Структура і функції ринку

Суть і функції ринку

З давніх часів ринок визначали як місце (площу), де Здійснюється купівля або продаж товарів. Ось чому у багатьох слово "ринок" асоціюється з базаром - місцем обміну вироблених благ. Це вірно лише частково. Як вказував французький економіст-математик О. Курно, економісти розуміють під терміном "ринок" не яку-небудь конкретну ринкову площу, на якій купуються і продаються предмети, а в цілому всякий район, де стосунки покупців і продавців один з одним настільки вільні, що ціни на одні і ті ж товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватися.

Англійський учений Уїльям Джевонс в свою чергу підкреслював, що ринок спочатку представляв собою публічне місце в місті, де харчові продукти та інші предмети виставлялися на продаж, але потім це слово було узагальнено і стало означати всяку групу людей, які вступають у тісні ділові відносини і укладають великі угоди з приводу будь-якого товару.

Ринок - поняття більш широке і містке, ніж ми інколи думаємо. Це і універмаги, універсами, різні палатки, де купують продукти харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких продають і купують цінні папери (акції, облігації) - це фондові біржі.

На товарних біржах, де продають товари (зерно, цемент, цукор) за стандартними показниками якості, покупці та продавці вступають у конкретні відносини. Два учасники, або більше, беруть на себе юридичні зобов'язання, якими визначаються пені дії та відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та потенційних товарів формують ринки.

 

Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років назад внаслідок розвитку виробництва і обміну, що породили товарне господарство. Відбулося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридично незалежних суб'єктів господарювання і переходу від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку.

На думку П. Семюелсона, натуральний обмін значно досконаліший порівняно з таким становищем, коли кожний виступає як майстер "на всі руки", але насправді не е майстром в жодній справі. І ми у великому і неоплатному боргу перед тими двома первісними людьми, які першими раптом усвідомили, що кожному з них було б краще, якби один віддавав другому якусь кількість свого товару в обмін на деяку кількість товару, виробленого другою людиною. Тим не менше простий натуральний обмін функціонував з такими перешкодами, що складний поділ праці не уявлявся без введення нового великого удосконалення - застосування грошей.

У сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого - розвиваються засоби зв'язку, акти купівлі-продажу можуть здійснюватися поштою, телефоном та іншими сучасними засобами зв'язку, для цього не потрібний безпосередній контакт суб'єктів ринку, а отже, нема потреби у місці для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ринок - це обмін, який базується на засадах товарного виробництва та обігу.

Проте, коли йдеться про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну (він може відбуватися і в неринковій формі - наприклад, бартером), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відображення у ціні. Іншими словами, збалансування актів купівлі-продажу повинно досягатися за допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму, який створює рівновагу між попитом і пропозицією, узгоджує інтереси споживачів і виробників. Будь-які намагання замінити ринок якимось центром, який встановлює, що, як і для кого виробляти, як було з'ясовано у Темі 2, не дали позитивного ефекту. Інтереси суб'єктів економіки не реалізуються достатньою мірою, виробництво розвивається повільними темпами, спотворюється його структура, порушується економічна і соціальна рівновага в суспільстві.

Сучасна економіка вийшла на такі параметри розвитку, що централізоване управління, в тому числі централізоване встановлення цін на всі вироблені товари, стало гальмом науково-технічного і виробничого розвитку. Досить сказати, що сьогодні номенклатура виробництва у розвинутих країнах досягла 24 млн найменувань, десята частина яких щорічно оновлюється. В цих умовах порівнювати витрати і результати може лише ринок. Це більш потужний і досконалий механізм, ніж будь-яка найдосконаліша комп'ютерна техніка.

Ринок - це передусім місце зустрічі продавців і покупців. Вони здійснюють обмін за ціною, про яку вдалося домовитися. При цьому відбувається добровільне відчуження своєї власності і привласнення чужої.

