2020-01-15
97
Успішне засвоєння знань учнями забезпечується методично правильною роботою вчитися над формуванням в учнів певної системи основних географічних понять. У процесі вивчення географії знання учнів постійно розвиваються. Цьому сприяє наступність вивчення курсів фізичної і економічної географії і цілеспрямована робота вчителя в напрямі розвитку розумових здібностей учнів.
Спочатку учні оволодівають більш простими одиничними і загальногеографічними поняттями, а потім більш складними.
Поняття в процесі розумової діяльності учнів взаємопов’язуються, проникають одне в одне.
Географічні поняття, якими оволодівають учні, поділяються на два типи – одиничні і загальні. Загальні поняття охоплюють ряд однорідних предметів і явищ, наприклад: “річка”, “озеро”, “море”. Такі поняття формуються внаслідок нагромадження і узагальнення конкретних уявлень.
Загальні поняття умовно поділяються на загальнонаукові і загальногеографічні. До перших відносять такі, які є властивими не лише для географії. Ці поняття використовують у різних шкільних предметах, але при вивченні географії підкреслюється якась одна риса кожного з цих понять.
|
|
|
Загальногеографічні поняття – поняття, властиві тільки географії – “річкова долина”, “дельта річки”, “водоспад”, “гейзер” і ін. Особливе місце серед понять належить поняттям, які відносять до методів і засобів географічного вивчення об’єкта, наприклад, картографічне поняття “рівень Світового океану” і ін.
Одиничні поняття визначають конкретність і відбивають індивідуальні особливості об’єкта, наприклад: “Дніпро”, “озеро Байкал”, “Кримський півострів”. Кожному одиничному географічному поняттю відповідає географічна назва.
Одиничні географічні поняття тісно пов’язані із загальногеографічними та загальнонауковими поняттями, мають індивідуальні риси конкретного географічного об’єкта. Наприклад, одиничне поняття про Чорне море передає риси, властиві лише Чорному морю, які відрізняють його від Азовського, Балтійського та ін. морів. Відмінні риси у понятті про Чорне море підкреслюють специфіку його географічного положення, обрисів берегів, глибини, солоності води, концентрації сірководню на глибинах понад 100 м.
Одиничні географічні поняття можуть мати певне підпорядкування. Так поняття “Чорне море” підпорядковане поняттю “Атлантичний океан”, а поняття “Каркінітська затока” поняттю “Чорне море”. Всі ці поняття взаємопов’язані і взаємозалежні.
В процесі навчання географії знання учнів постійно збагачуються, їхні уявлення і поняття стають більш повними, чіткими, образними, конкретними і глибокими. У формуванні географічних понять велике значення мають конкретизація і генералізація ознак, які характеризують поняття і уявлення про предмети і явища та зв’язки між ними.
|
|
|
У кожному новому розділі шкільного курсу географії учні набувають нових понять; поступово з окремих понять утворюються узагальнені, які характеризують єдність компонентів всієї географічної оболонки Землі, тобто відбувається систематизація понять.
Мал.1. Систематизація понять гідросфери
Загальне поняття МОРЯ
Класифікаційне
поняття ВНУТРІШНІ ОКРАЇННІ
Одиничне
поняття АЗОВСЬЕ ЧОРНЕ БЕРІНГОВЕ БАРЕНЦОВЕ
Формування географічних понять тривалий у часі і складний за змістом і формами роботи вчителя і учнів процес, який вимагає активної розумової діяльності учнів, направленої на оволодіння знаннями предмета. В процесі навчання учитель формує в учнів загальногеографічні і одиничні поняття, що вимагає різного підходу і засобів у розв’язанні цього завдання. Так, при формуванні загального початкового поняття про озеро доцільно навести як приклад місцеве озеро як об’єкт, на основі якого формується уява про всі озера.
Важливим засобом у формуванні загальногеографічних понять є наочні посібники, географічні картини, кінофільми, макети, моделі тощо. Ознайомлюючи учнів з різними географічними об’єктами одного порядку (наприклад озерами) учитель повинен допомогти учням визначити загальні істотні ознаки для всіх об’єктів, підкреслення рис, властивих лише цьому об’єкту.
Засвоєння знань передбачає й запам’ятовування їх. Треба заучувати напам’ять, наприклад, деякі визначення, обов’язкову географічну номенклатуру. Такому заучуванню сприятиме систематична робота з картками різного змісту, виконання учнями практичних самостійних робіт, проведення географічних ігор.
