Зцілення хворих — ознака приходу Царства

Коли учні Йоана Хрестителя запитали в Ісуса Христа, чи є Він тим Месією, що має прийти, Ісус відповів їм: „Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються...“ (Мт. 11, 4-5). Всі Євангелія посилаються на численні приклади дієвої турботи Господа про хворих, а переказ євангелиста Матея (пор.: Мт. 8, 17) допомагає нам зрозуміти їхнє значення: зцілення хворих — це сповнення пророцтва Ісаї [77]. Спаситель, оздоровляючи хворих і воскрешаючи мертвих, об’являє себе як того, хто зі Святим Духом (пор.: Мт. 12, 28) вириває від Сатани владу над людством і повертає Царство для Отця (пор.: 1 Кор. 15, 24. 28).
Будучи виявом і знаком спасіння, яке присутнє в особі Ісуса, зцілення хворих є також завданням Церкви у Святому Дусі, яка продовжує діло воплоченого Слова. Справді, саме на це вказує Христос, коли посилає своїх учнів з місією, кажучи їм: „Оздоровляйте недужих (...), очищуйте прокажених“ (Мт. 10, 8), чи тоді, коли, перед вознесінням, описує знаки, які будуть супроводжувати тих, що увірують: „Ім’ям моїм (...) на хворих будуть руки класти, і добре їм стане“ (Мр. 16, 17-18). Класичний текст з послання святого Якова: „Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє“ (Як. 5, 14), також належить до того напряму і лежить в основі таїнственного виконування обряду єлеопомазання.

Значення таїнства

Єлеопомазання супроводжується молитвою за зцілення хворих. Його значення внутрішньо пов’язане з властивістю знака, що виражає цілісне оздоровлення людини і великодушність Небесного Отця, який дарує його людині, що занепала духовно і тілесно через хворобу та гріх; це зцілення є ділом Христа, лікаря душ і тіл. І справді, коли Він оздоровляє розслабленого, то пояснює книжникам зміст цього чуда так: „Щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати“ (Мт. 9, 6). Таким чином, олія, якою помазують хворих, означає духовний лік, який божественне милосердя дарує людині, прибитій незліченними життєвими стражданнями. Це є таїнство Церкви, і воно бере свою вартість з молитви, що її з вірою заносить Церква та пресвітери, які її представляють. Віра, яка повинна супроводжувати єлеопомазання, виявляє довір’я віруючих до Бога, для якого не існує жодної перешкоди, щоб прийняти нас до свого Царства. І у відповідь на наші благання Він дає нам все, що ми потребуємо, щоб, беручи участь у Його смерті, стали учасниками також Його воскресіння.

Способи уділювання

Кодекс Канонів Східних Церков поручає уділювати хворим помазання в кожному випадку, коли вони поважно хворі (кан. 738), і зазначає, що це служіння виконують тільки священики (кан. 739 § 1). Відтак пригадує нам звичай деяких Східних Церков, щоб скликати більше священиків для служби, одночасно поручаючи зберігати його там, де це можливо (кан. 737 § 2). Таким чином, соборна відправа кількох священиків краще відображає турботу про хворого всієї церковної громади, яка разом з хворим стає перед небезпеками душі і тіла і перемагає їх. Щодо літургійних обрядів, які потрібно зберігати, то Кодекс Канонів Східних Церков стверджує, що олію, яку використовується в таїнстві єлеопомазання, треба освятити під час служіння таїнства, і саме священик, який його уділяє, має це зробити, хіба що партикулярне право Церкви свого права вказує щось інше (кан. 741). Кодекс нарешті пригадує, що „єлеопомазання повинні докладно виконуватись із застосуванням слів, порядку і способу, приписаних у літургійних книгах“, хоча „у випадку необхідності вистачає одне помазання з відповідною молитвою“ (кан. 742).

Особливості єлеопомазання у Східних Церквах

У Східних Церквах уділення таїнства єлеопомазання хворим є часом досить складним і дещо довготривалим. Ця особлива довготривалість, відмінна від коротких відправ західних ритуалів, підкреслює містагогійний аспект молитви, що приводить до споглядання Господніх чудес, про котрі говориться в багатьох текстах Євангелія, і які дають силу та заспокоєння. Проситься Господа, щоб Він дарував спасіння душі і тіла хворому, як у земному житті, так і при кінці віків, коли вчинить своїх вірних учасниками повноти божественного життя. Якщо цього вимагають обставини, владики окремих Церков можуть визначати частини текстів для вживання у помешканнях хворих, коли їхня хвороба є особливо важкою, або в лікарнях. Однак краще, звичайно, вживати довший обряд, уділяючи це таїнство в церкві, як це вже стається і як радиться робити, та, якщо можливо, більшому числу хворих. Таким чином, таїнство зберігає свою виняткову катехитичну цінність.