовах (О.С. Газман).

У виховному процесі здійснюється не просто взаємодія педагога й вихованця: відбувається діалог двох людей, різних поколінь і культур. Чим багатше культура вчителя, тим цікавіше цей діалог для учня, тим глибше він усвідомлює багатство людської культури. Чим вище професійна культура педагога, тим різноманітніше й ефективніше у виховному плані цей діалог, у якому немає місця імперативності й авторитарності.

Майстерність викладача-методиста виражається в його уміннях:

- у вмінні розв'язувати завдання професійного навчання, виходячи з

основних вимог "державної політики в галузі вищої освіти";

- у вмінні передавати знання, доступно викладати матеріал, контролювати
й оцінювати результати навчальної роботи студентів і своєї власної;

- в умінні формувати професійні навички і якості студентів, враховувати їх
пізнавальні та індивідуальні особливості;

- в умінні керувати пізнавальною діяльністю студентів, процесом
формування у них професійних навичок і вмінь;

- в умінні організовувати самостійну навчально-пізнавальну роботу
студентів, їх самоосвіту;

- в умінні володіти собою, своїм психічним станом, зовнішнім вираженням
емоцій і почуттів;

- в умінні готувати й проводити різноманітні види навчальних занять.
Педагогічна культура викладача - найважливіша умова ефективності

навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах.

Складові педагогічної культури:

- тверді педагогічні переконання;

- широкий кругозір;

- гармонія інтелігентності й моральної чистоти раціонального і емоційного,
етичного й естетичного;

- педагогічна спрямованість, повага й любов до людей, повсякденний
інтерес до внутрішнього світу вихованців;

- висока педагогічна майстерність у повсякденній діяльності, у вмінні гармонійно поєднувати навчально-виховну й науково-дослідну роботу;

- висока культура спілкування й поведінки;

- підвищена вимогливість до себе, розвинута потреба у самовдосконаленні,
у вмінні працювати цілеспрямовано, з перспективою.