Правова система конкретного суспільства відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, являє собою національну правову систему. Вона визначає цінність даної правової системи, відображає єдність суспільства і є одним з виявів державного суверенітету держави.
Правова карта світу включає безліч національних правових систем, але різниця між правом різних країн значно зменшується, якщо виходити не з змісту конкретних норм, а від їх більш постійних елементів використаних для створення, роз'яснення, оцінки норм.
Метод порівняння дає змогу на основі подібних юридичних ознак (структура права, джерела, правова культура, традиції) згуртувати правові системи сучасності в нову категорію “правова сім'я”. Вперше цей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом Рене Давидом, який багато років займається дослідженням правових систем сучасності.
Правова сім'я утворюється із національних правових систем, об'єднаних на основі подібності таких ознак: структура права, юридична практика, джерела права, правова ідеологія.
|
|
Заслуговує на увагу підхід західних компаративістів, які відкидають типологію правових систем за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різні фактори починаючи від етичних, расових, географічних, релігіозних і кінчаючи юридичною технікою і стилем права.
Одна з найпопулярніших – класифікація правових сімей, дана Рене Давидом[15]. Вона базується на двох критеріях: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури і юридичній техніці, яка включає в якості основної складової джерело права.
Р.Давид висунув ідею трихотомії – виділення трьої основних сімей: романо-германської, англосаксонської і соціалістичної. Поряд з названими правовими системами, які Давид називає основними, існують Індія, Далекій Схід, мусульманський світ. Вони, на думку автора, залишаються вірними своїм поглядам, право розуміється зовсім інакше і йому відводиться зовсім інша роль, ніж у західних країнах.
С.С. Алексєєв називає декілька основних критеріїв об'єднання, типології правових систем різних держав[16].
1. Спільність генезису /виникнення і подальший розвиток/. Інакше кажучи, системи зв'язані між собою історично, мають спільні державно-правові корені /проростають із однієї давньої держави, основані на одних і тих же правових початках, принципах, нормах/.
2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Річ іде про зовнішню форму права, про те, де і як фіксуються його норми /в законах, договорах, суддівських рішеннях, звичаях/, про їхню роль, значення, співвідношення.
|
|
3. Структурна спільність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім'ю, повинні володіти схожістю в структурній будові нормативно-правового матеріалу. Як правило, це виражається на мікрорівні – на умови будови норми права, її елементів, а також на макрорівні – на рівні будови великих блоків нормативного матеріалу /галузей, підгалузей інших підрозділів/.
4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин. В одних країнах це ідеї свободи суб'єктів, їх формальної рівності, об'єктивності правосуддя і т.д., в інших – теологічні, релігійні починання /наприклад мусульманські країни/, в третіх – соціалістичні, націонал-соціалістичні ідеї і т.п.
5. Спільність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки виложення і систематизації норм права. Різні в правовому відношенні країни зазвичай використовують тотожні або схожі по свому значенню терміни, що пояснюється спільністю їх походження. Через це законодавці країн, які входять в одну правову сім'ю, при розробці правових текстів примінюють однакові юридичні конструкції, способи будови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.
З врахуванням вище викладеного Алексєєв виділяє наступні правові системи:
1) англосаксонську /Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші країни британської співдружності націй/;
2) романо-германську /країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, а також Терція/;
3)релігійно-правові /країни ісламу, індуїзму і музеїзму/;
4)соціалістичну /Китай, В'єтнам, КНДР, Куба/;
5)систему звичаєвого права /екваторіальна Африка і Мадагаскар/.
Ще одна класифікація була запропонована К.Цвейгертом і Г. Котцем в книзі «Введение в правовое сравнение в частности права», яка вийшла в 1971 р., в основу кваліфікації правових систем покладений критерій «правового стилю».
“Правовий стиль” складається, на думку автора із п'яти факторів:
2.виникнення і еволюції правової системи;
3.особливостей юридичного мислення;
4.специфічних правових інститутів;
5.природи джерел права і способів їх тлумачення;
6.ідеологічних факторів.
На цій основі розрізнюються наступні “правові круги”: романський, германський, скандинавський, англо-американський, соціалістичний, право ісламу, індуське право.
При цьому в жодному випадку не враховується марксистсько-ленінська типологія права, в основі якої лежить критерій суспільно-економічної формації /рабовласницьке право, феодальне право, буржуазне, соціалістичне/. А.Х.Саідов вважає, що тільки єдність глобальної марксистсько-ленінської типології і внутрішньо типової класифікації правових систем дасть можливість скласти цілісне уявлення про правову карту світу[17].
Виходячи з групи критеріїв, які включають, по-перше історію правових систем, по-друге, систему джерел права, по-третє, структуру правової системи – головні інститути і галузі права, він виділяє в середині буржуазного типу права вісім правових сімей: романо-германську, скандинавську, латиноамериканську, індуську правові системи, сім'ю традиційного права і далекосхідну правову сім'ю. Вони розглядаються на рівні з сім'єю соціалістичного права. Історичний розвиток визнається головним у визначенні їх особливостей. В межах соціалістичної правової сім'ї, тепер уже в історичному аспекті, існували відносно самостійні групи: радянська правова система, правові системи соціалістичних країн Європи, правова система соціалістичних країн Азії і правова система Республіки куба, які, звичайно, мали і мають багато спільного, а також особливого і одиночного.
Є й інші погляди на цю проблему.
Наприклад, своєрідною видається пропозиція В.Н.Синякова, який пропонує таку класифікацію:
|
|
1.сім'я загального права /історично створена в Англії в Х-ХІІІ ст./;
2.романо-германська правова сім'я /історичні корені якої сягають римського права, І ст. до н.е. –VI ст. н.е./;
3.традиційні /Японія, ряд держав Африки та ін./ і релігійні правові сім'ї /мусульманське і індійське право/;
4.слов'янська правова сім'я.
До слов’янської правової сім'ї він включає групу російського права /Україна, Білорусь, Болгарія, нова Югославія/. Причому російська правова система виділяється ним як провідний елемент слов'янської правової системи, на основі її самобутності, обумовленої не тільки техніко-юридичними формальними ознаками, а й глибокими соціальними, кульурними, державними починаннями життя слов'янських народів[18].
Таким чином, існує кілька класифікацій правових систем минулого і майбутнього. З урахуванням спільного повторюваного в розглянувши класифікаціях, зупинимося на короткій характеристиці основних правових сімей.