Важливе значення має практичне засвоєння набутих уявлень і понять. Так, шкільна географічна підготовка учнів дає змогу використати набуті уявлення і поняття при виконанні деяких практичних робіт; визначення глибини залягання підземних вод.
Загальні вимоги методики формування понять можна звести до таких основних положень:
1) Спостереження предметів і явищ, виділення істотних ознак, уточнення змісту, формування визначень, його поглиблення і застосування;
2) Виявлення співвідношень понять;
3) Вибір методу формування понять (індуктивний, дедуктивний);
4) Застосування прийомів розумової діяльності і порівняння, аналіз, синтез, абстракція, узагальнення, аналогія, гіпотеза і ін.
При вивченні теми “Гідросфера” використовуються слідуючи поняття:
¨ Гідросфера;
¨ Світовий кругообіг води;
¨ Мале та велике кола кругообігу води;
¨ Світовий океан;
¨ Океан;
¨ Море;
¨ Затока;
¨ Протока;
¨ Острів;
¨ Півострів;
¨ Материк;
¨ Течія;
¨ Планктон;
¨ Нектон;
¨ Бентос;
¨ Річка;
¨ Гирло річки;
¨ Річковий басейн, річковий стік, вододіл, притока, русло;
¨ Режим річки (повінь, паводок, межень, льодостав);
¨ Живлення річки;
¨ Пороги, водоспад;
¨ Озеро;
¨ Канал;
¨ Водосховище;
¨ Ставок;
¨ Підземні води;
¨ Водотривкі породи, водопроникні породи, міжпластові води;
¨ Болото;
¨ Льодовики;
¨ Айсберги;
¨ Багаторічна мерзлота.
ІІ. ОСНОВНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ТЕМИ “ГІДРОСФЕРА”
До форм організації навчально-виховного процесу з географії належать урочні та позашкільні форми роботи. Основною формою навчання в сучасній школі є урок. Урок – форма навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.
|
|
|
Урок, як цілісна система, яка реалізує освітню, виховну і розвиваючу функції навчання, є багатогранним і багатоплановим.
Оскільки урок – це система штучно створена вчителем під конкретну тему, то з різних станів уроку можна створити різні їх комбінації в залежності від типу уроку.
Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація уроків, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку у загальній системі уроків (Б.Єсипов, М.Махмутов, В.Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків. За класифікацією В.Онищука розрізняють такі типи уроків:
- урок засвоєння нових знань, умінь і навичок;
- урок формування вмінь і навичок;
- урок застосування нових знань;
- урок узагальнення і систематизації знань;
- урок перевірки, корекції та оцінювання вмінь, знань, навичок;
- комбінований урок.
Інші автори виділяють також вступні типи уроків, уроки розширення та поглиблення знань.
Кожен тип уроку має свою структуру, що забезпечує успішне розв’язання його навчально-виховних завдань, активізує пізнавальну діяльність учнів, відповідає характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Основними структурними компонентами уроку є: актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів, мотивація навчально-пізнавальної діяльності, перевірка раніше вивченого матеріалу, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, узагальнення і систематизація знань, підведення підсумків уроку, оголошення результатів оцінювання індивідуальної діяльності учнів.
2.1. Комбінований урок
Комбіновані уроки найбільш поширені у практичній діяльності вчителів загальноосвітніх навчальних закладів. Основна мета цих уроків – вивчення нового матеріалу, закріплення пройденого, формування географічних знань, умінь, навичок. За структурою комбіновані уроки можна розбити на такі частини: вступна, де повідомляється тема та завдання уроку, перевіряється готовність школярів до засвоєння нових знань, дається мотивація уроку; перевірка домашнього завдання, що включає встановлення зв’язків між попереднім та наступним навчальним матеріалом; перегляд домашніх завдань у робочих зошитах, що органічно переходять у вивчення нового матеріалу, його закріплення та узагальнення. Іноді відбувається перевірка результатів навчання на уроці. Розповідь (бесіда) вчителя в цій частині уроку має бути чітко структурована за невеликими змістовними блоками. У кожному з них можна виділити три частини:
|
|
|
- ознайомлення (вивчення);
- закріплення (повторення);
- засвоєння.
У кінці останньої частини уроку обов’язково робиться узагальнення навчального матеріалу та його генералізація.
