Правова охорона курортних, лікувально-оздоровчих зон та курортів

Правова охорона курортних, лікувально-оздоровчих зон та ку­рортів здійснюється державою і спрямована на забезпечення прав громадян на збереження і поліпшення здоров'я. До таких територій ставляться особливо високі екологічні вимоги.

Правова охорона курортних, лікувально-оздоровчих зон і ку­рортів включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, охо­рону від несприятливого впливу, відтворення і підвищення еко­логічної цінності, додержання їх правового режиму.

Основними правовими формами охорони курортних, лікуваль-но-оздооовчих зон і курортів є:

— організація округів санітарної охорони;

— встановлення компетентними органами правил та норм з охорони і відтворення природних об'єктів;

— визначення заборон та обмежень у здійсненні господарської та іншої діяльності на їх територіях;

— закріплення прав та обов'язків з раціонального використан­ня природних об'єктів таких територій;

— запобігання забрудненню, засміченню, виснаженню природ­них об'єктів;               \

— проведення обліку, контролю, ^спостереження за якістю при­родних об'єктів цих територій, додержання вимог їх правового ре­жиму;

— проведення інших заходів і встановлення інших вимог щодо охорони курортних, лікувально-оздоровчих зон, курортів.

Основною організаційною формою правової охорони таких те­риторій є санітарна охорона, метою якої є збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забруднен­ню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів. З цією метою в їх межах встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони, основні вимоги до яких встановлені Законом України «Про курорти».

Округ санітарної охорони — це територія земної поверхні, зовнішній контур якої співпадає з межею курорту. В межах цієї те­риторії забороняються будь-які роботи, що призводять до забруд­нення грунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та еко­логічний стан природних територій курортних, лікувально-оздо­ровчих зон, курортів.

Округи санітарної охорони включають в себе території лікуваль­но-оздоровчих, курортних зон, курортів. У складі округів виділяють три зони, розміри і режим яких визначаються природними умова­ми, обсягом використання природних лікувальних ресурсів і функціональним призначенням санаторно-курортних та інших лікувальних закладів, закладів відпочинку.

Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родови­ща лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких вико­ристовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу мо­ря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

На території першої зони (зони суворого режиму) заборо­няється:

— користування надрами, не пов'язане з використанням при­родних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а' також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних про­ цесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;

— прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;

— спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту;

— скидання дренажно-скидних та стічних вод;

— влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);

— влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників;

— проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або при­родоохоронною діяльністю; постійне і тимчасове проживання гро­мадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).

На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використанням природних ліку­вальних факторів, на підставі науково обгрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експер­тиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

Забудова цієї території (нове будівництво, реконструкція, реста­врація, капітальний ремонт та упорядкування об'єктів містобуду­вання) здійснюється відповідно до законодавства, державних стан­дартів і норм, затвердженої містобудівної документації.

Друга зона (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбу­вається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на по­верхню мінеральних вод або до родовищ лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції міне­ральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; при­родні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей;

територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та за­клади відпочинку і яка призначена для будівництва таких за­кладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних якостей курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороняється:

— будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибу­вають на курорт;

— проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з

безпосереднім упорядкуванням території;

— спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;         ^

— забруднення поверхневих водойііі\під час здійснення будь-яких видів робіт;                 V,

— влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогиль­ників, а також накопичувачів рідких гтвердих відходів вироб­ництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, ґрунтових вод, повітря;

— розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;

— здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;

— скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і бала­стних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.

Усі багатоквартирні будинки в межах другої зони (зони об­межень) повинні мати водопровід та каналізацію. Туалети у приватних будинках в обов'язковому порядку мають бути об­ладнані водонепроникними вигребами. Території тваринниць­ких ферм асфальтуються і по периметру огороджуються та об­ладнуються водовідвідними канавами з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в'їзді на територію ферм' споруджуються капітальні санпропускники з дезінфекційними бар'єрами.

У разі масового поширення небезпечних та карантинних шкідників і хвороб рослин у парках, лісах та інших зелених насад­женнях за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою дозволяється використання нетоксичних для людини і та­ких, що швидко розкладаються в навколишньому природному се­редовищі, пестицидів.

Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу формуван­ня і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження на­вколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафт­но-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фак­тори.

На території третьої зони (зони спостережень) забороняється:

1) будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод;

2) скидання на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітар­них рубок).