Отже, ринок означає взаємну передачу прав власності. Для здійснення угоди необхідні витрати, пов'язані з пошуком інформації, веденням переговорів, визначенням якісних і кількісних характеристик товару, специфікацією, захистом прав власності, укладанням контракту тощо. Тому ринок можна визначити як сукупність трансакцій.

Трансакційні витрати (витрати обігу) - це витрати в сфері обміну, пов'язані з передачею прав власності. Поняття трансакційних витрат було введено в економічну теорію Р. Коузом у статті "Природа фірми" (1937). Політекономія XIX ст. фактично абстрагувалася від трансакційних витрат.

Повноцінний ринок неможливий без економічної свободи.

Економічна свобода - це можливості індивіда реалізовувати свої інтереси і здібності шляхом активної діяльності у виробництві, розподілі, обміні і споживанні економічних благ.

Економічна свобода стає основою конкуренції.

Відомий у світі угорський економіст Я. Корнаї підкреслював, що ефективний ринок не може існувати без переважання приватної власності. Ринок функціонує тільки за умови, що економічні агенти укладають між собою добровільні контракти. Дня цього потрібна справжня автономія. Іншими словами, ті, хто приймає рішення, не повинні виконувати вказівок політичного керівництва. Такого роду незалежність може бути гарантована лише приватною власністю.

Структура ринку

  Пізнання ринку неможливе без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається, і які взаємодіють між собою.

Найбільш поширеним є розгляд структури ринку з огляду на економічне призначення його об'єктів: ринок предметів споживання та послуг, ринки факторів виробництва, науково-технічних розробок та інформації, фінансовий та валютний ринки.

Кожний з названих ринків дуже різноманітний і, в свою чергу, поділяється на підвиди. Наприклад, ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних, хлібних, м'ясних, рибних товарів, що існують всередині ринку предметів споживання. Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно входять до Складу ринку матеріальних ресурсів. Ринки акцій, кредитних ресурсів є складовими фінансового ринку.

Ринок можна характеризувати відповідно до чинного законодавства як легальний (офіційний) і нелегальний (тіньовий).

Структура ринку може бути охарактеризована за критеріями груп А і Б. У промисловості в Україні виробництво предметів споживання (група Б) становить лише 30 відсотків, а решта - засоби виробництва (група А). Вихід полягає у тому, щоб змінити структуру виробництва, збільшити частку галузей, що виробляють предмети споживання: легку, харчову, м'ясо-молочну промисловості, інші сфери, в яких виробляються товари цієї групи.

Насичення ринку споживання залежить від перебудови агропромислового комплексу, докорінної зміни зв'язків між сільським господарством та промисловістю, іншими галузями. Більше третини продукції ланів і ферм втрачається через низький розвиток переробної промисловості, нестачу холодильників, інших засобів зберігання продукції. Великі втрати продукції під час транспортування. Отже, слід більш швидкими темпами розвивати галузі переробної промисловості, інфраструктуру, що сприятиме зберіганню продукції, поліпшенню її якості і, як наслідок, насиченості нею ринку.

Ринок матеріальних ресурсів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно продати будь-які матеріальні ресурси. Налагодження і ефективне функціонування цього ринку допоможе остаточно здолати адміністративний монополізм, який безроздільно панував в Україні у вигляді матеріально-технічного забезпечення і становив собою командний розподіл матеріальних ресурсів за допомогою системи фондування, що ґрунтувалася на прикріпленні виробників і споживачів цих ресурсів один до одного. Такий розподіл призводив до того, що підприємство отримувало не те, що йому потрібно, а те, що дадуть.

За територіальною ознакою виділяють регіональні ринки. Вони поєднані між собою і взаємодіють як певний органічний механізм. Саме тому порушення в будь-якій лавці відразу передаються решті ланок через ціни, попит, пропозицію, конкуренцію. Це означає, що ринок єдиний, а кожний його елемент - невід'ємна складова. Ціни на ринку, можуть складатися як у процесі купівлі-продажу, так і до нього. Ми частіше зустрічаємося з такими товарами і послугами, ціни на які встановлюються раніше.

