2020-01-15
63
Неоднозначність позицій спостерігалась й при розгляді статті 6 закону України „Про Вищу раду юстиції” від 15.01.1998 № 22/98-ВР, в якій вирішувалось питання щодо недоторканності працівників Вищої ради юстиції. Деякі депутати пропонували наділити їх статусом недоторканності, але все ж таки, в кінцевому випадку була підтримана протилежна позиція депутата Говоруна В.П. аргументами якої було те, що працівники Вищої ради юстиції не є суддями, вони не розглядають судові справи (розглядають лише кадрові питання), тому їм й не може гарантуватись незалежність та недоторканність.
Висновки
Встановлюючи принцип недоторканності суддів – особливу процедуру притягнення їх до кримінальної відповідальності, законодавець виходить з того, яку роль ці особи відіграють у державі та суспільстві. З метою забезпечення їхньої безперервної діяльності, охорони моральних цінностей, запобігання незаконному та необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності, застосування засобів процесуального примусу та засудження, законодавець щодо таких осіб закріпив у Конституції України та інших законах принцип недоторканності. Це має підвищити рівень недоторканності зазначених осіб шляхом наділення їх додатковими правовими гарантіями, хоча така мета існує й відносно всіх інших громадян, що залучаються до кримінального або адміністративного судочинства.Але не є таємницею що на сьогодні багато положень закріплених з законі є лише декларативними. Для того, щоб вони застосовувались практично в тому обсязі, в якому визначені законом потрібно мати чіткий механізм реалізації таких положень, принципу недоторканності суддів зокрема. Неможливість реалізації деяких положень закону зумовлюється їх невідповідністю один одному. Отже, можемо зазначити, що з метою вдосконалення механізму стосовно недопущення необґрунтованого притягнення суддів до дисциплінарної і кримінальної відповідальності, зміцнення незалежності та недоторканності суддів необхідно внести відповідні зміни до спеціального закону України „Про статус суддів” та інших законів, що регулюють це питання. Або, на початковому етапі це також можливо зробити шляхом видання підзаконних нормативно-правових актів, які б роз’ясняли або уточнювали деякі спірні та незрозумілі положення законів.Підсумовуючи, все вище викладене, можемо зазначити, що для задоволення потреб правосуддя, для захисту прав і законних суддів, для реалізації конституційного принципу недоторканності, слід передбачити такий порядок, який би не ставив зазначених осіб у двозначне становище.
Література
1. Конституція України від 28 червня 1996 р.
2. Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. №3018–III.
3. Закон України „Про статус суддів” від 15.12.1992 р. № 2862-XII
4. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996р. № 422/96-ВР.
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” № 4 від 12.04.96 р.
5. Коментар до Закону „Про судоустрій України”/ За заг. ред. В.Т.Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.
6. Коментар до Конституції України. Інститут законодавства Верховної Ради України. К., 1996р.
7. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-прак. конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 288 с.
8. Штогун С. Проблеми правових гарантій незалежності суддів в Україні” / Право України 2003 р., № 3.
9. Удалова Л. „Імунітет у кримінальному процесі України” / Право України 2003 р., № 7.
[1] Коментар до Конституції України. Інститут законодавства Верховної Ради України. К., 1996р.
[2] Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-прак. конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (голов.ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 288 с., С.153.
[3] Штогун С. Проблеми правових гарантій незалежності суддів в Україні” / Право України 2003 р., № 3.
