Умови виникнення ефективного функціонування ринку

Суть ринку.

Ринок характеризується передусім тим, що продукт у його умовах створюється виробником не для власного споживання, а для споживання іншими через обмін.

В економічній літературі немає єдиного визначення суті ринку. У побуті під ринком розуміють передусім простір (місце, територію, зону), на якому здійснюється купівля-продаж товарів. Цим простором можуть бути торговий зал магазину або біржі, територія сільського або міського ринку, територія адміністративного району, держава або кілька держав, територія світу. З територіальної позиції ринок можна ділити на місцевий, національний, регіональний і світовий.

Багатьма економістами ринок розглядається як фаза обміну процесу відтворення. Відтворення як безперервний процес повторення і відновлення виробництва включає в себе виробництво, розподіл, обмін і споживання. Із цих чотирьох простих моментів відтворення ринок обмежується лише одним — обміном. В економічній літературі зустрічаються й інші визначення поняття ринку. Окремі автори ототожнюють його з торгівлею або зі сферою обігу.

У багатьох визначеннях ринку акцентується увага на системі відносин між людьми. Серед цих визначень найпоширенішими є такі:

— ринок — це інститут, або механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників окремих товарів і послуг);

— ринок означає групу людей, що вступають у тісні ділові відносини та укладають важливі угоди щодо будь-якого товару;

— ринок — це відносини між людьми, які проявляються через обмін, який функціонує на основі законів товарного виробництва й обігу.

Кожне із вказаних визначень відображає певні сторони ринкових відносин. Однак перевагу доцільно б віддати останньому. Річ у тому, що зводити ринок лише до обміну чи торгівлі недоцільно. Це означало б, що для переходу від адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки достатньо перебудувати лише сферу обміну. Насправді ж цей процес значно складніший і для його здійснення необхідна докорінна перебудова всіх сфер господарської діяльності: сфери виробництва, сфери розподілу, сфери обміну і сфери споживання.

Умови виникнення ефективного функціонування ринку.

Основними соціально-економічними умовами виникнення і функціонування ринку є, по-перше, суспільний поділ праці, завдяки якому відбувається спеціалізація виробників на виготовленні тих чи інших конкретних продуктів, і, по-друге, економічне відособлення окремих виробників як власників. Іншими словами, йдеться про різноманітність форм власності, серед яких чільне місце посідає приватна власність.

Економіка масового виробництва, на якій ґрунтується сучасний життєвий рівень, стала б неможливою, коли б виробництво і досі велось у рамках самозабезпечуючого домашнього фермерського господарства або в межах самодостатніх провінцій. Спеціалізація функцій дає змогу кожній особі і кожній сфері суспільної діяльності з найбільшою вигодою використати кожну специфічну відмінність кваліфікації і ресурсів. Навіть у примітивному господарстві знали, що краще ввести поділ праці: жінок зосередити на домашньому господарстві, чоловіків — на полюванні і риболовлі, людей похилого віку на виготовленні знарядь праці тощо. Спеціалізація не тільки ґрунтується на відмінності здібностей різних людей, але й сама викликає і посилює ці відмінності.

Спеціалізація часто вигідна навіть за відсутності природжених або набутих відмінностей у кваліфікації; часто тільки з ЇЇ допомогою можна налагодити таке велике виробництво, яке дає можливість домогтися економії, пов'язаної з великим масштабом ведення справи. Два індійські близнюки могли б прийти до висновку, що одному із них краще виготовляти лише стріли, а іншому — тільки луки, навіть коли б їм довелося тягнути жеребок, щоб виявити кому що робити, — оскільки лише таким шляхом кожний із них зміг би застосовувати вдосконалені технічні прийоми і виготовляти достатню кількість цих предметів.

Другою умовою виникнення та ефективного функціонування ринкової економіки є різноманітність форм власності та видів господарювання. У поняття "власність" люди часто вкладають різний зміст. Поняття "власність" надзвичайно багатогранне. Воно має багато аспектів: юридичний, економічний, історичний. Тому, коли цим поняттям оперує юрист, то, зрозуміло, його цікавить насамперед правовий бік власності. Історик розглядатиме особливості інституту власності в різних країнах у різні епохи. Економісти розглядають власність насамперед з точки зору того, якою мірою вона сприяє ефективному використанню обмежених економічних ресурсів, як вона координує економічну діяльність. Замість слова "власність" часто використовують інше поняття — "привласнення". Що означає привласнення благ людьми? Це значить, що окремий індивід чи група людей або ж держава мають право володіти якимись конкретними благами, розпоряджатися ними і використовувати їх. Отже, власність — це сукупність прав окремої людини, групи людей, держави щодо володіння, розпорядження та використання конкретних благ. У цьому визначенні відображені лише найголовніші права, що випливають із власності. Власність породжує й інші права, наприклад, право відповідальності. Найповнішу інвентаризацію основних прав власності провів у свій час англійський юрист А. М. Оноре: право володіння, тобто виключний фізичний контроль над річчю; право користування — особисте використання речі; право управління (розпорядження) — прийняття власником рішення про те, хто і як може використовувати річ; право на дохід або від попереднього особистого використання речі, або від дозволу іншим особам користуватися нею; право на відчуження, споживання, марнотратство, зміну або знищення речі; право на безпеку — захист від експропріації речі; право на передачу речі в тимчасове користування або назавжди; право на безстроковість — річ належить власнику доти, доки він існує. Якщо власник — фізична особа (а не фірма, наприклад), то після його смерті річ успадковується; право заборони нераціонального використання речі; право відповідальності — можливість відчуження речі при потребі сплати боргів; право на відновлення порушених за якихось обставин прав власника.

Уся ця сукупність прав була породжена і розвивалася інститутом приватної власності. У країнах, де цей інститут переставав існувати, як це було в колишніх комуністичних країнах, місце прав власності займала неправова держава. Тому після здобуття незалежності перед Україною постало важливе завдання — побудова правової держави, відновлення інституту приватної власності.