Предмет і завдання педагогіки, її основні категорії, їх сутність. Система педагогічних наук

Педагогіка

 

 

Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і роз­витку особистості.

Назва її походить від грецьких слів «paidos» — дитина і «аgо» — веду, тобто „дітородіння”.

  Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з ви­ховання людини, складовими частинами якої є освіта навчання

Педагогіка досліджує виховання як свідомий і плано­мірний процес підготовки людини до життя і праці, роз­криває його сутність, закономірності, тенденції та перс­пективи, вивчає принципи і правила, які регулюють ви­ховну діяльність.

Педагогіка вивчає процеси виховання, освіти і навчан­ня лише у властивих їй межах, розглядає у цих проце­сах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засо­бам виховної роботи потрібно будувати виховний про­цес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освіт­ніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів.

 

Основні педагогічні категорії

Педагогіка має свій понятійний апарат — систему пе­дагогічних понять, які виражають наукові узагальнен­ня. Ці поняття називають категоріями педагогіки. Кате­горії — найзагальніші поняття, що відображають основ­ні, найістотніші сторони, властивості та зв'язки явищ об'єктивного світу.

Найважливіші педагогічні категорії — виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що нале­жать до предмета педагогічної науки.

Виховання — соціальне явище, властиве тільки лю­дям, є однією зі сфер суспільно-необхідної діяльності.

Виховання — цілеспрямований та організований процес форму­вання особистості.

Основне його призначення полягає у забезпеченні жит­тєвої наступності поколінь, що не можливе без засвоєння і розвитку новими поколіннями суспільно-трудового до­свіду.

Поняття «виховання» розуміють по-різному. У широ­кому розумінні — це процес формування особистості, що відбувається під впливом соціальних умовуОскільки дійс­ність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то осо­бистість може не тільки формуватися під впливом оточен­ня, а й деформуватись під тиском антисоціальних явищ чи протистояти їм.

Виховання (в широкому педагогічному розумінні) — формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яке базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.

Одним з елементів виховання є освіта.

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формуван­ня на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загаль­ноосвітніх і професійних знань.

Термін «освіта» вживається на означення не тільки процесу розумового виховання і підготовки до виконання певних суспільних функцій, а й результату цього процесу: певного рівня освіченості, ступеня озброєності знан­нями, уміннями і навичками, а також характеру освіче­ності (неповна середня, повна середня або вища, загальна чи професійна освіта). Здобуття певної освіти відповідає і певному статусу людини в суспільстві, його вченому сту­пеню (згідно зі ст. 37 Закону «Про освіту» — бакалавр, магістр, кандидат, доктор наук).

Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

Навчання не є механічною передачею знань учителем учням. Це — їх спільна праця, в якій викладання й учіння перебувають у єдності й взаємодії. Провідна роль у цьому процесі належить учителю, який викладає учням навчальний матеріал, спонукає їх до учіння, спрямовує та організовує їх пізнавальну діяльність, навчає засобам і прийомам засвоєння знань, умінь і навичок, перевіряє, контролює та оцінює їх працю.

Виховання, освіта і навчання — три найважливіші на­прями педагогічної діяльності, які органічно пов'язані між.собою і доповнюють один одного, їх взаємозв'язок — одна з основних педагогічних закономірностей.

 

Система педагогічних наук

Педагогічна нау­ка об'єднує до двадцяти педагогічних галузей, їх кіль­кість зростає залежно від суспільних потреб (йдеться про самостійні науки із своїм предметом, методами дослідження, понятійно-категорійним апаратом).

Загальна педагогіка. Вивчає і формулює принципи, фор­ми і методи навчання й виховання, які є загальними для всіх вікових груп та навчально-виховних закладів. Скла­дається з чотирьох розділів:

— основи педагогіки (її філософські засади, характеристика систем освіти);

— теорія навчання та освіти (дидактика — сутність процесу навчання і змісту освіти);

— теорія виховання (сутність процесу виховання, організації виховного процесу);

— теорія управління навчально-виховним процесом (школознавство — система управління школою і діяльність органів освіти).

Вікова педагогіка. Вивчає закономірності виховання й навчання, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп, її поді­ляють на такі напрями:

— дошкільна педагогіка (закономірності виховання ді­тей дошкільного віку у сім'ї, в дошкільних виховних за­кладах);

— педагогіка загальноосвітньої школи (зміст, форми й методи навчання і виховання школярів).

Професійна педагогіка. Досліджує і розробляє питання підготовки фахівців для різних галузей народного госпо­дарства. Залежно від рівня освіти існують такі напрями:

— педагогіка професійно-технічної освіти (підготовка кваліфікованих робітників і фахівців середньої ланки для різних галузей народного господарства);

— педагогіка вищої школи (навчально-виховний про­цес у вищих закладах освіти, проблеми здобуття вищої освіти).

Спеціальна педагогіка (дефектологія). Вивчає пробле­ми і розробляє методи виховання, навчання та освіти ді­тей з різними фізичними або психічними вадами. Залеж­но від виду дефектів педагогічні знання цієї галузі поді­ляють на такі напрями:

— сурдопедагогіка (навчання й виховання глухонімих, глухих і туговухих дітей);

— логопедія (навчання й виховання дітей з порушен­нями мовлення);

— тифлопедагогіка (навчання й виховання сліпих та слабозорих дітей);

— олігофренопедагогіка (навчання й виховання розу-мово відсталих і дітей із уповільненим розумовим розвит­ком).

Історія педагогіки. Висвітлює процес розвитку теорії та практики навчання й виховання в різні історичні епо­хи, різних країн і народів.

Методики викладання окремих предметів. Вивчають закономірності викладання і вивчення конкретних навчаль­них дисциплін у закладах освіти різних типів.

Шкільна гігієна. Вивчає і визначає санітарно-гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального процесу за­лежно від віку, стану здоров'я.

Порівняльна педагогіка. Порівнює системи народної освіти різних країн.

— Галузеві педагогіки. До них належать спортивна, авіа­ційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня; педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підви­щення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, ро­бітничих кадрів.

Соціальна педагогіка. Вивчає закономірності й меха­нізми становлення і розвитку особистості в процесі здо­буття освіти і виховання у різних соціальних інститутах.

 

Науково-теоретичну структуру соціальної педагогіки утворюють:

— агогіка (проблеми попередження відхилень у пове­дінці дітей та підлітків);

— герогіка (соціально-педагогічні проблеми людей по­хилого віку);

— андрагогіка (освіта й виховання людини протягом усього її життя);

— віктимологія (проблеми категорії людей, які стали жертвами несприятливих умов соціальної організації та насильства).