Третя зона (зона спостережень) є водночас межею округу санітарної охорони і на її території дозволяється проведення видів робіт, які не впливатимуть негативно на лікувальні та природні фактори курортних, лікувально-оздоровчих зон і курорту, не погіршуватимуть їх ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов.

У мохах округів санітарної охорони встановлюється особливий режим землекористування: забороняється передавати земельні ділянки у власність і надавати у користування, в тому числі в орен­ду, підприємствам, установам, організаціям і громадянам, діяльність яких не сумісна з охороною природних ресурсів таких територій та забезпеченням сприятливих умов для лікування насе­лення, а також проводити будь-які роботи, що ведуть або можуть призвести до забруднення грунту, повітря, поверхневих та підзем­них вод, негативних змін водного балансу, завдають шкоди зеле­ним насадженням, призводять до розвитку ерозійних процесів та негативно впливають на природні лікувальні ресурси, а також санітарний стан курортів.

Природоохоронний режим курортних, лікувально-оздоровчих зон визначається Кабінетом Міністрів України і Урядом Автоном­ної Республіки Крим згідно із законодавством України. Місцеві ра­ди, на території яких створюються такі зони, вправі видавати нака­зи, спрямовані на попередження шкоди, що може бути заподіяна природним об'єктам таких зон проведенням будівельних робіт по­близу їх чи на них, роботою автотранспорту, шумом та іншим впливом.

Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони ку­рортів державного значення затверджуються Верховною Радою Ук­раїни одночасно з прийняттям рішення про оголошення природ­них територій курортними територіями державного значення, а місцевого значення — затверджуються відповідно Верховною Ра­дою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Сева­стопольською міськими радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення.

Режими округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Кабінетом Міністрів України, а курортів місцевого значення — Радою міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласними, Київською та Севасто­польською міськими державними адміністраціями відповідно до законодавства України.

Забезпечення спеціального режиму санітарної охорони ку­рортних, лікувально-оздоровчих зон та курортів здійснюють: у першій зоні — користувачі природних лікувальних ресурсів; у другій і третій зонах — користувачі природних лікувальних ре­сурсів, землекористувачі та громадяни, які мешкають на таких територіях.

§ 6. Проблеми відповідальності за порушення режиму • використання та охорони курортних, лікувально-оздоровчих зон і курортів

За порушення режиму використання і охорони курортних, ліку­вально-оздоровчих зон та курортів може застосовуватися криміна­льна, адміністративна, майнова, дисциплінарна відповідальність.

Чинне законодавство не містить спеціальних норм, що передба­чають відповідальність за порушення режиму використання та охо­рони курортних, лікувально-оздоровчих зон і курортів, що є од­ним з його недоліків. Водночас у ньому є ряд норм, застосування яких можливе у відносинах, що розглядаються.

Підставою для відповідальності є такі порушення:

— самовільне використання курортних, лікувально-оздоровчих зон, курортів, природних лікувальних ресурсів;

— псування, пошкодження, знищення природних курортних і лікувальних ресурсів і факторів, порушення інших вимог з їх вико­ристання та охорони;

— нецільове використання курортних, лікувально-оздоровчих зон, курортів;

— здійснення в межах курортних, лікувально-оздоровчих зон, курортів будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призна­ченню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітар­ний стан територій, що підлягають особливій охороні;

— самовільна забудова будівлями, спорудами курортних, ліку­вально-оздоровчих зон, курортів.

Велику частину зазначених порушень можна звести до правопо­рушень земельного, водного, лісового законодавства України.

Під самовільним використанням курортних, лікувально-оздо­ровчих зон, курортів, природних лікувальних ресурсів розуміється використання місцевостей в межах курортних, лікувально-оздоров­чих зон, курортів, встановлених у певному порядку, без відповідно­го дозволу компетентних державних органів, використання за рішенням відповідного органу, але з порушенням встановленого правового режиму, а також розробка родовищ мінеральних вод, лікувальних грязей, інших природних лікувальних ресурсів без відповідного дозволу.

Кримінальна відповідальність за зазначене правопорушення може застосовуватися за ст. 199 Кримінального кодексу (КК) Ук­раїни як за самовільне зайняття земельної ділянки після застосу­вання до винного за такі ж дії протягом року адміністративного стягнення; за ст. 162' (незаконне добування корисних копалин) КК України.

Адміністративна відповідальність за зазначене порушення пе­редбачена ст. 53' (самовільне зайняття земельної ділянки); ст. 63 (незаконне використання земель державного лісового фонду) Ко­дексу України про адміністративні правопорушення (КпАП).