Домашні завдання та пояснення щодо їх виконання повинні бути чітко диференційовані відповідно до можливостей та зацікавленості різних груп учнів у класному колективі. Але запропонована структура комбінованого уроку не є стійкою. Вона може змінюватися вчителем залежно від теми, що вивчається, або взаємозв’язків між наступною та попередньою темами уроків. Тому структурні частини уроку можна міняти місцями, встановлювати різні терміни їх проведення тощо.
Комбіновані уроки доцільно проводити під час вивчення невеликих тем або коли зміст попереднього уроку тісно пов’язаний з поточним і повторення його змісту логічно переходить у вивчення нового матеріалу. Недоліком цих уроків є постійне повторення, тобто, коли схема уроку перетворюється у стереотип. Це може призвести до зниження ефективності навчально-виховного процесу. Особливо небезпечно, коли комбінований урок є основною формою викладання всіх або більшості предметів у школі. В процесі викладання географії бажано проводити уроки різних типів, використовуючи комбінований урок лише як один із них.
2.2. Урок вивчення нового матеріалу
Уроки вивчення нового матеріалу виключають таку структурну частину, як перевірка домашнього завдання (Додаток А). Найбільше такі уроки практикуються під час вивчення теми великими смисловими блоками. Уроки цього типу використовуються при вивченні великих за обсягом тем, які потребують для засвоєння різних джерел географічних знань. Основними методами навчання при цьому є: словесно-ілюстративний, проблемно-пошуковий, науково-дослідницький. Вони покликані формувати в учнів уміння і навички самостійної творчої діяльності. На них бажано використовувати графічні схеми (листи опорних сигналів, опорно-інформаційні, структурно-логічні схеми тощо), які служать учням алгоритмами засвоєння навчального матеріалу. Вивчення нового матеріалу пропонується на основі його генералізації з багаторазовим повторенням на різних рівнях засвоєння. При цьому учні виконують ряд конкретних завдань, що мають за мету закріплення знань, умінь і навичок. Не варто проводити такі уроки у вигляді лекцій, оскільки учні спроможні запам’ятати тільки 15% нового матеріалу.
Основну структурну частину цих уроків – вивчення нового матеріалу – бажано поділити за змістом на кілька основних смислових блоків, кожен з яких має такі складові: стисла (генералізована) розповідь або бесіда вчителя; розробка спільно з учнями графічної схеми змісту уроку; виділення основних понять; кількаразове повторення нового матеріалу; узагальнення вивченого. Після вивчення окремих смислових блоків уроку проводиться узагальнення всієї теми уроку з допомогою графічних схем, визначаються основні питання теми, що вивчається.
Проаналізувавши рівень засвоєння навчального матеріалу окремими групами учнів, вчитель починає пояснення домашнього завдання.
Домашнє завдання пропонується не тільки за змістом підручника, але і за графічною схемою робочого зошита. Головне при цьому – воно повинно враховувати можливості окремих груп учнів і бути посильним для виконання.
2.3. Урок розширення та поглиблення знань
Уроки розширення та поглиблення знань будуються, як і попередні. Ці уроки розширюють і поглиблюють зміст і обсяг навчального матеріалу на основі самостійної творчої діяльності учнів на уроках і в позаурочний час. За своєю суттю це уроки нестандартних активних форм навчання, що дає змогу проводити їх у вигляді рольових ігор, турнірів (Додаток Б), конференцій, прес-конференцій, заочних мандрівок, диспутів тощо. Розширюючи основні питання змісту теми, що вивчається, учні готують самостійні виступи з використанням додаткової літератури. Важливим психологічним чинником, який спонукає учнів брати активну участь у проведенні цих уроків, є бажання самовизначитись, розкрити свій інтелектуальний потенціал не тільки перед вчителем, але й перед однокласниками, розповісти щось нове і захопити своєю розповіддю весь клас. Не останню роль відіграє також можливість отримати гарну оцінку. Вчитель попередньо сповіщає учнів, що за самостійні виступи буде ставити тільки оцінки достатнього та високого рівня. У разі невдалого виступу нижчі оцінки не ставляться.