Розвиток ринків долає територіальні перепони, ліквідує економічний сепаратизм, веде врешті-решт до інтеграції національного ринку у світовий.

Ринок предметів споживання і послуг. Для України до недавнього часу характерним був дефіцит багатьох товарів, що забезпечувало виробнику і продавцю монопольне становище, надавало можливість встановлювати завищені ціни, протидіяти формуванню ринкового середовища. На практиці це зумовлювало існування законних і незаконних форм неринкового розподілу, що призводило як до зрівнялівки, так і до збагачення всіх, хто мав доступ до предметів споживання та послуг.

Наслідком командної економіки є структурне спотворення економіки України. За влучним виразом одного з економістів, вона все ще залишається самоїдською, тобто виробництво відбувається заради виробництва. Частка засобів виробництва у сукупному продукті країни становить 64, а предметів споживання - 36 відсотків. Особливо велику роль у цьому зіграла карткова система для підприємств, яка була народжена в умовах дефіциту і, в свою чергу, породжувала штучний дефіцит і марнотратство. Розподільчий спосіб використання ресурсів штовхав підприємства до нагромадження запасів, які можна було обміняти" на потрібні ресурси, або мати про всяк випадок.

Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі матеріальними ресурсами. Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприяє достатній зацікавленості підприємств у ефективному використанні матеріально-технічних ресурсів, примушує вивчати та прогнозувати попит, динамічно перебудовувати виробництво з урахуванням замовлень споживачів, приймати оперативні самостійні рішення у разі зміни кон'юнктури.

Формування повноцінного ринку матеріальних ресурсів передбачає створення такого його інституту, як товарна біржа, де укладають контракти між виробниками і споживачами, забезпечують співвідношення цін попиту і пропозиції.

Ринок науково-технічних розробок та інформації. Цей сектор ринкової економіки обслуговує всі сфери людської діяльності. Без впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити національного багатства України, підвищити добробут її громадян, забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання. Цим визначається місце ринку науково-технічних розробок та інформації у суспільно-економічному житті. В умовах ринку кожне підприємство, щоб вижити, має підвищувати ефективність виробництва, а отже, запроваджувати нову техніку, технологію, ноу-хау, що робить їх предметами купівлі-продажу. Це примушує науковців, винахідників, усіх, хто займається розробкою техніки, технології, удосконалювати та інтенсифікувати свою роботу, шукати нові науково-технічні рішення, забезпечувати їхню конкурентоспроможність.

Формування ринку науково-технічних розробок та інформації передбачає переведення установ, що займаються цією діяльністю, на комерційні засади; створення тимчасових науково-технічних колективів, центрів поширення нової технології та передового досвіду; розвиток інформаційного забезпечення.

Все це вимагає часу, і без державної підтримки та регулювання не відбудеться. Є напрями науково-технічних розробок, які не можуть бути чисто ринковими (наприклад, фундаментальні дослідження, пізнання в галузі історії, культури). Вони повинні фінансуватися з державного бюджету. Відомо, що навіть розвинені країни не дозволяють собі проводити науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи з усього спектра науково-технічних дисциплін, оскільки реалізація великомасштабних програм вимагає значних ресурсів. Виходячи з тієї ситуації, в якій знаходиться економіка України, коли можливості виділення фінансових і матеріально-технічних ресурсів украй обмежені, науково-технічна політика держави повинна мати селективний характер, будуватися на обґрунтованій стратегії вибору та реалізації пріоритетів.

Фінансовий ринок. Фінансовий ринок включає ринок інвестицій, ринок кредитів, ринок цінних паперів. Такий ринок формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й обслуговує оборот платіжних коштів, кредитів та цінних паперів.