За псування, ушкодження, знищення природних курортних і лікувальних ресурсів і факторів, порушення інших вимог з викори­стання і охорони зон кримінальна відповідальність можлива за ч. 2 ст. 89 (умисне знищення чи істотне ушкодження лісових масивів шляхом підпалу); ст. 160 (незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, що виконують санітарно-гігієнічну і оздоровчу функції);

ст. 228 (забруднення водосховищ і атмосферного повітря); ст. 207 (знищення, зруйнування або псування територій природно-за­повідного фонду) КК України, якщо зазначені порушення вчинені в межах курортних, лікувально-оздоровчих зон та курортів.

Адміністративна відповідальність за такі порушення передбаче­на ст. 52 (псування та забруднення сільськогосподарських та інших земель); ст. 65 (незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур та молодняка); ст. 72 (пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, шкідливими викидами, відходами і покидьками); ст. 78 (викид забруднюючих речовин в атмосферу з перевищенням нормативів або без дозволу і шкідливого порушен­ня порядку здійснення впливу на атмосферне повітря); ст. 153 (по­шкодження або самовільна порубка зелених насаджень у містах) КпАП.

Порушення вимог з використання і охорони курортних і ліку­вально-оздоровчих зон, курортів, що полягає в невиконанні вимог щодо використання і охорони природних об'єктів, які знаходяться на таких територіях, тягне застосування адміністративної відповідальності (ст.ст. 53, 57, 59, 60, 67, 73 КпАП).

Під нецільовим використанням курортних, лікувально-оздоров­чих зон і курортів розуміють використання земель оздоровчого призначення для цілей, не пов'язаних з лікуванням і профілакти­кою громадян, використання водних об'єктів, визнаних лікуваль­ними у встановленому порядку, і земель водного фонду, на яких вони розташовані, для інших цілей, крім лікувальних і оздоровчих, користування надрами не для лікувальних і профілактичних цілей, якщо для цих цілей вони були надані.

При нецільовому використанні територій курортних, лікуваль­но-оздоровчих зон і курортів винні несуть адміністративну відповідальність за ст. 53 (використання земель не за цільовим при­значенням) КпАП. Крім цього, таке порушення згідно з п. 7 ст. 27 Земельного кодексу України, п. 6 ст. 55 Водного кодексу України і п. 5 ст. 26 Кодексу України про надра тягне припинення права ко­ристування територіями курортних, лікувально-оздоровчих зон або курортів.

За здійснення в межах курортних, лікувально-оздоровчих зон, курортів будь-якої діяльності, яка суперечить їх цільовому призна­ченню або може негативно впливати на лікувальні якості санітар­ної території, що підлягає особливій охороні, можливе застосуван­ня адміністративної відповідальності за ст. 53 (невиконання приро­доохоронного режиму використання земель) КпАП.

За самовільну забудову будівлями, спорудами курортних, ліку­вально-оздоровчих зон, курортів до винних застосовується кримінальна відповідальність за ч.ч. 2, 3 ст. 199 КК України і адміністративна відповідальність за ст.ст. 53, 63, 97 КпАП.

Порядок застосування кримінальної і адміністративної відповідальності встановлюється КК України і КпАП.

Порушення режиму використання і охорони курортних, ліку­вально-оздоровчих зон, курортів може спричинити заподіяння шко­ди, що є підставою для застосування майнової відповідальності.

Така шкода підлягає компенсації в розмірах і порядку, передба­чених чинним законодавством України залежно від виду шкоди, об'єкту посягання. Так, у разі самовільного зайняття територій ку­рортних, лікувально-оздоровчих зон, курортів, псування, забруд­нення земель оздоровчого призначення і інших порушень земель­ного законодавства збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до ст.ст. 116, 117 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 440, 441, 453 Цивільного кодексу УРСР особами, що їх завдали. При відшкодуванні збитків, завданих такими порушення­ми, суд відповідно до ч. 7 ст. 203 Цивільного процесуального ко­дексу України має право вийти за межі заявлених позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і інтересів користувачів ку­рортних або лікувально-оздоровчих зон, курортів.

Збитки, завдані лісу на територіях курортних, лікувально-оздо­ровчих зон та курортів відшкодовуються в розмірах і порядку, вста­новленому лісовим законодавством, зокрема, відповідно до поста­нови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р.'.

Майнова відповідальність за шкоду, завдану деревам і зеленим насадженням на територіях курортних, лікувально-оздоровчих зон та курортів населених пунктів регулюється спеціальним норматив­ним актом.