Особливу увагу треба звернути на організацію уроку й тривалість виступів. Знаючи, що увага дітей на розповіді товариша може бути зосереджена не більше 5-6 хвилин, не варто розтягувати виступи учнів на більший термін. Після кожної доповіді рекомендується провести її обговорення протягом 3-4 хвилин. Це сприятиме кращому запам’ятовуванню змісту, змінюватиме вид розумової діяльності, створюватиме психологічний комфорт у класному колективі, готуватиме до більш уважного сприйняття наступної доповіді. На таких уроках не слід розглядати більше ніж 3-4 доповіді учнів. Наприкінці уроку вчитель аналізує всі виступи, оцінює їх, пов’язує їхній зміст з попереднім навчальним матеріалом. Вчитель повинен розуміти, що такі уроки – це в першу чергу уроки імпровізації, де потрібно швидко реагувати на висловлювання учнів та їх опонентів. Роль вчителя як організатора на цьому уроці особлива. Від нього залежить психологічне сприйняття учнями навчального матеріалу, формування на уроці взаємовідносин у класі.
Такі уроки дуже різноманітні за своєю структурою. В залежності від форми роботи, яку обирає вчитель, участь у них бере від половини до, практично, всього класу. Все залежить від його творчої особистості.
2.4. Урок застосування набутих знань на практиці
Уроки застосування набутих знань на практиці називають ще уроками закріплення та формування вмінь і навичок учнів. Переважно це практичні роботи з курсу географії. Їх не можна перетворювати у самостійні або контрольні роботи, які відносяться до уроків корекції та контролю. Вчителю необхідно знати, що практична робота є засобом формування вмінь і навичок учнів у технології виконання завдань з картами атласів, контурними картами, статистичними матеріалами, довідниками.
Добування знань, формування практичних вмінь та навичок тісно взаємопов’язані. Тому деякі види практичних робіт виконуються на комбінованих уроках або уроках вивчення нового матеріалу протягом 5-15 хвилин. Вони входять складовою частиною до цих уроків. Наприклад, нанесення на контурну карту географічних об’єктів, обчислення поясного та місцевого часу, читання та аналіз кліматичних діаграм тощо.
Деякі практичні роботи є узагальненням одержаних знань на практиці, використанням цих знань у практичній діяльності. Скажімо, визначення географічних координат окремих географічних об’єктів, порівняльна характеристика об’єктів і територій тощо.
Такі практичні роботи виконуються на окремих уроках протягом 45 хвилин. Практична робота включає такі структурні елементи, як повторення теоретичних знань, на яких ґрунтується завдання, пояснення алгоритму виконання і безпосереднє виконання роботи. Наприкінці уроку вчитель збирає зошити або контурні карти, в яких виконувалися завдання, і перевіряє їх в позаурочний час. На наступному уроці він аналізує результати виконання роботи і повідомляє оцінки. Одним з важливих недоліків такої схеми проведення практичної роботи є неможливість повного засвоєння учнями алгоритмів її виконання. Для повного засвоєння алгоритмів практичної роботи учням потрібно, як і при вивченні нового матеріалу, семи-восьмикратне їх повторення на різних рівнях. Якщо алгоритми практичних робіт за програмами шкільного курсу географії не повторюються при вивченні інших тем, бажано виділити для практичної роботи два уроки. Це можливо за умови викладання навчального матеріалу великими смисловими блоками. Виконання практичної роботи будується за принципом “Роби, як я, роби з нами, роби краще за нас”. Хід виконання такої роботи можна поділити на чотири етапи:
І етап. Уся практична робота за розробленими попередньо алгоритмами виконується вчителем на дошці. Вчитель роз’яснює порядок виконання завдань, а учні занотовують його у своїх робочих зошитах і задають питання для повторення незрозумілих чи важких дій. Наприкінці пояснення вчитель звертається до класу із запитанням, чи всі все зрозуміли. Уразі необхідності ще раз повторює хід виконання роботи. Завдання вибирається аналогічне тому, що буде на інших етапах.
ІІ етап. Весь клас не зможе після першого пояснення засвоїти технологію виконання практичної роботи, але в колективі завжди знайдеться група учнів, які швидко зрозуміють суть завдання. Розраховуючи на це, вчитель дає завдання всім учням класу з пропозицією не тільки виконати його, але й пояснити хід виконання. Це буде додаткове повторення алгоритму роботи для всіх учнів. Ті, хто правильно виконав роботу та зміг пояснити порядок її виконання, отримують оцінку.