Ринок інвестицій здійснює інвестиції, тобто вкладення капіталу у виробничу і невиробничу сфери економіки, забезпечує їх розвиток.

Інвестиційний ринок активно впливає на інші ринки, в тому числі на ринок предметів споживання і послуг. Наприклад, якщо певний товар користується підвищеним попитом, то збільшення його виробництва залежить від капіталовкладень у цю сферу. А це, в свою чергу, приводить до зростання попиту на відповідні фактори виробництва, тобто сприяє розширенню виробництва в інших галузях.

Оборот капіталу в сфері, де виробляються товари широкого вжитку, здійснюється швидше (через короткий цикл виробництва), ніж у суднобудуванні, видобувних галузях, будівництві тощо. З одного боку, це сприяє швидшому поверненню вкладених у справу грошей, а з іншого - зумовлює посилення конкуренції, нестабільність через активний вплив моди, сезону тощо.

Кредитний ринок є системою зв'язків між позикодавцями ї позичальниками з приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб'єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни). Залежно від суб'єктів і змісту кредитних операцій розрізняють:

1) взаємний кредит, тобто кредитні операції між підприємствами, фізичними особами і небанківськими закладами. Різновидом взаємного кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що надається постачальником покупцеві;

2) банківський кредит. Надається банком, як правило, у грошовій формі;

3) державний кредит, у разі якого позичальником виступає держава;

4) споживчий кредит. Може надаватися у формі взаємного (комерційного) і банківського. Позичальниками є фізичні особи.

Позичальники залежно від величини позики, строку, на який вона береться, попиту і пропозиції на кредитному ринку, рівня інфляції та інших економічних факторів сплачують кредиторам певний процент.

Ринок цінних паперів - це ринок акцій, облігацій, зобов'язань державної скарбниці, ощадних сертифікатів та векселів. Цінні папери - це інструменти фінансового ринку, які передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процента, а також можливість передачі грошових та інших прав, передбачених цими інструментами, особами, що є їхніми власниками.

Акція свідчить, що п власник став одним із співвласників фірми і має право на отримання певної частки прибутку, який називається дивідендом, на управління фірмою, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Акції випускаються на пред'явника та іменні. Кожна акція має номінальну вартість, а у випадку вільного обігу на ринку цінних паперів - і ринковий курс. Останній залежить від кількості акцій, розміру дивідендних виплат та позичкового процента.

На ціну акцій значною мірою впливає довіра до тієї чи іншої фірми. Вона ґрунтується як на суб'єктивній інформації, так і на реальних фактах щодо перспектив розвитку акціонерного товариства. Власник облігації є кредитором одного з суб'єктів господарювання, за що отримує певний фіксований процент. Кошти, вкладені в акції, можуть бути компенсовані, наприклад, через продаж акцій на фондовій біржі за ринковим курсом, а облігації - через передбачений час погашаються.

Зобов'язання державної скарбниці засвідчують, що їхній власник вніс кошти в бюджет, і це дає йому право на отримання фінансового доходу протягом усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко-, середньо- і довгостроковими (від кількох місяців до одного, п'яти і 25 років). Держава здійснює за ними щорічно виплати за купонами, а також за тиражними погашеннями шляхом викупу. Ощадні сертифікати - це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування, яке дає право на отримання через визначений строк депозиту і проценту на нього. Вексель - грошове зобов'язання, яке має бути сплачене боржником його власнику.

Ринок цінних паперів у нашій країні перебуває у зародковому стані, але він повинен активно розвиватися. Все більше фізичних і юридичних осіб намагатимуться стати власниками цінних паперів.

Ринок цінних паперів складається з двох частин - первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити тісні зв'язки між відтворенням реального капіталу і того, що функціонує у вигляді цінних паперів.

