Стійково-балкова та каркасна тектонічні системи

Стійково-балкова архітектурно-конструктивна система – це система стійок або вертикальних опор і балок, що на них опираються. Ця система виникла в стародавні часи та існує дотепер. Найперші споруди створювалися за цією схемою. Багаточисельні доісторичні споруди, що збереглися на теренах Європи та Азії, так звані дольмени, складаються з двох чи більше вертикально поставлених каменів і кам’яних глиб чи плит, що відіграють роль балки.

З часом ця примітивна конструкція досягла значної досконалості, розвинувшись у струнку архітектурну систему, на основі якої було створено багато архітектурних споруд і будівель. Необроблені кам’яні глиби як підпори перетворилися в стовпи чи колони, які набули чіткої тектонічної форми, підкресленої пластичною та орнаментальною обробкою. Безформна плита перекриття перетворилася в кам’яну балку геометричної форми.

Стійково-балкові конструкції з давніх часів виконувалися і з дерева. При цьому такі дерев’яні конструкції з їхніми більш стрункими, легкими пропорціями в свою чергу могли впливати на формування кам’яних конструкцій, розвиток яких, як правило, йшов шляхом усе більшого полегшення балки та стрункості несучої підпори.

В архітектурі давнього світу колонні системи знайшли широке розповсюдження. Історія архітектури Давнього Єгипту та інших давніх цивілізацій дає багато прикладів споруд, де основою є колони, перекриті балками.

Їх   форма   часто носила  риси    копіювання   та    натуралізму: наприклад,   масивні   гранітні  колони в єгипетській архітектурі, які   були  стилізацією  купи  стеблів   папірусу   або   квітки лотоса. Подібні форми не відображують сутності конструктивного змісту стійково-балкових систем, і з погляду на образне рішення така стилізація позбавлена логіки. Безперечно, походження цих форм значною мірою визначалося більш давніми конструкціями з дерева, очерету та подібного матеріалу, традиційна форма яких потім втілилася у спорудах з каменю (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Різні типи протодоричних колон Єгипту

Стійково-балкова система, зберігаючи свою конструктивну суть і логіку, зазнавала пластичних еволюцій протягом століть, що позначилось як на зміні технології виготовлення частин будівель і споруд, так і на прагненні будівельників використати композиційні засоби разом із особливостями матеріалу для отримання художньо-ідеологічного ефекту.  

Так, у Давньому Єгипті храмова архітектура створювалась спеціально для підтримки культу божества, що персоніфікувалося фараоном, і саме тому основним композиційним засобом було специфічне використання масштабу, а саме несорозмірність будівлі і людини, «надлюдський» масштаб тощо.

Принцип символічної декоративності, що застосовувався зодчими Єгипту в рішенні пластики колон (рельєфи, форма капітелей) використовувався й при обробці стін  і інших поверхонь (рис. 1.2).

Свого часу відбулася трансформація стійково-балкової системи в колонні ордери, які по суті єсистемою вертикальних і горизонтальних конструкцій, підпорядкованою певним законо-мірностям формування, побудови пропорцій, розташування й чергування окремих елементів (рис. 1.3, 1.4).