ІІІ етап. На перших двох етапах вчитель домагається, аби якомога більша кількість учнів зрозуміла технологію виконання роботи, а потім переходить до групових завдань. Бажано, щоб кожне завдання було диференційоване відповідно до складу групи. Виконуючи завдання, учні допомагають один одному повністю зрозуміти та засвоїти необхідні уміння та навички. Відбувається багаторазове повторення алгоритму виконання практичної роботи.
ІV етап. Переважно на другому уроці кожна група захищає свою роботу біля дошки або карти перед усім класом. Всі інші записують виконання та хід роботи у зошити. Поки пройде захист всіх груп, кожен учень кілька разів повторить всю технологію виконання практичної роботи. Це допомагає остаточно закріпити уміння та навички, виявити характерні помилки, вчить аналізувати свою роботу та роботи товаришів. Головним результатом є те, що сформовані вміння та навички після багаторазового повторення стають стійкими і довго не забуваються учнями. Виграє і вчитель. Немає потреби перевіряти всі роботи учнів, аналізуючи їх на наступному уроці. Все це роблять самі учні. Вчитель протягом третього та четвертого етапів виконує роль консультанта й арбітра. Оцінюються всі виконавці практичної роботи або деякі з них за вибором вчителя.
2.5. Урок корекції та контролю
Уроки корекції та контролю включають уроки перевірки та обліку знань, узагальнення знань, заліки, самостійні та контрольні роботи тощо. Спільною рисою всіх цих уроків є те, що вони проводяться, як правило, наприкінці вивчення великої теми або розділу. Автори недарма поставили на перше місце термін “корекція”, а “контроль” на друге. Спочатку – уроки корекції, потім – контролю. Розглянемо деякі рекомендації до проведення уроків корекції знань.
Урок перевірки та обліку знань проводиться, якщо вчитель вважає, що не всі учні класу засвоїли навчальний матеріал з відповідної теми. Його основними структурними елементами є:
- постановка завдань уроку;
- пояснення порядку перевірки та обліку знань;
- вимоги до відповідей та норми оцінювання;
- проведення перевірки та обліку знань (основна частина уроку);
- підведення підсумків та оцінювання знань учнів;
- домашні завдання відповідно до результатів уроку.
У деяких підручниках та практично у всіх робочих зошитах з географії наприкінці кожної теми є розділи “Питання до підсумкових занять”, “Перевір себе”. Вчитель може користуватися ними при підготовці цього уроку, перед цим попередивши учнів, або самому скласти запитання чи тести для перевірки знань. Опитування можна проводити по-різному, але бажано ставити запитання у порядку логіки попереднього вивчення навчального матеріалу. Якщо на якесь запитання учні не можуть відповісти, вчитель сам дає детальну відповідь, пояснюючи основні поняття або процеси. Таким чином він виправляє свої ж помилки, які допустив на етапі вивчення нового матеріалу. Це сигнал, що цьому питанню було приділено мало уваги. Запитання можна сформулювати у вигляді вікторини, тестів, ребусів, кросвордів тощо.
Готуючись до цього уроку, вчитель повинен врахувати можливості класного колективу. Отже, він виявляє рівень засвоєння необхідних знань конкретними учнями і всім класом. Обговорення основних положень, понять, термінів, об’єктів теми, що вивчається, буде додатковим повторенням для тих учнів, які цього потребують. Саме те, що такий урок передує уроку контролю, є додатковим чинником, який змусить учнів бути особливо уважними та запам’ятовувати правильні відповіді.
Уроки узагальнення знань також відносять до групи уроків корекції. Їх проводять, коли виникає потреба у систематизації знань з окремих розділів або курсу шкільної географії, у формуванні наукового світогляду тощо. Головними завданнями цих уроків є:
- оволодіння умінням на основі фактичного та статистичного матеріалу виявляти загальні закономірності взаємозв’язків у природі та суспільстві;
- виявлення шляхів використання отриманих знань у практичній діяльності;
- перевірка якості засвоєння попередньо вивченого матеріалу.
Для проведення таких уроків бажано використовувати велику кількість додаткової літератури, наочних посібників, у тому числі карт, схем таблиць, картин, як виготовлених друкарським способом, так і саморобних, а також кінофільмів, відеофільмів, діафільмів тощо. Методи та методичні прийоми проведення цих уроків різноманітні. Їх використання цілком залежить від досвіду і творчих можливостей вчителя.