Валютний рийок. Це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти, їхнє функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. З метою здійснення таких розрахунків доводиться прирівнювати, наприклад, гривню до американського долара, японської єни, англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять американські товари, слід розраховуватись доларами, за англійські - фунтами стерлінгів, за японські - єнами. На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та їх пропозиції, що і встановлює або доларову, або фунтову, або енну ціну гривні.

У різних країнах, залежно від стану економіки, розвитку ринків, валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти. За умов обмеженості ринку валюти це право надасться лише державним установам під керівництвом і контролем центрального банку. За умов повної конвертованості валютного ринку це право надається всім суб'єктам, які мають валютні банківські рахунки.

Ринок праці. Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій економіці й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї праці за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями, і тому заробітна плата працівників залежатиме від попиту та пропозиції праці. Для того, щоб об'єктом купівлі-продажу стала праця, слід подолати прикріплення людини до житла, місцевості, надати їй можливості вільного переїзду в межах країни і поза нею. Досягти цього можна за умов створення ринку житла, вільного придбання будинку, квартири або оренди їх на певний час.

Формування ринку праці приведе не лише до існування умов для вільного вибору професії або виду діяльності, а й до вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві. Інакше кажучи, не лише людина, яка здатна до праці, може це робити чи не робити, але й той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це ще означає, що невіддільним атрибутом ринку праці € безробіття, надзвичайно важлива економічна і соціальна проблема будь-якої країни.

Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат доходів у зв'язку з безробіттям. Як правило, допомога надасться зі спеціальних страхових фондів у розмірі 50-75 відсотків середнього заробітку за останній час протягом установленого періоду. Після закінчення цього строку в багатьох країнах надається державна допомога в меншому розмірі і, як правило, виходячи з індивідуально визначених потреб.

Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою бірж праці. Видатки на перекваліфікацію компенсуються з державного бюджету. Фірми, що вивільнюють працівників, також мають певні зобов'язання щодо отримання ними кваліфікації, необхідної для працевлаштування. Здійснюють перенавчання спеціалізовані фірми, що діють на комерційних засадах, і заклади системи професійного навчання. Докладніше про ціноутворення на ринках факторів виробництва буде сказано в темі "Розподіл доходів у ринковій економіці".

Тіньовий ринок. Ринок, заборонений законом, називають тіньовим. Він є продовженням тіньової економіки, що являє собою несанкціоновану господарську діяльність. Така економіка існує у всіх країнах незалежно від соціально-економічного устрою.

Нелегальний ринок має таку саму структуру, як і легальний (законний), тобто його об'єктами є предмети споживання, послуги, матеріальні ресурси, гроші і праця.

Міжнародна практика до тіньової економіки відносить два компоненти:

заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої у країні діяльності;

доходи від незаконної в країні діяльності.

Перший компонент пов'язаний з легальними видами діяльності, доходи від якої приховуються з різних причин.

Це, зокрема, приховування від податкових органів нерегулярних заробітків та доходів.

Другий компонент називають нелегальною, підпільною або "чорною" економікою. Це - наркобізнес, проституція, рекет та інші види злочинної діяльності. Ця діяльність переважно не створює нової продукції, вона лише перерозподіляє вже створені доходи.

"Чорний ринок" виникає внаслідок соціально нездорових-потреб окремих груп людей і намагання інших на Цьому нажитися.

Несанкціонована діяльність сприяє розвитку шахрайства, крадіжок, зловживань чиновників владних структур і виникненню мафії.

Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише у разі подолання товарного дефіциту, монопольних явищ у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання. Ніякими адміністративними карними методами мафіозні структури побороти не вдасться, якщо зберігається їхня економічна база.

Як бачимо, перелічені ринки, маючи спільні риси, відрізняються об'єктом купівлі-продажу, специфікою ціноутворення, формуванням попиту та пропозиції, способом споживання і відтворення. Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна, фондова, валютна біржі, біржа праці). Однак при цьому всі вони є елементами єдиного цілого, що й утворює загалом інститут ринку.