Форми і механізми реалізації франчайзингових угод

В період входження України в ринкові відносини об’єкти інтелектуальної власності стають предметом купівлі-продажу, а точніше виникає комплекс пов’язаних з цим майнових прав що охороняються Законом. Договірна передача прав інтелектуальної власності є ефективним засобом впровадження науково-технічних розробок. На цій основі виникли нові види договірних відносин – ліцензійний договір, договір франчайзингу, договір концесії та подібні до них.

З усіх видив договірних відносин, заснованих на передачі комплексу виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності, вважаю за необхідне відокремити договір франчайзингу як найбільш перспективний та ефективний засіб ведення бізнесу

Франчайзинговий договір, франшизна угода, або фран­шиза визначає правові і ділові відносини між суб'єктами франчай­зингу, за якими франчайзер, що має розроблену систему ведення певної діяльності, дозволяє франчайзі використовувати цю систему відповідно до вимог франчайзера в обмін на винагороду (компен­сацію). Взаємовідносини є довгостроковими, тому що франчайзі працює відповідно до вироблених стандартів і практики, якими ке­рує франчайзер, при його постійному сприянні та підтримці.

Отже, франчайзинговий договір стосується системи, яку фран­чайзер дозволяє використовувати або ліцензує франчайзі і яка мо­же бути названа франшизною системою. Франшизна система, або франшиза — це означає пакет прав, що охоплює права інтелектуальної власності на один або кілька товарних знаків, фірмових най­менувань, промислових зразків і зразків, що охороняються авторсь­ким правом, а також технологію, ноу-хау і комерційну таємницю, якими будуть користуватися для продажу товарів або надання по­слуг користувачам. Тоді франшизна угода — це угода, за якою франчайзер надає франчайзі право на використання франшизи, причому ліцензія, видана франчайзером на використання франчайзинговї системи франчайзі, є її основою. Вона дає франчайзі право про­вадити свою діяльність відповідно до правил, розроблених франчайзером.

Відмінність франшизної угоди за названими ознаками від стан­дартної ліцензійної угоди мало помітна. Тому існує думка, що франчайзинг — це всього лише складна форма стандартної ліцензійної угоди, а франчайзинговий договір виходить за межі простого ліцензування одного або кількох конкретних прав інтелек­туальної власності (наприклад, товарних знаків), оскільки він є ліцензією на використання системи, що включає права інтелекту­альної власності, але не обмежується ними. За угодою про фран­шизу франчайзі не просто продає товари або надає послуги з вико­ристанням товарних знаків іншого власника, хоча сам він, можли­во, взагалі нічого не виробляє. Насправді франчайзинг дозволяє франчайзі виробляти і продавати товари або надавати послуги у рамках більш великої системи.

Франшизна угода нарівні з деякими спільними із стандартного ліцензійною угодою положеннями має істотні відмінності. Так, у франшизних угодах і стандартних ліцензійних угодах сторони, як правило, не залежні одна від одної, але водночас вони перебувають у тісних робочих відносинах, визначених відповідно умовами цих договорів. Прибуток кожної сторони залежить від загальних зусиль обох сторін: чим успішніша діяльність франчайзі (або ліцензіата), тим вище прибуток обох сторін. Однак успіх франчайзі, на відміну від ліцензіата, залежить і від уміння франчайзера створювати при­буткову систему, навчати користувача франшизи правил належної роботи системи, удосконалювати і розвивати систему, постійно кон­тролювати франчайзі і сприяти йому протягом терміну дії франшизної угоди. У франшизній угоді передбачається (хоча б частко­во), що франчайзер продовжує розвивати франшизну систему та інформувати франчайзі про нові розробки. [8]

Комерційні франчайзингові угоди є найбільш поширеною формою зобов'язальних відносин з використання комплексу виключних прав (ліцензійного комплексу), що включає право використання фірмового найменування, а також інших об'єктів виняткових прав (товарного знаку, знаку обслуговування тощо) для підприємницької діяльності. Незважаючи на це, франчайзингові угоди досліджені у вітчизняній юриспруденції явно недостатньо, що є однією з причин нерозповсюдження цієї простої і зручної в організаційному відношенні форми виробництва і реалізації товарів, робіт і послуг. Будь-яка франчайзингова компанія, будучи залученою в міжнародну торгівлю, на практиці часто стикається з проблемою підготовки і підписання франчайзингових угод. [21]