Уроки-заліки проводяться наприкінці вивчення теми чи розділу. Перед цим вчитель повинен визначити загальний рівень засвоєння навчального матеріалу класним колективом та окремими учнями на уроках корекції знань, умінь та навичок. Ці уроки відносяться до уроків контролю. Не всі учні обов’язково підлягають контролю. Залік може автоматично зараховуватися деяким учням за їх активні виступи та правильні відповіді на уроках корекції або за наявності не менше трьох оцінок достатнього та високого рівня, які учень одержав протягом вивчення теми або розділу. Ці учні не “випадають” зі схеми уроку. Навпаки, за відповідної психологічної підготовки класного колективу вони стають помічниками вчителя під час проведення заліку.
Залікова оцінка є тематичною. Не слід враховувати попередні оцінки. Залікова оцінка висвітлює результат навчання. Коли вчитель враховуватиме більш низькі оцінки, попередньо отримані учнем, то, як правило, це виглядатиме, як помста. Якщо учні знають, що залікова оцінка є тематичною, вони з більшим бажанням та відповідальністю будуть готуватися до заліку. Може бути велика кількість учнів, для яких усна відповідь досить складна, навіть за умови знання навчального матеріалу. Це їхні психологічні особливості, що повинні враховуватися вчителем. Для таких учнів можна провести залік у письмовій формі за індивідуальними картками-завданнями. Після кількох вдалих письмових відповідей такі учні адаптуються, наступні заліки вже не викликатимуть у них психологічного дискомфорту. Можна потім проводити з ними усні заліки.
Самостійні та контрольні роботи теж належать до уроків контролю знань, умінь та навичок учнів. Як правило, самостійна робота пропонується учням для поточної перевірки у процесі вивчення великої за кількістю годин теми. Вона відрізняється від практичної тим, що при її виконанні учні не звертаються за допомогою до вчителя, а працюють самостійно, спираючись на вже відпрацьовані алгоритми. Вчитель контролює правильність виконання роботи і виставляє оцінку. Ці роботи узагальнюють вміння та навички і закріплюють їх. При цьому користуються завданнями, що є у підручниках та робочих зошитах. За їх відсутності вчитель самостійно розробляє завдання для контрольної роботи. Вони можуть бути груповими або індивідуальними відповідно до здібностей окремих учнів або груп.
Контрольні роботи пропонуються всьому класному колективу або окремим учням при поточному чи підсумковому письмовому оцінюванні учнів вчителем, адміністрацією школи, органами управління освітою. Під час складання завдань (запитань, тестів, задач) треба враховувати орієнтовний термін їх виконання учнями. Він має бути не більше 30-40 хвилин.
В И С Н О В К И
Тема “Гідросфера” вивчається в 6 класі середньої школи. Учні 6 класу належать до молодшого підліткового віку, головними особливостями якого є те, що школа і навчання займають провідне місце в житті підлітків. Для підлітків урок – це 45 хвилин не тільки навчальної діяльності, але й ситуація спілкування з однокласниками і вчителями. Тільки дуже цікаве пояснення матеріалу і майстерність вчителя в організації роботи на уроці можуть заставити молодшого підлітка забути про товаришів і зосередитись на викладеному вчителем матеріалі.
Правильно змодельований урок дає можливість активізувати мислення учнів, залучати учнів до плідної бесіди, мотивувати навчання, показувати різні точки зору, допомагає ставити свої запитання та формувати власну думку.
Важливе завдання уроку – виховання в учнів бережливого ставлення до природи, її багатств. Вирішення цього завдання складається із таких взаємопов’язаних етапів:
1) формування з класу в клас поняття про охорону природи;
2) ознайомлення учнів з науковими основами виникнення і розвитку природних компонентів та їх закономірних взаємозв’язків;
3) вивчення, на конкретних прикладах, раціональних шляхів використання в господарстві компонентів природи;
4) набування учнями в процесі програмних екскурсій і позакласних краєзнавчих занять у природі практичних умінь і навичок виконання різноманітних завдань з охорони природи.
Основою активізації навчання й забезпечення підвищення наукового рівня в початковому курсі загальної географії є вивчення географічних об’єктів, явищ не тільки на рівні фактів, а на рівні проникнення в їх суть. Першою умовою активізації діяльності учнів, зокрема під час вивчення теми “гідросфера”, є постанова перед ними пізнавальних завдань, які можуть бути представлені у вигляді проблемних ситуацій. Другим важливим шляхом створення проблемних ситуацій є зв’язок матеріалу, що вивчається, з життям. Проблемні питання спонукають учнів мислити активно, цілеспрямовано.
