Право судді самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень

Суддя покликаний здійснювати свої повноваження незалежно від будь-чиїсь бажань, крім інтересів справедливості, та сторонніх впливів. Право судді самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень безпосередньо базується на принципі незалежності судової влади. Саме цей принцип визначає становище суду та суддів у державі. Найбільш повно він був сформульований в Загальних принципах незалежності судових органів, схвалених Генеральною Асамблеєю ООН в 1985 р., Ефективних процедурах здійснення Загальних принципів щодо незалежності судових органів, прийнятих ЕКОСОС в 1990 р., Європейській хартії про статус суддів, прийнятій в 1998 р. в Страсбурзі. В національному законодавстві цей принцип знайшов закріплення в ст. 12 Закону «Про статус суддів», яка містить положення про недопустимість втручання в професійну діяльність судді. Будь-яке втручання в діяльність судді переслідується за законом. Суддя не зобов'язаний давати будь-яких пояснень з приводу розглянутих або тих, що ще знаходяться в його провадженні, справ, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадках і в порядку, передбачених законом.

Необхідність закріплення в законодавстві цього права судді має історичні передумови. Не так давно в минулому були не поодинокі випадки грубого втручання в судову діяльність партійних органів, виконавчої влади держави та місцевого самоврядування, а також певних громадських організацій.

Кримінальний кодекс України (ст. 376) передбачає кримінальну відповідальність за втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню суддею своїх службових обов'язків чи домогтися винесення неправосудного рішення. Тим самим гарантується свобода волевиявлення суддів у процесі винесення рішення.

Гарантією здійснення права судді на незалежність і самостійність при прийнятті рішень також є встановлений процесуальний порядок прийняття судових рішень. Так, наприклад, відповідно зі ст. 322 КПК, ст. 209 ЦПК, ст. 160 КАС судові рішення виносяться й ухвалюються судом у нарадчій кімнаті. У нарадчій кімнаті можуть знаходитися лише судді, що входять до складу суду по даній справі. Присутність інших осіб у нарадчій кімнаті не допускається. Судді не мають права розголошувати судження, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

Встановлений порядок наділення та припинення повноважень судді також є важливою гарантією здійснення суддею свого права на самостійність і незалежність в ухваленні судового рішення.

Прийняття суддею рішення по справі за своєю суттю є вольовим актом, який характеризується постановкою та мотивуванням мети, свідомим обранням порядку та засобів її досягнення. Сам процес прийняття суддею певного рішення залежить від:

1) обсягу інформації по справі;

2) повноти правового врегулювання процедури прийняття рішень;

3) рівня професійного досвіду, кваліфікації, правосвідомості судді;

4) характеру судді, рівня його психофізіологічної витривалості.

Перші дві умови є об’єктивними і характеризують правила, процес прийняття рішення в статичному аспекті. Наступні дві умови є суб’єктивними, впливають на процес прийняття рішення в динамічному аспекті. Саме вони, визначають ступінь залежності, можливості здійснення впливу на процес прийняття рішення суддею з боку інших суб’єктів. Тому необхідно більш уважного вивчати рівень психологічної й емоційної стійкості, правосвідомості, професійної зрілості і якостей індивідуального досвіду при доборі кандидатів на посаду професійного судді.

Але слід зазначити, що об’єктивні умови прийняття рішень також відіграють значну роль. Недосконалість законодавства, нестійкість економічного стану держави, незавершеність становлення правової держави і формування громадянського суспільства залишають певні можливості здійснення зовнішнього (державного, суспільного) та внутрішнього (корпоративного) впливу на процес прийняття рішення суддею.

Можливість здійснення зовнішнього впливу на суддів в першу чергу пов’язана з соціально-економічною сферою, а саме: особливим порядком фінансування судів, матеріальним та побутовим забезпеченням суддів, їх соціальним захистом. За Конституцією належне вирішення цих питань є обов’язком держави. Але аналіз статистичних даних свідчить про те, що реалії сьогодення переводять питання матеріальної незалежності суддів із соціально-економічної сфери в соціально-політичну. Ситуація із забезпеченням діяльності судів і суддів не тільки суперечить міжнародним нормам і принципам, а й досі зберігає залежність від органів місцевої влади. Причина цих проблем, зокрема, у тому, що їх вирішення доручено Державній судовій адміністрації, яка є центральним органом виконавчої влади. Якщо б вирішення питань соціально-економічного забезпечення діяльності суддів було б доручено органу судової влади, то тим самим склалися б умови для обмеження соціально-політичного аспекту для вчинення тиску на суддів при прийнятті ними рішень.

Можливість внутрішнього (або корпоративного) впливу на рішення судді може мати декілька напрямків: з боку вищестоящої інстанції; з боку голови суду; з боку колег.

Таким чином, реалізація права судді самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень забезпечується не тільки нормативно встановленими гарантіями, а й внутрішніми якостями судді: його професіоналізмом, правосвідомістю, моральною позицією, психофізіологічною витривалістю та мужністю. Самостійність та незалежність судді об’єктивуються в громадянську позицію носія судової влади та проявляються в прийнятих ним рішеннях по справі, в основі яких лежать закон та внутрішнє переконання, але знов, в межах закону.