Договір франчайзингу є традиційним для англосаксонської системи права і не поширений в країнах романо-германської (континентальної) системи права, до якої належить Україна. Тим часом, необхідність використання договору франчайзингу у зовнішній торгівлі викликана потребою створення єдиної франчайзингової моделі здійснення підприємницької діяльності.  [13]

За формою і змістом франчайзингові угоди досить різноманітні. Найбільш простим типом договірних відносин, які отримали поширення в сфері торгівлі, є товарні франчайзингові угоди. Вони передбачають істотні умови розподілу товарів великої компанії (франчайзера або правовласника), яка досить відома рядовому споживачеві. Для такого типу договірних відносин найбільше підходить продукція, яка має відому торгову марку і вимагає комплекс передпродажних і післяпродажних послуг.

Найчастіше товарні франчайзингові угоди укладаються у сфері торгівлі транспортними засобами. У систему франчайзингових угод щодо дебіторської законом Великобританії входять, зокрема, виробничі франчайзингові угоди, які передбачають видачу великими компаніями ліцензій іншим юридичним особам і індивідуальним підприємцям на використання свого товарного знака як засобу ідентифікації чи торгової марки при виготовленні продукції, яка запатентована або виробляється з використанням запатентованого технологічного процесу або запатентованого "ноу-хау". Товарний знак - це власність правовласника, тому будь-яке використання користувачем у своїх комерційних цілях товарного знаку без дозволу франчайзера протиправно. Цей вид франчайзингових угод досить поширений у сфері громадського харчування.

Ділові франчайзингові угоди у сфері торгівлі мають багато спільних рис з товарними франчайзинговими угодами і є найбільш популярними. Відповідно до договору видається ліцензія на використання товарного знаку або способу ведення роздрібної торгівлі. За такими угодами надаються послуги і надаються права, привілеї при здійсненні підприємницької діяльності в запропонованої формі протягом певного періоду і в певному місці.

Ділові франчайзингові угоди, передбачаючи передачу прав на використання інтелектуальних продуктів за договором, як правило, містять правові механізми, які забезпечують їх охорону від несанкціонованого використання, що суттєво, оскільки у цих продуктів особлива правова природа. Для їх використання не обов'язково фізичне володіння, і вони не схильні до фізичної амортизації (можливо лише моральне старіння).

Дочірні франчайзингові угоди в США є порівняно новим і швидко розвиваються типом взаємовідносин між суб'єктами франчайзингової діяльності та передбачають організацію незалежного бізнесу під "патронатом" великої компанії. Правовласник має право визначати рішення, які приймаються дочірнім підприємством, в силу переважного участі в його статутному фонді, відповідно до укладеного між ними договору.

Торгові франчайзингові угоди специфічні і застосовуються винятково в галузі міжнародної торгівлі, про що свідчить їх назва, і не укладаються в сфері послуг. Торгові або розподільні франчайзингові правовідносини припускають, що обидві сторони є дистриб'юторами. Велика компанія своїм авторитетом і досвідом надає цінну допомогу малим торговельним підприємствам, сприяючи підвищенню ефективності їх діяльності та зміцнення конкурентоспроможності.

Договірні відносини по франчайзингу є безкоштовними. При укладанні угоди необхідно визначити умови, способи, розмір і строки виплати франчайзингових винагород відповідно до національного законодавства. Франчайзингові угоди звичайно носять тривалий характер. В їх основі, на відміну від договорів винятково в імпорті (міжнародної купівлі-продажу товарів), лежать не разові юридичні дії, а здійснення підприємницької діяльності на певній території і протягом певного терміну або безстроково.

Комерційні франчайзингові угоди набули поширення і визнані самостійними об'єктами правового регулювання більш ніж в 80 країнах світу, але окреме законодавство про франчайзинг прийнято лише в деяких з них. [17]

РОЗДІЛ ІІ