Великого значення для активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках географії набуває навчання роботи з атласом, картою. Навчити учнів крок за кроком, урок за уроком читати карту. Якщо матеріал простий і доступний учням, то можна використати самостійну роботу з наступною бесідою. Це може бути практична робота під час нанесення номенклатури Світового океану. Самостійна робота сприяє самоконтролю, умінню працювати з картою.
Під час підготовки та проведення уроків розширення та поглиблення знань учні вчаться творчо мислити, швидко шукати правильну відповідь. Вчаться уважно слухати, розуміти своїх товаришів, готуватись до уроку заздалегідь.
Різноманітні форми проведення навчальних занять дають можливість виявити здібності кожного учня, викликати непідробну цікавість до предмета, розвинути ідею співробітництва вчителя та учня, стати активним учасником навчального процесу, засвоїти матеріал безпосередньо на уроці.
Головною метою перевірки і контролю знань є підбиття підсумків навчальної праці учнів і виявлення відповідності досягнутого ними результату програмним вимогам курсу. Перевірка і контроль знань дозволяє виділити ступінь готовності учнів до вивчення й засвоєння наступних тем курсу. За результатами перевірки знань учитель об’єктивно може оцінити свою методику навчання. Контроль і перевірка засвоєння учнями знань повинна виховувати у школярів звичку до систематичного виконання домашніх завдань, розвивати самоконтроль, працелюбність.
Перевіряючи знання, учитель має звернути особливу увагу на логіку відповіді, точність вимови термінів і понять. Від учителя вимагається вміння навчити учнів логічно, повно й послідовно будувати свою відповідь, доводити свою точку зору, переказувати зміст підручника своїми словами. Учителеві постійно треба пам’ятати, що мовлення учнів під час відповіді залежить від того, наскільки свідомо вони оволоділи змістом понять даного матеріалу і прийомами його застосування. На кожному уроці, перевіряючи знання будь-яким способом, необхідно стежити, щоб учні не зазубрювали матеріал, а розуміли, про що вони розповідають. Особливо гостро стоїть ця проблема при перевірці визначень географічних понять і термінів. Більшість учнів намагається вивчити визначення механічно, напам’ять. Не розуміючи його змісту в цілому або окремих слів. Постійний контроль учителя за відповідями учнів привчає їх не до зазубрювання, а до розуміння викладеного ними матеріалу.
Такі уроки викликають активність учнів, розвивають творчі здібності і дають можливості перевірити знання учнів у формі змагання між групами.
Л І Т Е Р А Т У Р А
1. Байназаров А.А., Байназарова О.О. Загальна географія. 6 клас: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Видавництво “Ранок”, 2002.
2. Даринский А.В. Методика преподавания географии. – М.: Просвещение.1966.
3. Календарне планування. Географія. 5-10кл./ Укл. Шевчук О.М. – Київ: КІМО, РУТА, 2002.
4. Кобернік С.Г. Методика викладання географії в школі: навчально-методичний посібник. – К.:Стафед – 2. 2000.
5. Фіцула М.М. Педагогіка. Посібник. – К.: Академія, 2000.
Д О Д А Т К И
Додаток А.
Тема:
Гідросфера. Світовий кругообіг води
Урок вивчення нового матеріалу
Тема. Гідросфера. Світовий кругообіг води
Мета. Сформувати в учнів первинні знання про гідросферу, її склад, світовий кругообіг води в природі; сприяти розвитку уміння пояснювати взаємозв’язок оболонок Землі на прикладі світового кругообігу води; розвивати вміння учнів підбирати аргументи до відповіді, користуючись підручником, атласом.
Обладнання: карта півкуль, схема кругообігу води в природі, атласи, підручники.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Структура уроку:
І. Організаційний момент 1 хв.
ІІ. Актуалізація опорних знань і умінь учнів 8 хв.
ІІІ. Мотивація навчальної і пізнавальної
діяльності учнів 2 хв.
ІУ. Вивчення нового матеріалу 25 хв.
У. Закріплення нових знань і умінь учнів 6 хв.
УІ. Підсумок уроку 2 хв.
УІІ. Домашнє завдання 1 хв.