Діяльність підприємств, що здійснюється з порушенням режи­му використання і охорони курортних, лікувально-оздоровчих зон та курортів може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена в порядку, передбаченому постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р.².

Місцеві ради, державні органи охорони навколишнього природ­ного середовища, лісового господарства та інші уповноважені дер­жавні органи України в межах своєї компетенції та в порядку, вста­новленому законодавством, припиняють роботи, що здійснюються підприємствами, закладами, організаціями і громадянами, якщо під час їх проведення не виконуються встановлені спеціальні вимо­ги з використання і охорони курортних, лікувально-оздоровчих зон, курортів.

Контрольні питання:

1. Визначте поняття «курортна зона» та розкрийте його юридич­ну природу.

2. Що таке лікувально-оздоровчі зони?; 3. Що виступає юридичними факторами курортних і лікуваль-I но-оздоровчих зон?

4. Що таке правовий режим курортних, лікувально-оздоровчих зон?

; 5. Чим регулюється правовий режим курортів загальнодержав­ного значення? ^? 6. Які існують види курортних і лікувально-оздоровчих зон?

7. Який порядок оголошення територій і зон курортними, ліку­вально-оздоровчими?

8. Які особливості управління в галузі використання та охорони: курортних, лікувально-оздоровчих зон?

9. У яких правових формах здійснюється використання курорт­них, лікувально-оздоровчих зон?

10. Що таке округи санітарної охорони курортних, лікувально-оздоровчих зон?

Глава З

Правовий режим використання та охорони рекреаційних зон

Питання до теми:

1. Поняття, склад і юридична природа рекреаційних зон.

2. Правовий режим і порядок створення рекреаційних зон. Ви­ди рекреаційних зон. Юридичні критерії зонування рекреаційних зон. Нормативи рекреаційної навантаженості.

3. Особливості управління в галузі використання та охорони ре­креаційних зон.

4. Правові форми використання рекреаційних зон.

5. Правова охорона рекреаційних зон.

6. Проблеми відповідальності за порушення режиму викорис­тання та охорони рекреаційних зон.

§ 1. Поняття, склад і юридична природа рекреаційних зон

Правовий режим використання та охорони рекреаційних зон сприяє реалізації права громадян на безпечне навколишнє середо­вище. Використання та охорона рекреаційних зон має на меті за­безпечити права громадян на дозвілля та відпочинок, на збережен­ня та поліпшення їх здоров'я, на задоволення їх духовних і куль­турних потреб.

Рекреаційні зони можна розглядати з точки зору біологічного, соціального, гуманітарного, економічного, екологічного та юри­дичного значення.

Рекреаційні зони — це ділянки суші та водного простору, при­значені для організованого масового відпочинку населення та туризму, для відновлення життєвих сил і працездатності люди­ни, забезпечення екологічної безпеки (Закон України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»). При цьому законодавець не пов'язує поняття ре­креаційних зон з безпосереднім використанням тих чи інших те­риторій в рекреаційних цілях, а передбачає можливість такого використання.

Поняття рекреаційних зон можна визначити, характеризуючи їхній склад. Рекреаційні зони включають:

а) ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих загонів, будинків рибалок і мисливців, ди­тячих туристських станцій, навчально-туристських стежин, марко­ваних трас, дитячих і спортивних загонів, розташованих за межами земель оздоровчого призначення;

б) ділянки парків, приміських зелених зон навколо міст та інших населених пунктів;

в) ділянки ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів;

г) місцевості, що використовуються для туристичних походів, подорожування, спорту та відпочинку, огляду мальовничих краєвидів та історичних пам'яток, для фенологічних спостережень тощо.

Зазначений перелік не є вичерпним, бо до складу рекреаційних зон можуть входити й інші території, призначені для відпочинку населення.

Юридичними ознаками рекреаційних зон є:

— можливість використання для організації масового відпочин­ку населення сукупності природних, природно-соціальних умов і процесів та природно-антропогенних комплексів;

— підтвердження в установленому порядку якості ділянок суші та водного простору, що сприяє відновленню психологічних, психічних, фізіологічних, генетичних і духовних потреб людини;

— оголошення в установленому порядку меж, розмірів ділянок суші та водного простору рекреаційними зонами;

— визначення порядку використання таких зон для масового довгострокового та короткострокового відпочинку населення, їхньої охорони, обліку, моніторингу.

Наявність зазначених ознак є достатньою для визнання відповідних територій рекреаційними зонами.